Постанова ВГСУ від 12.01.2016 року у справі №910/15559/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року Справа № 910/15559/15 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постановувід 10.11.2015Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду міста Києва № 910/15559/15за позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"прозобов'язання вчинити дії,за участю представників: позивача - Онищенко І.П.відповідача -Мельник В.В.ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 у справі №910/15559/15 (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Шаптали Є.Ю., суддів Скрипки І.М., Гончарова С.А.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - відповідач) про зобов'язання списати заборгованість з оплати 17786039,17грн інфляційних втрат та 12706375,49грн 3% річних.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 13, 15 Цивільного кодексу України, п.1 ст. 1, пп. 2.1.1, п. 2.2 ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", пункти 5, 6, 8 Постанови КМУ від 08.08.2011 №894 "Про затвердження Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію", ст. ст. 4, 33, 34, 43, 84, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, що обставини дотримання/недотримання ним приписів Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію не мають значення для вирішення спору, оскільки право на списання інфляційних втрат та 3% річних, що було набуте позивачем за нормами Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", кореспондує відповідний безумовний обов'язок відповідача списати ці суми.

Відзиву на касаційну скаргу відповідачем не надано.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 30.12.2009 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Дочірньою компанією "Нафтогазмережі" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупець), правонаступником якого є Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", було укладено договір №326-09/8 поставки природного газу промисловим споживачам, за умовами якого постачальник передає покупцеві у 2010 році імпортований природний газ, за наявності його обсягів, для подальшої реалізації промисловим споживачам, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору (п.1.1 договору); постачальник передає покупцеві у 2010 році природний газ в обсязі до 300,0 млн. м3 (п.2.1 договору); ціна за 1000 м3 газу у 2010 році становить, разом з ПДВ, 2424,30грн (п.4.1 договору); до ціни газу, визначеної у пункті 4.1 цього договору, додається тариф на послуги з транспортування 1000 м3 природного газу магістральними та розподільними газопроводами, який становить, разом з ПДВ, 146,40грн, у разі поставки газу споживачам, які безпосередньо підключені до магістральних або промислових трубопроводів нафтогазовидобувних підприємств, тариф на послуги з транспортування 1000 м3 газу цими трубопроводами встановлюється в розмірі, разом з ПДВ, 110,76грн (п.4.2 договору); розрахунки за газ та за послуги з його транспортування покупець здійснює грошовими коштами в національній валюті України шляхом їх перерахування на рахунок постачальника протягом місяця, в якому здійснюється постачання газу, остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі акту приймання-передачі газу не пізніше 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки (п.5.1 договору).

Додатковою угодою №1 від 11.01.2010 сторонами було внесено зміни до п. 2.1 договору та встановлено, що постачальник передає покупцеві у 2010 році природний газ в обсязі до 2,0 млрд.м3.

Постачальник, на виконання умов договору, протягом січня - квітня 2010 року поставив, а покупець прийняв природний газ на загальну суму 187836732,60грн, що підтверджується актами прийому-передачі газу за вказаний період, а саме: № 01/10-НГУ-ІМП/ГІ від 11.01.2010 на суму 22681 507,18грн; № 02/10-НГМ-ІМП/П від 28.02.2010 на суму 52737168,35грн; № 03/10-НГМ-ІМП/П від 31.03.2010 на суму 69448810,98грн; № 04/10-НГМ-ІМП/П від 30.04.2010 на суму 42969246,09грн.

Втім, зобов'язання з оплати поставленого газу покупцем виконувались неналежно, у зв'язку з чим за прострочення оплати постачальником нараховані 17786039,17грн інфляційних втрат та 12706375,49грн 3% річних.

12.05.2011 прийнято Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", посилаючись на приписи якого Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 17.06.2015 звернулась до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про зобов'язання останнього списати 17786039,17грн інфляційних втрат та 12706375,49грн 3% річних, нарахованих за неналежне виконання умов договору від 30.12.2009 №326-09/8.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що списання заборгованості особам, що визначені Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", проводиться в порядку, встановленому Постановою КМУ від 08.08.2011 №894 "Про затвердження Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію", втім позивач не дотримався вимог зазначеного Порядку, що свідчить про безпідставність заявленого позову.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

04 червня 2011 року набув чинності Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" від 12.05.2011 №3319-VI, згідно зі статтею 1 якого дія цього Закону поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електроенергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, НАК "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1 та пункту 2.2 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" на умовах, визначених цим Законом, підлягають списанню: заборгованість за природний газ (у тому числі реструктуризована) підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, у тому числі ліквідованих підприємств, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз", що обліковувалася станом на 1 січня 2010 року і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом: заборгованість ДК "Газ України" перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (у тому числі реструктуризована) списується в межах сум, списаних підприємствам, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, і суб'єктам господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, перед ДК "Газ України"; заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Пунктом 2.5 цього Закону передбачено, що списання заборгованості здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконання цього Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011 №894 затверджено Порядок списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, пунктом 6 якого передбачено, що для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов'язково входить керівник такого учасника, як голова комісії, та головний бухгалтер і яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів. Списання заборгованості проводиться на підставі протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою. Датою списання заборгованості є дата затвердження протоколу.

Відповідно до пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України №894 від 08.08.2011 "Про затвердження Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію" заборгованість зі сплати пені, штрафних та фінансових санкцій (3% річних та індекс інфляції), які нараховані учасникам процедури списання на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 01.01.1997 по 01.01.2011, щодо стягнення яких розпочата процедура судового врегулювання спору і відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили, визначається у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України.

Згідно з пунктом 8 вказаного Порядку учасники процедури списання подають протягом 10 днів після затвердження протоколу, але не пізніше 31.12.2011 року, кредиторам інформацію про суми списаної заборгованості (основної суми заборгованості, пені, штрафних та фінансових санкцій) щодо договорів постачання природного газу, а також видів заборгованості.

Втім, як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, позивачем не подано доказів складення та затвердження протоколу комісії учасника процедури списання заборгованості, на підставі якого здійснюється узгодження сум, що підлягають списанню, як і доказів надсилання цього протоколу відповідачеві як кредиторові в 10-денний строк після його затвердження, але не пізніше 31.12.2011, що позбавляє останнього можливості врахувати спірні суми як списані і, відповідно, обов'язку їх примусово списати, відтак висновки попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для задоволення заявленого позову колегія суддів вважає законними та обґрунтованими.

Посилання скаржника на те, що норми Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" встановлюють безумовний обов'язок для відповідача на списання спірної заборгованості, колегією суддів відхиляються, оскільки, виходячи з вимог Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011 №894, яким встановлена відповідна процедура виконання вимог Закону щодо списання заборгованості, такий обов'язок покладається саме на позивача шляхом створення відповідної комісії по списанню, складення і затвердження протоколу цієї комісії і надсилання протоколу у встановлений строк відповідачеві як кредитору, при цьому дата затвердження позивачем такого протоколу вважається датою списання, а у відповідача виникає лише обов'язок врахувати зазначені в протоколі суми як списані, відтак невиконання позивачем зазначеної процедури списання позбавляє відповідача обов'язку вчинити дії з узгодження списаних сум, а тим більше їх примусово списати.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли ґрунтовного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, а зводяться до намагання переоцінити встановлені судами обставини і досліджені докази, що згідно з приписами ст. ст. 1115, 1117 ГПК України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -