ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року Справа № 910/12640/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Палія В.В.

Студенця В.І.

за участю представників:

Позивача: Кичі Д.О., дов. від 02.04.2015 № б/н;

Відповідача: Свіща О.А., дов. від 11.01.2016 № 01/01;

розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київсільелектро" на рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015

у справі № 910/12640/15 господарського суду міста Києва

за позовом публічного акціонерного товариства "Київсільелектро"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Карт-Ойл ЛТД"

про стягнення 298 098,86 грн.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року публічне акціонерне товариство "Київсільелектро" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Карт-Ойл ЛТД", просило (з урахуванням заяви про уточнення предмету спору 04.06.2015) (а.с. 40-41) стягнути з відповідача 218 697,61 грн. боргу, 74 565,95 грн. інфляційних втрат, 4 835,31 грн. 3% річних (а.с. 6-9).

Позовні вимоги мотивовано посиланням на ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.06.2015 (суддя Гулевець О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 (головуючий Кропивна Л.В., судді Чорна Л.В., Жук Л.А.) (а.с. 173-181) у задоволенні позову відмовлено (а.с. 60-66).

Судові акти мотивовано недоведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, публічне акціонерне товариство "Київсільелектро" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, посилаючись на порушення і неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 38, 43 ГПК України (а.с. 191-197).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.12.2015 касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київсільелектро" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.01.2016 (а.с. 190).

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати від 12.01.2016 № 05-05/31 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Палій В.В., Студенець В.І.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.03.2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Карт-Ойл ЛТД" (постачальник) та публічним акціонерним товариством "Київсільелектро" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 1140, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти (продукцію), а саме, нафтопродукти відпускних облікових картках відповідно до умов цього договору. Термін дії відпускних облікових карток-талонів становить від одного до трьох календарних місяців з моменту їх отримання покупцем (а.с. 14-15).

Згідно з п. 1.2 договору кількість, найменування та ціна продукції вказується у видатковій накладній, рахунку-фактурі на оплату, який видається постачальником покупцю на підставі усної заявки останнього і є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що приймання продукції за кількістю та якістю провадиться покупцем відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155.

Згідно з п. 2.1 договору умови розрахунків - передплата. Покупець зобов'язується оплатити 100% вартості продукції, зазначеної в рахунку-фактурі на оплату до моменту поставки продукції протягом 1 банківського дня з дати виставлення рахунку-фактури. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що підставою для здійснення оплати за продукцію, що поставляється у відповідності до даного договору є рахунок-фактура постачальника. Перерахування коштів на підставі рахунку-фактури покупець зобов'язаний здійснити в термін, зазначений у п. 2.1 цього договору.

Відповідно до п. 2.3 договору остаточні розрахунки сторін за даним договором по кожній поставці продукції здійснюються на підставі накладної або акту прийому-передачі продукції.

Згідно з п. 2.4 договору постачальник має право скорегувати вартість продукції після закінчення терміну дії відпускних облікових карток-талонів та провести заміну наявних у покупця облікових карток - талонів.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що нафтопродукти постачаються шляхом заправки автомобілів покупця на АЗС постачальника після пред'явлення відпускної облікової картки.

Згідно з п. 3.2 договору відпускні облікові картки видаються покупцю постачальником після оплати останнім вартості нафтопродуктів відповідно до наданого рахунку-фактури на підставі довіреності встановленого зразка.

Кількість продукції, що поставляється відповідно до даного договору визначається на підставі накладних, актів прийому-передачі продукції, дані яких служать підставою для проведення остаточних взаєморозрахунків (п. 3.4 договору).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що ризик випадкової загибелі, псування, втрати продукції переходить на покупця з дати поставки.

Відповідно до п. 8.3., п. 4.2.4. договору, у разі втрати покупцем облікових карток або їх значного пошкодження такі облікові картки не поновляються; покупець зобов'язаний забезпечити заправку автомобілів покупця після закінчення строку дії договору по відпускних облікових картках, якщо вони були оплачені покупцем, але залишилися нереалізованими.

Пунктом 8.1 договору визначено, що даний договір діє до 31.12.2014 року.

Судами встановлено, що відповідач 05.08.2014 виставив позивачу рахунок на оплату № 2552 на суму 220 975,01 грн. наступної продукції: дизельне паливо W - 5 000 л., бензин "Мустанг 92" - 3 000 л.; бензин А-95 (економ) - 1 000 л.; бензин А-92 - 2 000 л.; дизельне пальне - 3 000 л.; бензин А-95 (преміум) - 500 л. (а.с. 16), який було сплачено позивачем у повному обсязі (а.с. 17-18).

На виконання умов договору 22.02.2011 № 119 відповідачем поставлено та позивачем прийнято (як зазначено у довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей від 07.08.2014 № 317) нафтопродукти кількістю 14 500 л. на загальну суму 220 975,01 грн., що підтверджується видатковою накладною від 08.08.2014 № 3104 (а.с. 19).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що у період з 08.08.2014 по 10.08.2014 частина талонів, які знаходились у публічного акціонерного товариства "Київсільелектро" викрадена невідомими особами, на підтвердження чого позивачем надано витяг з ЄРДР, відповідно до якого Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області відкрито кримінальне провадження № 12014110200002473 за ознаками ч. 3 ст. 185 КК України (а.с. 23), за фактом вчинення в період часу з 08.08.2014 по 10.08.2014 невідомими особами викрадення талонів на 14 500 літрів пального, чим заподіяно публічному акціонерному товариству "Київсільелектро" матеріального збитку на суму 220 975,01 грн.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як було зазначено вище, умовами договору передбачено первісний обов'язок відповідача передати позивачеві нафтопродукти у формі відпускних облікових карток та похідний обов'язок того ж відповідача постачати нафтопродукти шляхом заправки автомобілів після пред'явлення відпускної облікової картки.

Оскільки позовні вимоги полягали саме у стягненні з відповідача грошових коштів за непоставлені нафтопродукти, суди попередніх інстанцій, не знайшли правових підстав для задоволення позову з огляду на відповідність дій товариства з обмеженою відповідальністю "Карт-Ойл ЛТД" умовам укладеного між сторонами договору.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржені судові акти вищезазначеному не відповідають.

Частиною 1 ст. 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як зазначалось вище, судами встановлено, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів від 20.03.2014 № 1140.

Проте, як вбачається з видаткової накладної від 08.08.2014 № 3104, рахунку на оплату від 05.08.2014 № 2552, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей від 07.08.2014 № 317, останні містять посилання на договір від 22.02.2011 № 119.

Разом з тим, місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки сторонами зазначено, що поставка та оплата продукції здійснюється за договором купівлі-продажу нафтопродуктів від 20.03.2014 № 1140, а матеріали справи не містять договору від 22.02.2011 № 119, то спірні правовідносини між сторонами виникли саме за договором купівлі-продажу нафтопродуктів від 20.03.2014 № 1140.

Однак, відсутність у матеріалах справи договору від 22.02.2011 № 119 не може свідчити про беззаперечність висновків місцевого суду.

Так, ні місцевим, ні апеляційним господарськими судами не встановлювались обставини наявності між сторонами інших договірних відносин, зокрема, наявність договору від 22.02.2011 № 119 та, відповідно, за яким саме договором (чи від 22.02.2011 № 119, чи від 20.03.2014 № 1140) здійснювалась поставка нафтопродуктів за видатковою накладною від 08.08.2014 № 3104.

Не усунуті судами попередніх інстанцій і розбіжності у поясненнях відповідача щодо наявності або відсутності у нього можливості здійснити блокування талонів, про викрадення яких повідомив позивач.

Крім того, ГПК України не містить норми про можливість уточнення предмету позову з огляду на приписи ч. 4 ст. 22 ГПК України.

Так, згідно з п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК України та зазначені в цій постанові.

Відповідно до п. 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, якщо відповідну заяву прийнято господарським судом, зазначається в описовій частині рішення, і подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви. При цьому у господарського суду відсутні підстави для припинення провадження у справі в частині, на яку зменшився розмір позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.06.2015 публічним акціонерним товариством "Київсільелектро" було подано заяву про уточнення предмету спору (а.с. 40-41).

Місцевим господарським судом вказану заяву прийнято до розгляду, проте судом не визначено її характеру.

На зазначені порушення апеляційна інстанція уваги не звернула.

Статті 16 ЦК України, 20 ГК України передбачають способи захисту права, яке позивач вважає порушеним.

За умовами договору купівлі-продажу нафтопродуктів від 20.03.2014 № 1140 сторони не встановили момент переходу до покупця права власності на нафтопродукти.

З огляду на приписи ст. 334 ЦК України право власності на товар виникає у покупця з моменту передачі відповідного документа (накладної, тощо).

Договір від 22.02.2011 № 119, як було зазначено вище, судами не досліджувався.

Отже, не з'ясованим залишилось питання щодо наявності чи відсутності у позивача як у власника переданого за накладною пального права вимагати його повернення, що, знову ж таки, вимагає визначення правильності обраного позивачем способу захисту.

Судами не перевірено дотримання сторонами під час укладення та часткового виконання договору вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155.

Аналіз наведених доводів в їх сукупності свідчить про неповне з'ясування судами фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, і про порушення вимог ст. 43 ГПК Украни щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, керуючись законом.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки оскаржені судові акти прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, як рішення місцевого господарського суду, так і постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київсільелектро" задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 у справі № 910/12640/15 скасувати.

Справу № 910/12640/15 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: В.В. Палій

В.І. Студенець