ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року Справа № 908/2723/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Гефест" на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 07.09.2015 у справі № 908/2723/15 Господарського суду Запорізької області за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Приватного підприємства "Гефест" простягнення 36 345, 59 грн.,

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явився - - відповідачане з'явився В С Т А Н О В И В:

В квітні 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Приватного підприємства "Гефест", в якій просила суд стягнути з відповідача на свою користь 34 000 грн. 00 коп. основного боргу, 2 250 грн. 85 коп. індексу інфляції, 95 грн. 01 коп. 3 % річних та 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.06.2015 (суддя Серкіз В.Г.) у даній справі позов задоволено повністю. Судове рішення мотивоване доведеністю та обґрунтованістю заявлених позовних вимог.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.09.2015 (головуючий Колядко Т.М., судді: Скакун О.А., Бойченко К.І.) вказане рішення суду скасовано. Резолютивну частину цього рішення викладено в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Приватного підприємства "Гефест" (70500, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Привокзальна, буд. 2а, код ЄДРПОУ 31176972) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (74900, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) попередню оплату в розмірі 34 000,00 грн. та судовий збір в розмірі 1709,09 грн. В частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 2 250,58 грн. та 3% річних в розмірі 95,01 грн. відмовити. Видати наказ після набрання рішенням законної сили." Стягнуто з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 58, 95 грн.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Приватне підприємство "Гефест" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати в частині стягнення попередньої оплати в розмірі 34 000, 00 грн.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 не скористалась правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Сторони у справі не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.10.2014 між Приватним підприємством "Гефест" (постачальником; відповідачем) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (покупцем; позивачем) укладено договір поставки № 16, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар (причеп 2 ПТС4 - 1 од.), а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язався прийняти й оплатити товар.

В пунктах 3.1., 4.1., 4.2. договору сторони узгодили, що постачальник зобов'язаний поставити товар не пізніше 15 днів з дня надходження заявки. Розрахунки за товар здійснюються у вигляді 70 % попередньої оплати до моменту поставки товару. Форма розрахунків - безготівкова (платіжним дорученням).

На виконання умов договору поставки, відповідач надіслав позивачу електронною поштою рахунок № 22 від 15.10.2014 на оплату 70 % вартості причепу в розмірі 30 800, 00 грн., який 16.10.2014 був оплачений позивачем, що підтверджується платіжним дорученням № 687 на вказану суму (а.с 11-12).

19.01.2015 позивач направив на адресу відповідача заявку на поставку причепа, однак 04.03.2015 заявка була повернута із відміткою поштового відділення "у зв'язку із закінченням терміну зберігання" та штампом від 25.02.2015.

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник у зв'язку з тим, що товар, вказаний у заявці позивача, поставлений не був, сума попередньої оплати відповідачем не повернута, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться у статті 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

В частині першій статті 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з частиною першою статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами глави 48 ЦК України визначено такі принципи (умови) належного виконання зобов'язання: виконання зобов'язання належними сторонами (ст. 527 ЦК України); виконання у належний спосіб (ст. 529 ЦК України - виконання зобов'язання частинами); належний строк (термін) виконання зобов'язання (ст. 530 ЦК України); належне місце виконання зобов'язання (ст. 532 ЦК України), а також щодо належного предмета.

Предметом виконання зобов'язання за договором поставки з боку позивача є зобов'язання по сплаті грошових коштів.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рахунок № НОМЕР_2 в Зап. РУ ПАТ "КБ "Приватбанк", МФО 313399, на який банком було зараховано суму попередньої оплати належить відповідачу, що останнім не заперечується.

У своєму листі № 20.1.0.0.0/7-20150609/3110 від 10.06.2015 ПАТ КБ "Приватбанк" адресованому позивачу, зазначив, що зарахування грошових коштів на відмінний від вказаного ФОП ОСОБА_4 рахунок для здійснення попередньої оплати було здійснено банком за дорученням отримувача - ПП "Гефест" (а.с. 46- 47).

Частиною другою статті 693 ЦК України передбачено, що у разі коли продавець одержав суму попередньої оплати товару та не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання товару або повернення суми попередньої оплати.

Визнавши встановленими обставини належного виконання позивачем зобов'язань з перерахування передоплати, направлення заявки на виконання умов пунктів 3.1, 4.1, 4.2 договору, а також факт не поставки відповідачем товару, суди попередніх інстанцій стягнули з останнього на користь позивача 34 000,00 грн. попередньої оплати за товар.

Що стосується позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період з 13.03.2015 по 15.04.2015.

Матеріально-правовою підставою позову в цій частині позивач визначив статтю 625 ЦК України.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своєю правовою природою суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах щодо застосування до спірних правовідносин статті 625 ЦК України дійшов висновку про те, що за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні положень вказаної статті (див. постанови Верховного Суду України від 16.09.2014 у справі № 921/266/13-г/7, від 15.10.2013 у справі № 5011-42/13539-2012).

Статтею 11128 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи викладене, позов в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму неповерненої передоплати, задоволенню не підлягає.

Колегія вважає, що апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення місцевого господарського суду в цій частині, як таке, що прийняте з порушенням вимог діючого законодавства та без врахування висновків Верховного Суду України, викладених у вищезазначених постановах, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у позові.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.09.2015 у справі № 908/2723/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова