ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року Справа № 908/1816/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіль України"на рішення від та на постанову відГосподарського суду Запорізької області 09.06.2015 Донецького апеляційного господарського суду 04.08.2015у справі Господарського суду№ 908/1816/15-г Запорізької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сіль України"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріальний фонд"простягнення заборгованостіу судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Пономаренко П.І.;- відповідача - третьої особи Проценко О.М.; повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

16.05.2015 Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулося до Господарського суду Запорізької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіль України" про стягнення 14 502 819, 72 грн. - заборгованості за кредитом, 1 583 213, 47 грн. - заборгованості за простроченими процентами, 421 668, 21 грн. - пені, 32 748, 78 грн. - 3% річних, 310 449, 82 грн. - інфляційних втрат, на підставі договору поруки № 755/31/1-3 від 12.11.2013.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.06.2015 у справі № 908/1816/15-г (суддя Попова І.А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.08.2015 (колегія суддів у складі: Склярук О.І. - головуючий суддя, судді Будко Н.В., Мартюхіна Н.О.), стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіль України" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" заборгованість за кредитом у розмірі 14 502 819, 72 грн., заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом у розмірі 1 583 213, 47 грн., 3% річних у розмірі 32 748, 78 грн. та інфляційні втрати у розмірі 310 449, 82 грн.; в іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіль України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 09.06.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.08.2015 у справі № 908/1816/15-г, та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіль України" визначеної позивачем заборгованості по кредиту, процентах за користування кредитом, інфляційних втрат, 3% річних та пені на підставі договору поруки № 755/31/1-3 від 12.11.2013.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Таким чином, виконанням договору є вчинення дій щодо встановлення, зміни або припинення цивільних прав і обов'язків. Права і обов'язки, які виникають із таких дій, становлять зміст цивільно-правового зобов'язання.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, для виконання кредитного договору необхідне вчинення сторонами передбачених умовами договору дій, які призводять до встановлення між ними кредитного правовідношення.

Таке правовідношення встановлюється між сторонами з часу отримання позичальником від банку кредиту.

З настанням цієї події договір як підстава для виникнення кредитного правовідношення у повному обсязі вважається таким, що відбувся.

Правовідношення, що виникло, є зобов'язанням. У подальшому сторони в залежності від суб'єктивного становища виконують обов'язок вчинити дію чи здійснюють вимоги, визначені змістом правовідношення, відповідно до умов договору, тобто виконують зобов'язання.

Порядок виконання та припинення зобов'язання регулюється ЦК України.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 526, 525 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно із ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (стаття 554 Цивільного кодексу України).

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.11.2010 у справ № 4/720, від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 у справі № 12/207).

При прийнятті оскаржуваних судових рішень місцевий та апеляційний господарські суди, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дослідивши умови договору кредитної лінії № 755/31/1-1 від 11.11.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріальний фонд"; дослідивши умови договору поруки № 755/31/1-3 від 12.11.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріальний фонд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіль України", в забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальний фонд" за договором кредитної лінії № 755/31/1-1 від 11.11.2013; встановивши, що на виконання умов договору № 755/31/1-1 від 11.11.2013 позивачем надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Індустріальний фонд" кредитні кошти, що підтверджується розпорядженнями про видачу кредитних коштів та платіжними дорученнями, наявними у матеріалах справи; натомість, Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріальний фонд" не виконало належним чином взяті на себе зобов'язання в частині своєчасного повернення сум кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, внаслідок чого виникла заборгованість по поверненню тіла кредиту в сумі 14 502 819, 72 грн. та заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитними коштами у розмірі 1 583 213, 47 грн.; пунктом 3.3.1 кредитного договору передбачено, що банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки не виконання позичальником та/або майновим поручителем/поручителем взятих на себе обов'язків та недотримання умов передбачених цим договором та/або іншим договорами укладеними позичальником з банком, вимагати негайного повернення суми кредиту та всієї суми нарахованих процентів за користування кредитом (разом з будь-якими іншими нарахованими сумами або сумами, що підлягають сплаті за цим договором) у тому числі, але не виключно, якщо зокрема позичальник вчасно не сплатив суму кредиту, її частину або проценти за користуванням кредитом або будь-які інші суми, які підлягають сплаті за цим договором та/або за будь-яким іншим договором про надання кредиту, або договором про надання гарантії або договором про відкриття акредитиву, укладеним банком та позичальником; відповідно до п. 2.1 договору поруки у разі порушення позичальником виконання зобов'язання або будь-якої її частини, кредитор має право вимагати від поручителя виконання зобов'язання позичальника перед кредитором згідно із умовами кредитного договору, в порядку, передбаченому цим договором; позивач листами № 55/2-08/95-654 від 22.01.2015 та № 55/2- 08/97-655 від 22.01.2015 звернувся до позичальника та поручителя з вимогою про дострокове повернення кредитних коштів, оскільки позичальником порушено умови та графік сплати процентів за користування кредитними коштами; відповідач не надав суду доказів виконання зобов'язань ним або позичальником за договором кредитної лінії № 755/31/1-1 від 11.11.2013; відтак, дійшли правомірного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 14 502 819, 72 грн., заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом у розмірі 1 583 213, 47 грн., 3% річних у розмірі 32 748, 78 грн. та інфляційні втрати у розмірі 310 449, 82 грн.

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій правомірно відмовлено у позові в частині стягнення пені на підставі ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", якою передбачено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція; банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що судами необґрунтовано достроково стягнуто заборгованість за кредитним договором не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу; як договором кредитної лінії так і договором поруки передбачено право позивача на дострокове повернення суми кредиту та всієї суми нарахованих процентів за користування кредитом у разі якщо зокрема позичальник вчасно не сплатив суму кредиту, її частину або проценти за користуванням кредитом або будь-які інші суми, які підлягають сплаті за кредитним договором; як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріальний фонд" не виконало належним чином взяті на себе зобов'язання в частині своєчасного повернення сум кредиту, сплати відсотків за користування кредитом.

Не приймаються також до уваги посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що позов про стягнення заборгованості за кредитним договором не може одночасно розглядатись із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки: частиною 1 статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя; відповідно до частини 1 статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання; положеннями статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, а солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі; згідно з пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника; частиною 1 статті 11 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки; виходячи із аналізу зазначених норм законодавства, поручитель, майновий поручитель та основний боржник, зобов'язання якого перед кредитором забезпечені порукою, іпотекою майна, що належить на праві власності майновому поручителю, відповідають перед кредитором солідарно; за таких обставин кредитор має право вимагати виконання основного зобов'язання як від боржника, поручителя і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо(вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 03.06.2014 у справі № 25/5005/6641/2012 та від 02.09.2014 у справі № Б3/122-12, які згідно з ст. 11128 ГПК України є обов'язковими для всіх судів України).

Що стосується посилання відповідача на порушення судом першої інстанції ст. 79 ГПК України, то слід зауважити, що ця стаття передбачає право, а не обов'язок суду зупиняти провадження по справі за наявності певних обставин; як встановлено судом апеляційної інстанції, з чим погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, місцевий господарський суд з дотриманням приписів статей 33, 43, 79 ГПК України дійшов обґрунтованого висновку про можливість подальшого розгляду даної справи на підставі доказів поданих сторонами.

Всі інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у судових рішеннях, що оскаржуються. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Отже, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіль України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Запорізької області від 09.06.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.08.2015 у справі № 908/1816/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ