ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року Справа № 915/362/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

позивача - Демченка О.В.,

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Торжок"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.08.2015

та на рішення господарського суду Миколаївської області від 27.05.2015

у справі № 915/362/15

за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"

до Дочірнього підприємства "Торжок"

про стягнення 1 343 660,40 дол. США, що еквівалентно 36 088 165, 39 грн. та 2 000 грн. штрафу

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" звернулася до господарського суду Миколаївської області з позовом до Дочірнього підприємства "Торжок" про стягнення боргу з повернення кредитних коштів у загальній сумі 1 216 307,02 дол. США, що еквівалентно 26 053 296,36 грн., боргу по оплаті відсотків за користування кредитними коштами у сумі 50 283,33 дол. США, що еквівалентно 1 350 514,70 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 67 601,68 дол. США, що еквівалентно 1 815 652,68 грн., пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами у сумі 1 620,26 дол. США, що еквівалентно 43 517,10 грн., 3% річних у сумі 7 848,11 дол. США, що еквівалентно сумі 210 785,32 грн. та штрафу в сумі 2 000,00 грн.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 27.05.2015 (суддя Коваль Ю.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.08.2015 (колегія суддів у складі: суддя Шевченко В.В. - головуючий, судді Діброва Г.І., Лисенко В.А.), позов задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Торжок" на користь Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" 1216307,02 дол. США, що еквівалентно 26 053 296,36 грн., боргу з повернення кредитних коштів; 50 283,33 дол. США, що еквівалентно 1 077 068,93 грн., боргу зі сплати відсотків за користування кредитними коштами; 67 493,35 дол. США, що еквівалентно 1 445 707,56 грн., пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів; 1 538,82 дол. США, що еквівалентно 32 961,52 грн., пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами; 7 657,12 дол. США, що еквівалентно 164 015,51 грн., 3% річних за користування простроченими кредитними коштами; 190,99 дол. США, що еквівалентно 4 091,00 грн., 3% річних за користування простроченою сплатою по відсоткам за користування кредитними коштами. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 27.05.2015, постанову господарського апеляційного суду від 11.08.2015 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст. 79 ГПК України, ст. 1071 ЦК України. Так, на думку скаржника, позивач передчасно звернувся з відповідним позовом до суду, оскільки у позивача право на звернення до суду виникло лише 21.03.2015, внаслідок спливу 30-денного строку з дня отримання відповідачем вимоги банку, а позивач звернувся з позовом до суду 05.03.2015, тому на момент подання позову до господарського суду у останнього ще не виникло право на його пред'явлення. Також відповідач вказує на те, що банк необґрунтовано не врахував його заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог та, як наслідок, не здійснив списання (зарахування) коштів з рахунку відповідача. Крім того, відповідач зазначає про те, що місцевий суд безпідставно не зупинив провадження у справі у зв'язку з поданням ДП "Торжок" позовної заяви про визнання кредитного договору від 19.05.2006 № 19/К-К недійсним.

До початку розгляду касаційної скарги до Вищого господарського суду України від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити присутність свого представника в судовому засіданні, призначеному у даній справі на 11.11.2015 через відсутність у ДП "Торжок" уповноважених представників, які б могли представляти його інтереси у Вищому господарському суді України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Згідно з п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст. 32 - 34 ГПК України).

З огляду на викладене, колегія суддів вирішила відхилити клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки ст.ст. 69, 1118 ГПК України обмежено строк розгляду касаційної скарги; в силу наданих ст. 1117 ГПК України повноважень, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, збирати нові, тощо, а перевіряє судові рішення виключно на дотримання судами при їх прийнятті норм матеріального та процесуального права; призначаючи дану справу до розгляду, в ухвалі суду касаційної інстанції від 29.10.2015 сторони попереджалися про те, що нез'явлення їх представників у судове засідання не є підставою для відкладення розгляду справи.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.

Господарськими судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що:

- 19.05.2006 сторонами у справі укладено кредитний договір № 19/К-К та ряд додаткових угод до нього;

- за умовами вказаного кредитного договору банк зобов'язався надати відповідачу кредит у сумі 4 000 000,00 дол. США, а останній зобов'язався прийняти ці грошові кошти та повернути їх частинами у погоджені графіком терміни, з терміном остаточного погашення кредиту 27.02.2015 та зобов'язався за фактичний строк його використання сплачувати банку відсотки на умовах, визначених договором;

- згідно з п. 7.4. договору останній набирає чинності з дати його укладання та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань;

- на виконання умов договору банком перераховано відповідачу кредитні кошти в загальній сумі 4 000 000,00 дол. США, що підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальними валютними ордерами та випискою з особового рахунку відповідача за період з 01.05.2009 по 19.03.2015;

- згідно з п. 2.3 договору повернення кредиту здійснюється щомісячно до 25 числа місяця починаючи з січня 2007 року згідно з узгодженим графіком у п. 2.3. цього договору;

- сторони вносили неодноразово зміни до договору та остаточною додатковою угодою № 22 від 16.09.2013 встановили, що повернення кредиту здійснюється щомісячно згідно з узгодженим графіком, з остаточним терміном погашення - 27.02.2015.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що банком були виконані умови кредитного договору в повному обсязі, тоді як відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість як зі сплати основної суми заборгованості так і штрафних санкцій.

Задовольняючи частково позовні вимоги, господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився і господарський суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що матеріалами справи доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором внаслідок чого у останнього утворилась сума заборгованості, яка на момент винесення рішення погашена не була. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів та пені, нарахованої за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами у сумі 189,77 дол. США, господарські суди виходили з того, що ці вимоги заявлено поза межами строку позовної давності, встановленого ст. 258 ЦК України, внаслідок чого, враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до цих вимог, підстави для задоволення позову в цій частині відсутні. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у сумі 2 000,00 грн. господарські суди вказали про те, що зазначена пп. 3.3.12 договору відповідальність не є основним зобов'язанням за кредитним договором і не зобов'язує позичальника передати кредитору грошову суму або інше майно, отримане за цим договором, тому ці вимоги не підлягають задоволенню.

Вищий господарський суд України погоджується з рішеннями господарських судів щодо стягнення з відповідача кредитної заборгованості та заборгованості зі сплати процентів, оскільки в цій частині судові рішення відповідають встановленим судами фактичним обставинам справи, вимогам ЦК України та ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи у вказаній частині.

Посилання скаржника на те, що на час звернення позивача з відповідним позову до господарського суду строк виконання відповідачем зобов'язання ще не настав, а тому підстави для задоволення позову відсутні, є необґрунтованими.

Так, п. 1.71 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 роз'яснено, що питання щодо настання строку виконання грошового зобов'язання вирішується не під час прийняття судом позовної заяви, а виключно в процесі вирішення ним спору по суті. Отже, коли господарським судом буде з'ясовано, що строк виконання грошового зобов'язання настав до прийняття рішення по суті справи, але після пред'явлення позову, пов'язаного зі стягненням заборгованості, то відповідний позов має бути задоволений, у зв'язку з чим господарські суди відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, задовольнили позов та стягнули з відповідача на користь позивача 1 216 307,02 дол. США заборгованості з повернення отриманих кредитних коштів.

Крім того, господарські суди правомірно відхилили доводи відповідача щодо безпідставного не врахування банком його заяви від 17.12.2014 про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме боргу за спірним кредитним договором у сумі 72 648,00 грн. на підставі ст. 601 ЦК України.

Як встановлено господарськими судами, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних "Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний банк" № 128 від 24.11.2014 розпочато процедуру виведення банку з ринку, запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в банку.

В силу ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 602 ЦК України передбачено, що не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації, а також ліквідації банків регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним щодо інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних вимог, якщо це зможе призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет (ч. 1 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

За приписами ст.ст. 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

Отже, після початку процедури ліквідації банку задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом, порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону.

Враховуючи викладене, попередні судові інстанції правомірно зазначили, що зарахування зустрічних однорідних вимог у спорі з даної справи є фактично погашенням вимог кредитора на порушення порядку, установленого процедурою ліквідації банку.

Щодо доводів скаржника про те, що місцевим господарським судом безпідставно відхилено його клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення господарським позову ДП "Торжок" до банку про визнання кредитного договору від 19.05.2006 № 19/К-К недійсним, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити, що вирішення вказаного спору не може бути перешкодою для встановлення всіх істотних обставин у даній справі у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України. В той же час необґрунтоване зупинення провадження у справі порушує право сторін на розгляд справи упродовж розумного строку. Крім того, у разі визнання судом недійсним кредитного договору від 19.05.2006 № 19/К-К ДП "Торжок" не позбавлено права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів шляхом звернення до суду з заявою про перегляд рішення у справі № 915/362/15 за нововиявленими обставинами.

Водночас Вищий господарський суд України не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів, пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами, 3% річних за користування простроченими кредитними коштами, 3% річних за користування простроченою сплатою по відсоткам за користування кредитними коштами та в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 2000,00 грн. штрафу з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не надали оцінки тому, що відповідно до поданих позивачем розрахунків пеня ним була розрахована в доларах США, тоді як чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні. Відповідно, суди належним чином не дослідили наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені, методологію її нарахування (з урахуванням наведених вимог законодавства), а отже не встановили відповідних обставин щодо розміру пені, заявленої до стягнення, у національній валюті.

Крім того, господарськими судами також не враховано правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14.

Так, Верховним Судом України висловлено позицію, згідно з якою незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.

Господарські суди вказаного вище не врахували і стягуючи з відповідача 3% річних за користування простроченими кредитними коштами та 3% річних за користування простроченою сплатою по відсоткам за користування кредитними коштами в доларах США, не перевірили в цій частині поданий розрахунок і порядок обчислення позивачем 3% річних, а отже не встановили відповідних обставин щодо розміру 3% річних, заявлених до стягнення, у національній валюті.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 2 000,00 грн. штрафу, господарські суди виходили з того, що визначений у пп. 3.3.12 укладеного сторонами кредитного договору обов'язок відповідача надавати позивачу належним чином засвідчені документи, не є основним зобов'язанням за кредитним договором і не зобов'язує позичальника передати кредитору грошову суму або інше майно, отримане за цим договором, у зв'язку з чим підстави для задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафу у сумі 2 000,00 грн. відсутні.

Вищий господарський суд України вважає такі висновки господарських судів передчасними з огляду на таке:

Обґрунтовуючи вимоги у вказаній частині, позивач вказував на те, що згідно з п. 4.4 договору у разі порушення позичальником пп. 3.3.12 договору (протягом дії договору позичальник повинен надавати кредитодавцю щоквартально, не пізніше 25 числа першого місяця кварталу, наступного за звітним, належним чином засвідченні бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати та розшифровки дебіторської та кредиторської заборгованості) він зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500,00 грн. за кожний випадок порушення.

У зв'язку з викладеним, позивач вказував, що відповідач допустив чотири випадки порушення пп. 3.3.12 договору і просив стягнути з відповідача штраф на підставі п. 4.4 кредитного договору у розмірі 2 000,00 грн.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 ГК України), яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У разі порушень правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання застосовуються штрафні санкції, якими відповідно до ст.ст. 230-231 ГК України є санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), розмір якої визначається законом чи договором.

Як вбачається з умов договору, за порушення відповідачем пп. 3.3.12 договору сторони передбачили санкцію у вигляді штрафу у розмірі 500,00 грн. за кожний випадок такого порушення.

Водночас відмовляючи у задоволенні позову в цій частині господарські суди наведеного вище не врахували та взагалі не з'ясовували питань чи мало місце порушення відповідачем пп. 3.3.12 договору протягом року (4 випадки).

Враховуючи наведене Вищий господарський суд України дійшов висновку, що як місцевий, так і апеляційний господарські суди в частині розгляду позовних вимог про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів, пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами, 3% річних за користування простроченими кредитними коштами, 3% річних за користування простроченою сплатою по відсоткам за користування кредитними коштами та в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 2 000,00 грн. штрафу припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування оскаржених судових рішень у зазначених частинах.

Касаційна інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, справа у вказаній вище частині позовних вимог, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України, має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Торжок" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.08.2015 та рішення господарського суду Миколаївської області від 27.05.2015 у справі № 915/362/15 скасувати в частині позовних вимог про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів, пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами, 3% річних за користування простроченими кредитними коштами, 3% річних за користування простроченою сплатою по відсоткам за користування кредитними коштами та штрафу, а справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

В іншій частині вказані судові рішення залишити без змін.

Головуючий суддя:Н. Губенко Судді: Т. Барицька В. Картере