ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року Справа № 910/13860/15 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Карабаня В.Я.,розглянувши касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.09.2015у справі№ 910/13860/15 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Тестиль-Контакт"доДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення 302927,93 грн., за участю представників сторін від позивача: не з'явились, від відповідача: Яковенко А.О. (довіреність від 06.01.2016 № 1-НЮ),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Контакт" у травні 2015 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, 278812,92 грн. основної заборгованості, 16825,53 грн. пені, 5606,93 грн. інфляційних втрат, 1682,55 грн. 3% річних та повернення судових витрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2015 (суддя Головіна К.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 у справі № 910/13860/15 (у складі колегії суддів: Синиці О.Ф. - головуючого, Зеленіна В.О., Шевченка Е.О.) позов частково задоволено. Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Контакт" 278812,80 грн. заборгованості, 16825,53 грн. пені, 2669,49 грн. інфляційних втрат, 1655,01 грн. 3 % річних та 5999,26 грн. судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.

Господарський суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки факт поставки товару позивачем та його отримання відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними. Судом частково відмовлено в стягненні з відповідача нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3 % річних, в зв'язку з їх неправильним розрахунком, та стягнуто вказані штрафні санкції за уточненим розрахунком суду.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 у справі № 910/13860/15 Господарського суду міста Києва, Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 у справі № 910/13860/15 Господарського суду міста Києва, і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Розпорядженням в.о. секретаря четвертої судової палати Грека Б.М. від 11.01.2016 № 05-05/26 відповідно до частини четвертої статті 31 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і рішення зборів суддів Вищого господарського суду України від 03.06.2015 № 1, та на виконання рішення зборів суддів Вищого господарського суду України від 03.06.2015 № 3 і розпорядження Голови Вищого господарського суду України від 20.11.2015 № 39-р, у зв'язку з відпусткою судді Чернова Є.В., сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України в такому складі: Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О - доповідача, Карабаня В.Я., для розгляду касаційної скарги Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 у справі № 910/13860/15.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Контакт" (постачальник) та Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (покупець) 22.09.2014 укладено договір поставки № П3/ИХ-141961/НЮ, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується у 2014 році поставити та передати у власність покупцю товар згідно зі специфікацією № 1, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар. Найменування товару: штани утеплені (2014 року випуску).

Відповідно до пунктів 3.1, 3.4 договору, покупець сплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікації № 1. Сума договору становить 278812,92 грн.

Згідно з пунктами 4.2, 4.3 договору, покупець здійснює оплату поставленого товару на підставі виставлених рахунків, протягом 120-ти банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної. До рахунка додається видаткова накладна.

Відповідно до пункту 12.1 договору, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2014.

На підставі специфікації № 1 до договору позивачем поставлено Державному територіально-галузевому об'єднанню "Південно-Західна залізниця" товар (штани утеплені) на загальну суму 278812,92 грн., що підтверджується видатковими накладними № 22411 від 23.10.2014, № 22641 від 27.10.2014, № 23047 від 30.10.2014, № 23664 від 06.11.2014, № 24588 від 18.11.2014, № 25280 від 26.11.2014, № 26362 від 09.12.2014, № 26887 від 15.12.2014, № 27677 від 24.12.2014, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками.

Відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого товару за вказаним договором не виконано, у зв'язку з чим позивач звернувсь до Господарського суду міста Києва з даним позовом.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, статті 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що наявність заборгованості у відповідача у сумі 278812,92 грн., підтверджується вказаними видатковими накладними.

Відповідач зазначає, що заборгованість виникла у зв'язку з ненаданням позивачем рахунків-фактури для здійснення оплати поставленого товару.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що неотримання рахунку-фактури не є підставою для звільнення від оплати, оскільки рахунок-фактура є документом, який містить платіжні реквізити, на які необхідно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити отриманий товар.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 278812,80 грн. основного боргу.

Позивач просить стягнути з відповідача 16825,53 грн. пені, 5606,93 грн. інфляційних втрат та 1682,55 грн. 3 % річних.

Частиною 1 статті 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом першої інстанції встановлено, що пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про стягнення 16825,53 грн за період з 15.04.2015 по 29.05.2015.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок, дійшов до правильного висновку про стягнення 2669,49 грн. інфляційних втрат та 1655,01 грн. 3 % річних.

Таким чином, постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 у справі № 910/13860/15 Господарського суду міста Києва підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 у справі № 910/13860/15 Господарського суду міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 у справі № 910/13860/15 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий, суддяОвечкін В.Е. Судді:Корнілова Ж.О. Карабань В.Я.