ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року Справа № 910/12476/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Річковик-2"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 09.10.2014 Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2015у справі№ 910/12476/13 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"до Житлово-будівельного кооперативу "Річковик-2"простягнення 654581,51 грн.за участю представників сторін:

позивача: Шевченко О.М., дов. від 01.10.2015 № 33

відповідача: Яківець В.О., керівник

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Річковик-2" про стягнення 518108,63 грн. заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення, надані в період з 01.05.2009 по 30.04.2013 на підставі договору № 7475/4-13 від 11.01.2000, 2343,39 грн. пені, 20522,46 грн. - трьох процентів річних, 9985,30 грн. інфляційних втрат та 103621,73 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2013 у справі № 910/12476/13 позов задоволено частково; стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Річковик-2" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 303875,98 грн. основного боргу, 7361,78 грн. збитків від інфляції, 18153,78 грн. трьох процентів річних, 2343,39 грн. пені, 60775,20 грн. штрафу та 7850,21 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 у цій справі рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2013 змінено; позов задоволено частково; стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Річковик-2" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 129024,59 грн. основного боргу, 6409,17 грн. збитків від інфляції, 11484,38 грн. - 3% річних, 571,55 пені, 25804,92 грн. штрафу, а також 3465,89 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та 1732,96 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.05.2014 рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 у справі № 910/12476/13 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 у справі № 910/12476/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Марченко О.В., судді Васильченко Т.В., Ломака В.С.) позов задоволено частково; стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Річковик-2" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 208375,63 грн. основного боргу; 7318,50 грн. втрат від інфляції; 14812,01 грн. 3% річних; 932,90 грн. пені; 41675,13 грн. штрафу; 5462,28 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції; 1093,45 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції і 2008,10 грн. судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 року у справі № 910/12476/13 скасовано та прийнято нове, яким у позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 у справі № 910/12476/13 скасовано, справу передано на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Ткаченка Б.О., суддів Зеленіна В.О., Шевченка Е.О.) рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 року у справі № 910/12476/13 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Житлово-будівельний кооператив "Річковик-2" звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2015 у цій справі, справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник зазначає про те, що суди задовольнили не доведені належним чином позовні вимоги про стягнення плати за прийняття стоків гарячої води, а також не застосували позовну давність за вимогами про стягнення боргу.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на касаційну скаргу, в якому позивач заперечив проти доводів касаційної скарги та вважає їх необґрунтованими.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 11.01.2000 між Державним комунальним об'єднанням "Акціонерна компанія "Київводоканал" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал") (далі - постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Річковик-2" (далі - абонент) було укладено договір № 7475/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення, за умовами якого постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційних стоків, а абонент зобов'язався оплатити вказані послуги на умовах, передбачених Договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Державного комітету по житлово-комунальному господарству України від 01.07.1994 № 65 (далі - Правила № 65).

Відповідно до п. 2.1 договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна" та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин, здійснює заміну, ремонт несправних водолічильників, їх держперевірку за письмовою заявкою абонента, за його рахунок та попередньою оплатою вартості послуг, що надаються.

Згідно з пп. а) п. 2.2. договору абонент зобов'язаний сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до договору.

Як визначено п. 3.1 договору, кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Пунктом 3.4 договору сторони погодили, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника, а при його відсутності за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водоспоживання, або іншим засобом, передбаченим пунктом 21.21 Правил.

Відповідно до п. 3.6 договору абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у п'ятиденний термін з дня надання постачальником платіжних документів до банківської установи.

Пунктом 3.7 договору передбачено, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи направити повноважного представника з обґрунтовуючи ми документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акта в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Неналежне виконання відповідачем передбачених договором обов'язків щодо оплати отриманих ним послуг стало підставою звернення позивача із позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги у розмірі 518108,63 грн. за період з 01.05.2009 по 30.04.2013, а також інфляційних втрат, процентів річних, штрафу та пені у зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язань за договором.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у постанові від 21.05.2014 вказав, що при вирішенні спору судами не було враховано, що до вартості послуг, нарахованих за кодом № 3-50423 у сумі 381194,13 грн., включено і послуги з прийняття стоків гарячої води і при цьому не надано оцінки твердженням позивача про те, що обов'язок зі сплати стоків гарячого водопостачання покладений на відповідача; суди не надали оцінки і доводам відповідача щодо включення до вартості послуг стоків гарячої води, обсяги яких не підтверджуються первинними документами; не досліджено стан розрахунків сторін за період, за який заявлено про застосування позовної давності, а саме з травня 2009 року по червень 2010 року та не з'ясовано фактичних обставин, пов'язаних із вчиненням у цей період боржником дій, які можуть свідчити про визнання ним свого боргу і визнаватися як підстава для переривання строку позовної давності.

Вирішуючи спір по суті з урахуванням зазначених вказівок суду касаційної інстанції, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача за послуги з холодного водопостачання і водовідведення холодної води за період з 01.05.2009 по 30.04.2013 у розмірі 129024,59 грн.; у відповідача відсутні зобов'язання за договором з оплати питної води, що використовується для виготовлення гарячої води; на відповідача покладений обов'язок оплати послуг з прийняття каналізаційних стоків, в тому числі і стоків гарячої води; заява відповідача про застосування позовної давності є необґрунтованою, оскільки відповідачем були вчинені дії, які свідчать про визнання ним боргу, що є підставою для переривання позовної давності.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про часткове задоволення позову.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як передбачено ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до п.п. 3.1, 5.2 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мінжитлокомунгоспу від 27.06.2008 року №190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Пунктом 3.13 вказаних Правил передбачено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Пунктом 1.4 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, встановлено, що стічні води підприємств - це усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території підприємства (з урахуванням субабонентів).

Керуючись вищенаведеними приписами законодавства та встановивши, що відповідачем були частково оплачені послуги з холодного водопостачання та стоків холодної води; між відповідачем і ПАТ "Київенерго" було укладено договір № 1630516 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.05.2001 і позивач не є особою, яка надає послуги з гарячого водопостачання; умовами укладеного між сторонами договору врегульовано надання послуг із приймання стічних вод, у тому числі, стоків гарячої води, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову про стягнення основного боргу в розмірі 208375,63 грн.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як передбачено ч. 3, 4 ст. 264 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем була подана заява про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості, яка виникла за період з травня 2009 року по червень 2010 року.

Вирішуючи питання про сплив позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за вказаний період суди першої та апеляційної інстанції встановили, що відповідач згідно із платіжними дорученням від 12.10.2010 № 416 на суму 30000 грн. з призначенням платежу: "погашення заборгованості за водовідведення за 2009 рік станом на 01.11.2009 за договором № 7475/4-13 від 11.01.2000", платіжним дорученням № 470 від 27.12.2010 на суму 10000,00 грн. з призначенням платежу: "за воду і каналізацію за 2010 за договором № 7475-12 від 11.01.2000" та платіжним дорученням № 392 від 31.08.2010 на суму 40000 грн. без зазначення періоду, за який здійснюється погашення заборгованості, здійснював оплату заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Частиною третьою статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Врахувавши факт здійснення відповідачем часткової оплати боргу згідно із вищевказаними платіжними дорученнями, які не визначають чіткого періодичного (місячного) платежу або платежів, за які було здійснено оплату, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що вказані дії свідчать про визнання відповідачем наявності боргу, у зв'язку із чим відбулося переривання позовної давності.

Як передбачено статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, встановленої за згодою сторін, не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім цього, ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням вищевказаних положень законодавства, здійснивши перерахунок сум штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення позивачем, суди попередніх інстанцій правомірно стягнули з відповідача неустойку, передбачену умовами договору, інфляційні втрати та 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати послуг з постачання питної води та приймання каналізаційних стоків, частково задовольнивши позовні вимоги в цій частині.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до статті 111 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника по суті зводяться виключно до заперечень щодо здійсненої судами попередніх інстанцій оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні у справі докази.

Доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, були предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій, їм надана належна правова оцінка і вказані доводи правомірно відхилені судами.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Річковик-2" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2015 у справі № 910/12476/13 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир