ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року Справа № 910/6404/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Владимиренко С.В.,

Мележик Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2015 року у справі № 910/6404/13 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ, про стягнення 3 289 638,09 грн.,

за участю представників:

позивача - Смакота Н.І. (дов. № 14-98 від 18.04.2014),

відповідача - Мицько Р.М. (дов. № 83/16 від 12.08.2015),

в с т а н о в и в:

У квітні 2013 року позивач ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пред'явив у господарському суді позов до відповідача Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 3 289 638,89 грн.

Вказував, що 12.06.2009 між ним (постачальник) та відповідачем (покупець) був укладений договір поставки природного газу № 06/09-414-Р, згідно якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупцю у 2009 році природний газ, власного видобутку з ресурсу IV кварталу 2006 для потреб підприємств комунальної теплоенергетики, теплових електричних станцій і централей та котелень промислових модульних підприємств, а покупець - прийняти та оплатити цей природний газ на визначених договором умовах.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати поставленого йому природного газу, позивач просив стягнути з відповідача 2 625 742,56 грн. основного боргу, 409 064,46 грн. інфляційних втрат, 254 876,87 грн. 3% річних, а всього - 3 289 683,89 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30 квітня 2015 року (суддя - Стасюк С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2015 року (колегія суддів у складі: Ропій Л.М. - головуючого, Калатай Н.Ф., Рябухи В.І.), у справі № 910/6404/13 позовні вимоги задоволено частково.

Постановлено стягнути із ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 2 625 742, 56 грн. заборгованості, 262 059,70 грн. інфляційних нарахувань, 234 158,69 грн. 3% річних та 68 820,00 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Судові акти в частині задоволення позовних вимог мотивовані посиланнями на порушення відповідачем зобов'язання в частині своєчасної оплати отриманого товару, що є підставою для покладення на нього обов'язку по сплаті боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Судові акти в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 20 718,18 грн. 3% річних, нарахованих за період з 25.12.2009 по 31.03.2010, та 147 004,76 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 16.12.2009 по 31.03.2010, мотивовані посиланнями на пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.

У касаційній скарзі ПАТ "НАК "Нафтогаз України", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій приписів ст.ст. 509, 525, 526, 530, 547, 549-551, 598, 599, 612, 625 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України, п. 2.2 ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", ст.ст. 47, 34, 43, 49, 83 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі судові акти в частині стягнення 20 885,16 грн. 3% річних та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 12.06.2009 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (постачальником) та Дочірньою компанією "Газ України" (покупцем) був укладений договір поставки природного газу № 06/09-414-Р (далі - договір), згідно якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупцю у 2009 році природний газ, власного видобутку з ресурсу IV кварталу 2006 для потреб підприємств комунальної теплоенергетики, теплових електричних станцій і централей та котелень промислових модульних підприємств, а покупець - прийняти та оплатити цей природний газ на визначених договором умовах (п. 1.1 договору).

Згідно пунктів 3.4, 3.5 договору факт передачі газу підтверджується актами приймання-передачі газу, які підписують уповноважені представники сторін виключно в обсязі, який зазначений у письмовому замовленні покупця протягом 3-х робочих днів з дня надання покупцем такого замовлення. Акти приймання-передачі газу складаються у 2 оригінальних примірниках. Вказаний акт є підставою для розрахунків.

У пункті 4.1 договору сторони погодили, що ціна за 1000 кубічних метрів газу становить 473,80 грн., крім того, податок на додану вартість - 20% - 94,74 грн., ціна газу разом із ПДВ - 568,56 грн.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено та наявними в матеріалах справи копіями двосторонньо підписаних актів приймання-передачі природного газу від 26.11.2009 № 10/06-4 та № 06/09-414-Р-1 підтверджується, що на виконання умов вказаного договору позивач протягом листопада 2009 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 2 625 742,56 грн.

Відповідно до п. 5.1 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 14.06.2011) розрахунки за газ відповідач здійснює на підставі цього договору грошовими коштами у національній валюті України шляхом їх перерахування виключно на поточний рахунок позивача протягом 20-ти банківських днів з дати підписання зазначених у пункті 3.4 актів приймання-передачі газу.

Відповідач у порушення умов договору, вартість поставленого йому товару на загальну суму 2 625 742,56 грн. не оплатив.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 2 625 742, 56 грн. основного боргу, 262 059,70 грн. інфляційних нарахувань, 234 158, 69 грн. 3%, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині своєчасної оплати отриманого товару є підставою до покладення на останнього обов'язку по сплаті боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача 20 718,18 грн. 3% річних, нарахованих за період з 25.12.2009 по 31.03.2010, та 147 004,76 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 16.12.2009 по 31.03.2010, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, вірно застосував положення ст. 257, ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України та виходив з того, що позивачем був пропущений строк позовної давності щодо вказаних вимог, про застосування якої було заявлено іншою стороною у справі.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги з посиланнями на порушення судами попередніх інстанцій положень Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" при вирішенні даного спору не заслуговують на увагу, оскільки вони не спростовують встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи щодо наявності непогашеної заборгованості відповідача за поставлений йому позивачем природний газ.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2015 року у справі № 910/6404/13 залишити без змін.

Головуючий суддя: Н.Г. Дунаєвська

Судді: С.В. Владимиренко

Н.І. Мележик