ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року Справа № 907/206/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Алєєвої І.В., Рогач Л.І.за участю представників:позивачаІгнатенко С.С. - довіреність від 15.10.2015 рокувідповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)третіх осібПоврозник А.П. - довіреність від 02.07.2014 рокурозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДочірнього підприємства "Санаторій "Квітка Полонини" ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на постановувід 01.07.2015 р. Львівського апеляційного господарського суду у справі№ 907/206/14 господарського суду Закарпатської областіза позовомДочірнього підприємства "Санаторій "Квітка Полонини" ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"до Солочинської сільської ради треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_7, - ОСОБА_8провизнання недійсним рішення Солочинської сільської ради №10 від 24.02.2005 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2014 р. ДП "Санаторій "Квітка Полонини" ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до Солочинської сільської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_7 про визнання недійсним рішення сільської ради № 10 від 24.02.2005 р., яким надано дозвіл ОСОБА_7 (від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_8) на будівництво нового житлового будинку на власній земельній ділянці в АДРЕСА_1.

Позовні вимоги, з посиланням на статтю 162 Земельного кодексу України, статтю 93 Водного кодексу України та статтю 58 Кодексу України про надра, Постанову Кабінету Міністрів України від 07.03.2000 р. № 456, від 12.12.1994 р. № 827 обґрунтовані тим, що рішенням облвиконкому Закарпатської обласної ради № 27 від 22.01.1972 р., з метою збереження Голубинського родовища мінеральних вод від передчасного псування, були встановленні межі округу і зон гірничо - санітарної охорони санаторію "Квітка полонини", згідно додатку № 1 до якого для охорони свердловини мінеральних вод № 4-р встановлені межі зон гірнично - санітарної охорони.

Крім того, позивач зазначав, що 19.08.1999 р. ДП "Санаторій "Квітка Полонини" було отримано спеціальний дозвіл на користування надрами - ліцензію № 1970, а саме дозвіл на видобування (експлуатацію) підземних мінеральних питних (лікувально - столових) вод, об'єкт ліцензування ділянка Голубинського родовища, де розташована свердловина № 4-р (4-е).

Проте, у лютому 2014 р. позивачу стало відомо про прийняття 24.02.2005 р. Солочинською сільською радою рішення № 10 про надання ОСОБА_7 (від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_8) дозволу на будівництво нового житлового будинку на власній земельній ділянці в АДРЕСА_1, яким, на думку позивача, порушені його права та законні інтереси, оскільки земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, належна на праві власності ОСОБА_8 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 17.07.2003 р., знаходиться в межах зон санітарної охорони свердловини № 4-р (4-е) Голубинського родовища мінеральних вод, що встановлено рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 15.09.2010 р. у справі № 2-165/2010 р.

Позивач зазначав, що оспорюване рішення № 10 від 24.02.2005 р. Солочинською сільською радою прийнято без жодного погодження з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, що суперечить вимогам частин 1, 2 статті 58 Кодексу України про надра та пунктам 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 р. № 33 "Про затвердження Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення".

Позивач також зазначав, що в порушення частини 6 статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій" оспорюване рішення № 10 від 24.02.2005 р. Солочинською сільською радою прийнято без отримання комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови.

Солочинська сільська рада подала до суду заяву про застосування строку позовної давності та просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на приписи статей 257, 267 Цивільного кодексу України (том 1 а.с. 49-50).

ОСОБА_7 у поясненнях на позовну заяву також вказувала на сплив позовної давності за вимогами позивача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, третя особа зазначала, що згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку від 17.07.2003 р. серії НОМЕР_1 власником земельної ділянки із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель є ОСОБА_8, від імені якої діє ОСОБА_7

Стосовно погодження оспорюваного рішення сільської ради № 10 про надання дозволу на будівництво житлового будинку з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничного нагляду, ОСОБА_7 вказувала, що рішенням Свалявського районного суду від 26.10.2012 р., яке набрало законної сили, відмовлено прокурору в інтересах Інспекції архібудконтролю у Закарпатській області та територіального управління Держгірпромнагляду про знесення ОСОБА_7 самовільно збудованої будівлі, в межах якої встановлювались обставини щодо погодження будівництва з відповідними органами.

ОСОБА_7 також вказувала, що при отриманні будівельного паспорту нею направлялись відповідні заяви до територіального геологічного підприємства та органу державного гірничного нагляду, у відповідь на які 06.04.2012 р. територіальним управлінням Держгірпромнагляду повідомлено, що згідно Положення про Державну службу гірничого нагляду і промислової безпеки від 06.04.2011 р., видача висновків для погодження житлового будівництва не входить до компетенції територіального управління Держгірпромнагляду, а Закарпатською геологорозвідувальною експедицією у листі від 11.07.2012 р. зазначено про відсутність розробленого та затвердженого відповідно до чинного законодавства "Проекту зони санітарної охорони Голубинського родовища мінеральних вод".

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 27.05.2014 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.08.2014 року, позов задоволено повністю, визнано недійсним рішення Солочинської сільської ради № 10 від 24.02.2005 р., яким надано дозвіл ОСОБА_7 (яка діє від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_8) на будівництво нового житлового будинку на власній земельній ділянці в АДРЕСА_1.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями ОСОБА_7 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою за результатами розгляду якої постановою Вищого господарського суду України від 09.12.2014 р. судові рішення були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи господарський суду Закарпатської області рішенням від 04.03.2015 р. (суддя Л.С. Журавчак) в позові відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності позивачем належними та допустимими доказами, що оспорюване ним рішення прийняте з порушенням чинного законодавства, як і не доказав порушення вказаним рішенням його прав чи охоронюваних законом інтересів.

За апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Санаторій "Квітка Полонини" ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" Львівський апеляційний господарський суд (судді: Б.Д. Плотніцький, Г.І. Мельник, Г.М. Гнатюк), переглянувши рішення господарського суду Закарпатської області від 04.03.2015 р. в апеляційному порядку, постановою від 01.07.2015 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Дочірнє підприємство "Санаторій "Квітка Полонини" ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 04.03.2015 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права. Посилаючись, зокрема, на приписи статей 93, 104 Водного кодексу України, статті 162 Земельного кодексу України, статей 24, 58 Кодексу України про надра, статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій".

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_7 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права, в свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Позивачем у справі заявлено вимогу про визнання недійсним рішення Солочинської сільської ради №10 від 24.02.2005 р. "Про надання дозволу на будівництво житлового будинку в ур. "Біласовиця" з посиланням на те, що вказане рішення прийняте без жодного погодження.

Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

За приписами статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, рішенням VII сесії І скликання Солочинської сільської ради від 25 липня 2000 року "Про виділення площі в ур. "Біласовиця" с. Солочин під забудову індивідуального житлового будівництва" із земель запасу сільської ради виділено 2,4 га землі в ур. "Біласовиця" с. Солочин під забудову житлового будівництва, в т. ч. і земельну ділянку гр.ОСОБА_9, на яку згодом на підставі Договору дарування від 05 грудня 2002 року за реєстром №6068 та рішення Солочинської сільської ради від 6 травня 2003 року оформлено право власності на ОСОБА_8, про що видано Державний акт на право власності на земельну ділянку від 17 липня 2003 року Серії ЗК №014128. Цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки вказано будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

При цьому, вказані правовстановлюючі документи, на підставі яких у ОСОБА_8 виникло право власності на земельну ділянку, в даному випадку не оскаржуються.

Приймаючи до уваги, що розгляд даного позову не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності на спірну земельну ділянку з визначеним цільовим призначенням (використанням) саме для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та не породжує будь-яких юридичних наслідків, колегія суддів погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Інші доводи заявника викладені ним у касаційній скарзі, колегія вважає непереконливими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами та встановленими обставинами справи.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 р. у справі № 907/206/14 та рішення господарського суду Закарпатської області від 04.03.2015 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач