ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року Справа № 908/4164/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Сибіги О.М.перевіривши матеріали касаційної скаргизаступника прокурора Харківської областіна постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.08.2015 у справігосподарського суду Запорізької областіза позовомпрокурора Приазовського району Запорізької області смт. Приазовське Запорізької області в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах ГУ Держземагенства у Запорізькій області до1. Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Ольвія" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Державна інспекція сільського господарства в Запорізькій областіпропро визнання недійсним розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області та договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки в судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:не з'явились; від відповідачів:1)не з'явились; 2)Муліка О.О. - дов. б/н від 24.09.2014;від третьої особи на стороні позивача: не з'явились;від Генеральної прокуратури України:прокурор відділу Клюге Л.М. - посв. №014652 від 17.01.2013;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 26.02.2015 господарського суду Запорізької області (судді: Кагітіна Л.П. - головуючий, Алейникова Т.Г., Колодій Н.А.) задоволено позовні вимоги.

Визнано недійсним розпорядження голови Приазовської РДА Запорізької області №531 від 21.10.2005 "Про надання земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва".

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 06.02.2006 укладений Приазовською РДА Запорізької області та ТОВ "Агрофірма "Ольвія", та зареєстрований у Запорізькій регіональній філії ДЗК Запорізької області, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 05.04.2007 за №040727700242.

Зобов'язано ТОВ "Агрофірма "Ольвія" повернути на користь ГУ Держземагентства у Запорізькій області земельні ділянки загальною площею 71,76 га та загальною вартістю 1723421,23 грн., які знаходяться на території Чкалівської сільської ради Приазовського району Запорізької області, за межами села Чкалове Приазовського району Запорізької області, а саме: земельну ділянку площею 16,43 га з кадастровим номером: 2324586800:02:001:0079, земельну ділянку площею 15 га з кадастровим номером: 2324586800:02:001:0077 та земельну ділянку площею 40,33 га з кадастровим номером: 2324586800:02:002:0147, шляхом підписання акту прийому-передачі землі.

Стягнено з ТОВ "Агрофірма "Ольвія" на користь Державного бюджету України 36904 грн. 42 коп. судового збору.

Рішення мотивоване тим, що розпорядження голови Приазовської РДА Запорізької області №531 від 21.10.2005 "Про надання земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки воно суперечить нормам ст.88 Земельного кодексу України.

Постановою від 12.08.2015 Донецького апеляційного господарського суду (судді: Мартюхіна Н.О. - головуючий, Агапов О.Л., Колодова О.В.) рішення від 26.02.2015 господарського суду Запорізької області скасовано. В задоволені позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що розпорядження голови Приазовської РДА Запорізької області №531 від 21.10.2005 "Про надання земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" є законним, оскільки заборона користування земельними ділянками прибережних захисних смуг уздовж морів не розповсюджувалась на користування земельною ділянкою для сільськогосподарського виробництва. Також в матеріалах справи відсутні докази щодо перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги та водоохоронної зони Азовського моря.

Не погоджуючись з судовими рішеннями заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду, а рішення Запорізької області залишити без змін, посилаючись на те, що апеляційним господарським судом порушено норми матеріального права, зокрема, ст.ст.21, 638, 792 Цивільного кодексу України; ст.ст. 20, 21, 123, 124 Земельного кодексу України, ст.ст. 85, 88, 90 Водного кодексу України. Скаржник вважає, що розпорядження голови Приазовської РДА Запорізької області №531 від 21.10.2005 є незаконним та порушує суспільні інтереси.

Інші учасники судового процесу не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, відзиви на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на момент прийняття постанови у справі не надали.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним задовольнити касаційну скаргу частково.

Господарськими судами встановлено, що 21.10.2005 головою Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області прийнято розпорядження №531 "Про надання земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", яким також затверджено технічні матеріали по встановленню меж земельної ділянки площею 71,76 га земель запасу Чкалівської сільської ради.

На підставі вказаного вище рішення Приазовська районна державна адміністрація (орендодавець) та ТОВ "Агрофірма "Ольвія" (орендар) 06.02.2006 уклали договір оренди земельної ділянки № 259 строком на 25 років, який зареєстрований у Запорізькій регіональній філії ДЗК 05.04.2007 за № 040727700242.

Предметом даного спору є вимога про визнання недійсним розпорядження №531, прийнятого головою Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області 21.10.2005 та договору оренди земельної ділянки №259 укладеного 06.02.2006 Приазовською районною державною адміністрацією та ТОВ "Агрофірма "Ольвія".

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

За п.1 ст. 32 Конвенції юрисдикція Європейського суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції.

Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом України № 4176-VI від 20.12.2011) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема за змістом пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом України № 4176-VI від 20.12.2011) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом України № 4176-VI від 20.12.2011) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. Однак господарськими судами це не враховано.

На такі позови поширюється положення ст. 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Разом із тим частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, прокурор, як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє.

Сторони в судовому процесі мають рівні права, тому прокурор, який звернувся з позовом в інтересах держави не має в розумінні чинного Господарського процесуального кодексу України та законодавства привілейованого статусу порівняно з іншими учасниками процесу.

Колегія суддів вважає, що дія правового інституту позовної давності та положення щодо наслідків її спливу, встановлені законом, мають розповсюджуватися на всіх учасників судового процесу, у тому числі на прокурора.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 30.09.2015 у справі № 910/4626/14.

В матеріалах справи міститься заява ТОВ "Агрофірма "Ольвія" про застосування строку позовної давності, яка надійшла до господарського суду Запорізької області 10.11.2014, тобто до прийняття господарським судом рішення.

Однак, у порушення вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди не встановили початку перебігу строку позовної давності, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску, а дійшли висновку, що у спірних правовідносинах строк позовної давності пропущений не був, а отже Вищий господарський суду України позбавлений можливості зробити висновок про правильність застосування судами матеріальних норм про позовну давність, що у свою чергу перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Господарськими судами встановлено, що викопіювання з кадастрової карти земельних ділянок на території Запорізької області, Приазовського району, Чкалівської сільської ради, на яких визначено зріз побережжя, згідно геодезичної зйомки, здійснено станом на 23.02.2015. Геодезичні зйомки станом на момент прийняття спірного розпорядження та укладання договору оренди земельної ділянки прокурор Приазовського району Запорізької області не надав. А наявні викопіювання кадастрової карти станом на 2015 рік не можуть відображати та підтверджувати відстані від урізу моря до спірних земельних ділянок саме на момент виникнення спірних правовідносин.

Отже господарські суди достеменно не встановили, яка була відстань від урізу моря до спірних земельних ділянок станом на момент прийняття спірного розпорядження №531 від 21.10.2015 та укладання договору оренди земельної ділянки від 06.02.2006 за №259.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки господарського суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

При вирішенні спору господарський суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні господарського суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зважаючи на те, що відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи необхідно повно та всебічно з'ясувати всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.1115, п.3 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову від 12.08.2015 Донецького апеляційного господарського суду та рішення від 26.02.2015 господарського суду Запорізької області зі справи №908/4164/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга