ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року Справа № 910/6089/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Мультіплекс-Холдинг"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 07.04.2015 Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2015у справі№ 910/6089/15-гГосподарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Мультіплекс-Холдинг"доПублічного акціонерного товариства "Профін Банк"прозобов'язання вчинити діїза участю представників:

позивача: Савельєва М.В., дов. від 05.02.2015;

відповідача: Павленко Н.В., дов. від 13.10.2015;

в засіданні суду 04.11.2015 в порядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 11.11.2015

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2015 у справі № 910/6089/15-г (суддя Ярмак О.М.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді - Ільєнок Т.В., Яковлєв М.Л.) рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2015 у справі № 910/6089/15-г залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Клієнт) та відповідачем (Банк) 31.10.2014 укладений договір банківського рахунка № 31102014/4.0019, предметом якого є відносини між сторонами, що виникають під час відкриття, обслуговування та закриття Банком поточних рахунків Клієнта з метою приймання та зарахування на зазначений (-ні) рахунок (-ки) грошових коштів, які надходять на користь Клієнта, виконання розпоряджень останнього про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка (-ків) та проведення інших операцій за рахунком (-ками) у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Платежі з рахунку Клієнта здійснюються в межах залишків коштів на рахунку на початок операційного дня відповідно до розрахункових документів, наданих Клієнтом у Банк і оформлених відповідно до вимог Національного банку України (п. 3.3 договору).

Згідно з п. 4.1.3 договору, Банк зобов'язаний здійснювати комплексне розрахунково-касове обслуговування Клієнта та за його дорученням розрахункові та касові операції згідно з вимогами чинного законодавства України та умов цього договору (переказ грошей з рахунку на рахунок, приймання та видача грошей у готівковій формі та інші операції, передбачені чинними нормами та документами Банку).

Відповідно до п. 4.3.3 договору, Банк має право обмежити права Клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на рахунку, за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

На виконання умов договору банківського рахунку, 31.10.2014 позивачу відкрито поточний рахунок № 26000041090000 в національній валюті України.

Господарські суди дослідили, що між позивачем (Позичальник) та відповідачем (Банк) 25.10.2013 укладений кредитний договір № 1058/980-ЮО, за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії в сумі, яка не може перевищувати 34000000,00 грн, з датою повернення кредиту до 24.10.2016 включно.

20.01.2015 позивачем через систему Клієнт-Банк надано відповідачу платіжні доручення № 86 на суму 159000,00 грн та № 112 на суму 84455,55 грн, з призначенням платежу: "часткове погашення кредиту згідно кредит.дог. 1058/980-ЮО від 25.10.2013".

Проте, здійснювати перерахування вищезазначених коштів з рахунку позивача відповідач відмовився, посилаючись на ч. 5 ст. 36 Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки з 20.01.2015 в Банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів (лист від 19.02.2015 № 175).

Обґрунтовуючи свої вимоги, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач пояснив, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання за договором і просив суд зобов'язати останнього здійснити переказ грошових коштів відповідно до платіжних доручень від 20.01.2015.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент звернення позивача до відповідача з вищезазначеними платіжними дорученнями (20.01.2015) в ПАТ "Профін Банк" з 20.01.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію (рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.01.2015 №11 "Про запровадження з 20.01.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Профін Банк").

Приймаючи рішення у справі про відмову в задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходячи з положень ЦК України, Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", дійшов висновку, що між сторонами склались зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунку, а відтак, в даному випадку, позивач виступає кредитором з розпорядження належними йому коштами на якого поширюється обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Відповідно до п. 7.1.2 статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно з частинами 1 та 3 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Статтею 1074 ЦК України визначено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

За платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту (ст. 1089 ЦК України).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та зазначалось вище, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.01.2015 №11 в ПАТ "Профін Банк" запроваджено з 20.01.2015 тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Профін Банк".

Пунктом 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація -процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Отже, системний аналіз положень ЦК України, Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і "Про банки і банківську діяльність" свідчить про те, що між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку, позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами.

Оскільки позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити переказ грошових коштів за договором банківського рахунка у період запровадження у Банку тимчасової адміністрації, то виконання зазначеної операції Банком обмежувалося положеннями п. 1 ч. 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній на час виникнення спору.

Даної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанови від 25.03.2015 у справі № 910/9232/14, від 01.04.2015 у справі № 910/556014, від 22.04.2015 у справі № 910/9234/14, від 27.05.2015 у справі № 910/12766/14).

Відповідно до ч. 1 ст. 11128 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що попередні судові інстанції дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Доводи ПАТ "Мультіплекс-Холдинг", викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 1115, 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій у даній справі відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Мультіплекс-Холдинг" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 у справі №910/6089/15-г - без змін.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР