ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року Справа № 907/238/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяСибіга О.М.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиБлагодійної католицької громадської організації "Милосердя"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 рокуу справі№ 907/238/15господарського судуЗакарпатської областіза позовомПрокурора Мукачівського району в інтересах держави в особі Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської областідоБлагодійної католицької громадської організації "Милосердя"провизнання недійсним Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1

В засіданні взяли участь представники:

- прокуратури:Збарих С.М. посвідчення № 028728 від 05.09.2014 року,- позивача:Лендєл О.В. дов. б/н від 08.12.2015 року,- відповідача:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Мукачівського району в інтересах держави в особі Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (далі за текстом - Івановецька сільська рада) звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом до благодійної католицької громадської організації "Милосердя" про визнання недійсним Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 20.05.2015 року у справі № 907/238/15 позовні вимоги прокурора Мукачівського району в інтересах держави в особі Івановецької сільської ради задоволено: визнано недійсним Державний акт на право постійного користування землею площею 5 га серії 1- ЗК № 001865 для розміщення комплексу культових споруд в урочищі "Могилка", який виданий Благодійній католицькій громадській організації "Милосердя".

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, благодійна католицька громадська організація "Милосердя" звернулась до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 20.05.2015 року та прийняти нове рішення у справі, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 року у справі № 907/238/15 апеляційну скаргу благодійної католицької громадської організації "Милосердя" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Закарпатської області від 20.05.2015 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, благодійна католицька громадська організація "Милосердя" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 20.05.2015 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 року у справі № 907/238/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. 261 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 29, 35, 84 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 30.11.2015 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Ходаківської І.П., суддів - Фролова А.М., Яценко О.В. (доповідач) касаційна скарга Благодійної католицької громадської організації "Милосердя" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 10.12.2015 року.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 08.12.2015 року № 03-05/2291 для розгляду касаційної скарги у справі № 907/238/15, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Ходаківської І.П. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Сибіга О.М., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.12.2015 року, на підставі ст. ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи продовжено на 15 днів та відкладено розгляд касаційної скарги до 12.01.2016 року.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.08.2000 року Івановецькою сільською радою виготовлено державний акт серії І- ЗК № 00185 на право постійного користування благодійною католицькою громадською організацією "Милосердя" земельною ділянкою площею 5 га та зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування за № 16.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року (в редакції чинній на момент виготовлення оскаржуваного акту) надання земельних ділянок у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів є у компетенції сільський/селищних рад народних депутатів.

За приписами ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року (в редакції чинній на момент виготовлення оскаржуваного акту) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року (в редакції чинній на момент виготовлення оскаржуваного акту) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що спірна земельна ділянка площею 5 га, яка знаходиться в урочищі "Могилка" відноситься до земель запасу с. Іванівці Мукачівського району, є комунальною власністю і перебуває у віданні Івановецької сільської ради, а тому до повноваження позивача належить право визначати розпорядження спірною земельною ділянкою, що знаходиться у віданні територіальної громади с. Іванівці.

Так, судами встановлено, що зі змісту Державного Акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 вбачається, що його видано Івановецькою сільською радою 14.08.2000 року на підставі Рішення 7 сесії 23 скликання Івановецької сільської ради від 27.12.1999 року.

Як встановлено судами за даними довідки від 23.02.2015 року № 01-23/21, виданої архівним відділом Мукачівської районної державної адміністрації, відомості про рішення органу місцевого самоврядування (Рішення 7 сесії 23 скликання Івановецької сільської ради від 27.12.1999 року) про надання спірної земельної ділянки у постійне користування відповідачеві - відсутні.

Судами досліджена, наявна в матеріалів справи, копія витягу з Рішення 7 сесії 23 скликання Івановецької сільської ради від 27.12.1999 року "Про надання земельної ділянки благодійній католицькій громадській організації "Милосердя", за змістом якого Івановецька сільська рада після розгляду проекту відведення земельної ділянки БКГО "Милосердя" вирішила затвердити цей проект відведення земельної ділянки. Вказаний витяг підписано сільським головою ОСОБА_6 та скріплено печаткою Івановецької сільської ради.

Однак, судами не встановлено наявності проекту відведення земельної ділянки в урочищі "Могилка" площею 5 га для розміщення комплексу культових споруд БКГО "Милосердя", так і рішення цієї сільської ради.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач, посилаючись на наявність правовстановлюючого документа, що став підставою для виготовлення спірного Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, надав витяг з Архівного відділу Мукачівської районної державної адміністрації від 13.05.2005 року № 01-23/46, копію Рішення 3 сесії 23 скликання Івановецької сільської ради від 29.12.1998 року "Про виділення земельної ділянки благодійній католицькій громадській організації "Милосердя".

Проте, судами досліджено, що згідно наданої архівним відділом витягом, рішення 3 сесії 23 скликання Івановецької сільської ради від 29.12.1998 року "Про виділення земельної ділянки благодійній католицькій громадській організації "Милосердя"", хоч і перебуває у реєстрах актів, винесених Івановецькою сільською радою, але не містить висновку про надання відповідачу спірної земельної ділянки у постійне користування; а саме на сесії 27.12.1998 року при розгляді клопотання БКГО "Милосердя" про виділення земельної ділянки площею 5 га, було вирішено не надати землю у постійне користування, а надати дозвіл для будівництва церкви, монастиря, школи інтернату та ведення підсобного господарства.

За таких обставин, посилання скаржника на погодження у 1999 році місця розміщення комплексу культових споруд та земельної ділянки для ведення підсобного господарства, а також погодження для виготовлення проектно-технічної документації для будівництва не спростовують вимог Земельного Кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) про сукупність необхідних документів та волевиявлення органу місцевого самоврядування для вирішення питання надання земельної ділянки.

Згідно ч. 4 ст. 30 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року право власності або право користування земельною ділянкою посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 Земельного кодексу України, згідно ч. ч. 1, 3 якої право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Пунктом 1.4. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.99 № 43, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.06.99 за № 354/3647 передбачено, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на земельну ділянку - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що за приписами ст. ст. 19, 22, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року чинність Державного Акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 поставлено у пряму залежність від фактичного існування рішення органу місцевого самоврядування, яким цей акт обґрунтований. Відповідно, відсутність такого рішення позбавляє обґрунтованості та підставності похідного від нього документа - Державного акту про право землекористування.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що докази вирішення позивачем порушених у зверненні БКМО "Милосердя" (Лист від 13.11.1998 року за № 30) про надання дозволу на виділення земельної ділянки в кількості 5 га - відсутні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно ухвали Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.01.2015 року, під час розгляду кримінальної справи №120140700400001309 відносно ОСОБА_7, встановлено факти, що в порядку ст. 35 ГПК України мають преюдиційне значення для вирішення цього спору, які вказують на те, що рішення 7 сесії 23 скликання Івановецької сільської ради від 27.12.1999 року "Про надання земельної ділянки благодійній католицькій громадській організації "Милосердя" виготовлене самостійно сільським головою ОСОБА_6, без вирішення цього питання на засіданні сесії сільської ради. Отже, судами встановлено відсутність самого факту прийняття рішення про затвердження земельної документації БКГО "Милосердя" та надання земельної ділянки (5 га) у постійне землекористування.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність доказів які б підтверджували необхідне волевиявлення органу місцевого самоврядування про надання в постійне землекористування спірної земельної ділянки відповідачу.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" регулювання земельних відносин є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування.

Отже, вірним є висновок судів про те, що для правомірного розпорядження земельною ділянкою, що належать сільській громаді необхідне волевиявлення самої Івановецької сільської ради, а оскільки такого волевиявлення органу, що у відносинах із іншими суб'єктами права представляє права та охоронювані законом інтереси сільської громади, не було, то подальше використання земельної ділянки відповідачем є тривалим порушенням майнових прав позивача та земельного законодавства, що прямо суперечить приписам ст. 14 Конституції України.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування, а тому оскаржуваний Державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_1 правомірно визнано судами недійсним.

Необґрунтованими є посилання скаржника про застосування строків позовної давності з огляду на наступне

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Судами досліджено, що сільський голова Івановецької сільської ради (ОСОБА_8) у 2010 році звертався до суду із позовом про скасування Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1, не з підстав його невідповідності вимогам чинного законодавства, а із підстав нераціонального використання земельної ділянки відповідачем, що вказує на те, що сільській раді невідомо і не могло бути відомо про невідповідність цього Державного акту про право на землекористування відповідачем вимогам діючого законодавства.

Судами досліджено, що ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 23.01.2015 року у справі № 303/87/15к, встановлено факт фіктивності рішення органу місцевого самоврядування, яке стало підставою для оформлення Державного акту про право на постійне землекористування.

Отже, позивачу(прокурору) про порушене право, яке підлягає захисту до суду стало відомо з часу винесення ухвали Мукачівським міськрайонним судом від 23.01.2015 року у справі №303/87/15к.

За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України початок перебігу позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, суди дійшли вірного висновку про те, що з часу винесення ухвали Мукачівським міськрайонним судом від 23.01.2015 року у справі №303/87/15к слід обчислювати початок перебігу строку позовної давності для позивача на звернення із даним позовом до суду, тобто строк позовної давності не пропущено.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржників не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Благодійної католицької громадської організації "Милосердя" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 року у справі № 907/238/15 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 року у справі № 907/238/15 залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіГ.М. Фролова О.В. Яценко