ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Справа № 925/197/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого, Самусенко С.С., Губенко Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Добролюкс-11"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26 липня 2016 рокуу справі№ 925/197/16 господарського суду Черкаської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Добролюкс-11"до1) публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", 2) приватного підприємства "Комфорт-К",треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача1) товариства з обмеженою відповідальністю "Добролюкс-12", 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Добролюкс-13", 3) товариства з обмеженою відповідальністю "Добролюкс-14",провизнання недійсними договорів іпотеки за участю представників сторін:

від позивача: Беленкова В.В., Кірса В.В.

від відповідача 1: Юрченко В.В.

від відповідача 2: не з'явилися

від третьої особи-1: не з'явилися

від третьої особи-2: не з'явилися

від третьої особи-3: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Добролюкс-11" звернулося до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" та приватного підприємства "Комфорт-К" про визнання недійсними Іпотечних договорів від 31 січня 2007 року та 21 травня 2007 року зі змінами та доповненнями, укладених між відповідачами у справі.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що спірні договори підлягають визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, оскільки суперечить чинному законодавству, зокрема ст. 5 Закону України "Про іпотеку", з огляду на те, що предмет іпотеки не належав іпотекодавцю на праві власності; частина переданого в іпотеку майна належить позивачу на праві власності, а спірні договори порушують його право на розпорядженням своїм майном.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 17 травня 2016 року (суддя: Спаських Н.М.) позов задоволено повністю. Визнано недійсними іпотечний договір № 11\07-і від 31 січня 2007 року та іпотечний договір № 18.1\07-ДИ1 від 21 травня 2007 року.

Місцевий господарський суд виходив з того, що спірні іпотечні договори суперечить чинному законодавству, оскільки рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 березня 2010 року у справі № 2-1965/2010 було визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 22 січня 2007 року, на підставі якого іпотекодавець (ПП "Комфорт-К"), як власник, передав спірне майно в іпотеку ПАТ "ВТБ Банк", тобто, за висновком суду, ПП "Комфорт", як іпотекодавець, не мало належних прав власника на розпорядження майном, яке він передав від свого імені в іпотеку. Суд визнав поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки право власності позивача на спірне іпотечне майно тривалий час оскаржувалось в судовому порядку, скасовувалось та остаточно було відновлено лише у 2013 році, а з моменту укладення спірних іпотечних договорів позивач не міг їх оскаржити, оскільки його право власності станом на 2007 рік не було порушене.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2016 року (колегія суддів у складі: Руденко М.А. - головуючий, Чорна Л.В., Дідиченко М.А.) рішення господарського суду Черкаської області від 17 травня 2016 року скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що спірні іпотечні договори суперечать частині 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку", однак відмовив у задоволенні позову з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності без поважних на те причин.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Добролюкс-11" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 31 січня 2007 року між відповідачем-1, як іпотекодержателем, та відповідачем-2, як іпотекодавцем в забезпечення кредитного договору № 11-07 від 30 січня 2007 року укладено іпотечний договір № 11\07-і, відповідно до п. 3 якого предметом іпотеки стали нежитлові приміщення будівлі літ Д-5, а саме: приміщення підвалу загальною площею 974,5 кв.м., приміщення 1-го поверху загальною площею 958,5 кв.м., приміщення 2-го поверху загальною площею 838,2 кв.м., приміщення 3-го поверху загальною площею 943,8 кв.м., приміщення 4-го поверху загальною площею 963,0 кв.м., що знаходиться за адресою м. Черкаси, вул.. Добровольського 1, які належать іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22 січня 2007 року посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В. під реєстровим № 326.

21 травня 2007 року між відповідачем-1, як іпотекодержателем, та відповідачем-2, як іпотекодавцем, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №18.1/07-КИ від 21 травня 2007 року та будь-яких додаткових кредитних угод до нього укладено іпотечний договір № 18.1\07-ДИ1, відповідно до п. 3 якого предметом іпотеки стало зазначене вище нерухоме майно, що належить іпотекодавцю (приватному підприємству "Комфорт-К") на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22 січня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В. під реєстраційним номером № 326.

Згідно з умовами іпотечних договорів вони вступають в дію з моменту їх нотаріального посвідчення та діють до повного виконання зобов'язань за кредитними договорами, в забезпечення яких вони укладені.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Добролюкс-11" звернулося до господарського суду з позовом у даній справі про визнання недійсними укладених між відповідачами у справі іпотечних договорів № 11\07-і від 31 січня 2007 року та № 18.1\07-ДИ1 від 21 травня 2007 року, посвідчених приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В. за реєстровими номерами 624 та 5517, вважаючи, що договори суперечить чинному законодавству, зокрема ст. 5 Закону України "Про іпотеку" з огляду на те, що предмет іпотеки за спірними іпотечними договорами не належав іпотекодавцю - ПП "Комфорт-К" на праві власності. Крім того, за твердженням позивача, частина переданого в іпотеку майна належить йому на праві власності, а спірні договори порушують його право на розпорядженням своїм майном.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Згідно зі ст. 3 вказаного Закону іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про іпотеку", предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна якщо, зокрема: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до умов спірних іпотечних договорів предмет іпотеки - нежитлові приміщення будівлі літ Д-5, а саме: приміщення підвалу загальною площею 974,5 кв.м., приміщення 1-го поверху загальною площею 958,5 кв.м., приміщення 2-го поверху загальною площею 838,2 кв.м., приміщення 3-го поверху загальною площею 943,8 кв.м., приміщення 4-го поверху загальною площею 963,0 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, належали іпотекодавцю - приватному підприємству "Комфорт-К" на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22 січня 2007 року, укладеного з ОСОБА_11

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 березня 2010 року у цивільній справі № 2-1965/2010 року позовні вимоги ОСОБА_12 до ОСОБА_11 та приватного акціонерного підприємства "Комфорт-К" задоволено, визнано недійсною згоду дружини - ОСОБА_12 на продаж нежитлових приміщень, розташованих по вул. Добровольського, 1 в м. Черкаси, викладену в заяві від 22 січня 2007 року, та визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_11 та приватним підприємством "Комфорт-К" від 22 січня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 326, а також застосовано реституцію і зобов'язано покупця - приватне підприємство "Комфорт-К" повернути ОСОБА_11 відчужені нежитлові приміщення, а продавця зобов'язано повернути отримані грошові кошти. Рішенням встановлено факт того, що заява ОСОБА_12 зі згодою на продаж майна та договір купівлі-продажу був укладений внаслідок навмисного введення в оману позивача - ОСОБА_12 відповідачем - ОСОБА_11 щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема щодо вартості майна.

Зазначене рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 березня 2010 року залишено без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 12 вересня 2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05 грудня 2012 року.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

З огляду на викладене, факт незаконного переходу до ПП "Комфорт-К" (відповідач-2) права власності на нерухоме майно, що є предметом спірних правочинів, є встановленим зазначеними судовими рішеннями у цивільній справі № 2-1965/2010 року та не підлягає доказуванню у даній справі.

Врахувавши наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що спірні іпотечні договори іпотеки від 24.09.2007 суперечать чинному законодавству, зокрема ч. 1 ст. 5 Закону України "Про іпотеку", оскільки ПП "Комфорт-К", як іпотекодавець, не мало права власності на предмет іпотеки, діяло від власного імені та не мало в силу закону права на розпорядження цим майном.

Згідно з правовою позицією, викладеною у п. 2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, після прийняття Придніпровським районним судом м. Черкаси зазначеного вище судового рішення від 23 березня 2010 року, відповідно до акту прийому-передачі від 03 червня 2010 ОСОБА_11 передав до уставного фонду товариства з обмеженою відповідальністю "Добролюкс-11" (позивач) частину нежитлових приміщень будівлі літ Д-5, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, а саме: приміщення підвалу загальною площею 974,5 кв.м. та приміщення 1-го поверху загальною площею 958,5 кв.м.

Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 1045 від 06 липня 2010 року надано дозвіл на оформлення прав власності на зазначені приміщення за ТОВ "Добролюкс-11", а 07 липня 2010 року на виконання зазначеного рішення позивач отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Інші приміщення 2-го поверху загальною площею 838,2 кв.м., 3-го поверху загальною площею 943,8 кв.м. та 4-го поверху загальною площею 963,0 кв.м. будівлі літ Д-5 в м. Черкаси по вул. Добровольського, 1, які також є предметом спірних іпотечних договорів, були передані ОСОБА_11 до статутних фондів ТОВ "Добролюкс-12", ТОВ "Добролюкс-13" та ТОВ "Добролюкс-14". Вказані приміщення зареєстровані на праві власності за вказаними товариствами відповідно до свідоцтв про право власності НОМЕР_1, НОМЕР_2 та НОМЕР_3 від 07 червня 2010 року, що також підтверджується довідкою Комунального підприємства Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації № 2234 від 07 червня 2011 року.

Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" оскаржило набуття зазначеними товариствами права власності на іпотечне майно в судовому порядку та рішенням господарського суду Черкаської області у справі № 08/5026/1759/2011 від 23 січня 2012 року в позові ПАТ "ВТБ Банк" було відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2012 року рішення суду першої інстанції було скасовано та позовні вимоги задоволено, а саме: визнано незаконним набуття права власності ТОВ "Добролюкс-11", ТОВ "Добролюкс-12", ТОВ "Добролюкс-13", ТОВ "Добролюкс-14" на нежитлові приміщення у будівлі Д-5 по АДРЕСА_1; скасовано рішення виконкому Черкаської міської ради про надання дозволів ТОВ "Добролюкс-11", ТОВ "Добролюкс-12", ТОВ "Добролюкс-13", ТОВ "Добролюкс-14" на оформлення права власності на вказані приміщення; визнано недійсним свідоцтва про право власності вказаних товариств та зобов'язано Комунальне підприємство "Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації" скасувати реєстрацію права власності на нежитлові приміщення у будівлі Д-5 по АДРЕСА_1, за товариствами, в т.ч. і за позивачем.

Однак, постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 квітня 2013 року, прийнятою за результатами перегляду за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2012 року у справі № 08\5026\1759\2011 за заявою ТОВ "Добролюкс-11", постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2012 року було скасовано та залишено без змін рішення суду першої інстанції від 23 січня 2012 року про відмову ПАТ "ВТБ Банк" в задоволені позову.

09 серпня 2013 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі свідоцтва про право власності САС№ 850656 від 29 жовтня 2010 року внесено запис про державну реєстрацію за ТОВ "Добролюкс-11" права власності на нежитлові приміщення підвалу загальною площею 974,5 кв.м. та приміщення 1-го поверху загальною площею 958,5 кв.м. в будівлі літ Д-5 по АДРЕСА_1.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "Добролюкс-11" є власником зазначеного нерухомого майна, яке є предметом спірних іпотечних договорів, а факт наявності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про обтяження майна іпотекою, іпотекодавцем якого рахується інша, ніж позивач особа - ПП "Комфорт-К" на підставі спірних договорів, свідчить про порушення прав позивача, як власника майна, про що вірно зазначив місцевий господарський суд.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання відповідача-1 на те, що до позивача, як до нового власника спірного майна, перейшли іпотечні обтяження в силу положень ст. 23 Закону України "Про іпотеку", з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанції про те, що положення зазначеної статті не підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на те, що за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 березня 2010 року не відбулося переходу права власності на предмет іпотеки за згодою сторін в розумінні ст. 23 Закону України "Про іпотеку", а було відновлено право власності на майно за ОСОБА_11

Врахувавши зазначене вище, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що спірні правочини суперечать вимогам ст. 5 Закону України "Про іпотеку" та порушують права та інтереси позивача у справі.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який відмовив у задоволенні позову з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності без поважних на те причин з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.ч. 3 - 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно зі ст.ст. 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, позивач ще під час розгляду господарським судом Черкаської області справи № 08/5026/1759/2011, в якій оспорювалось право власності ТОВ "Добролюкс-11", ТОВ "Добролюкс-12", ТОВ "Добролюкс-13", ТОВ "Добролюкс-14", на спірне іпотечне майно, зокрема в січні 2012 року, знав про укладення спірних іпотечних договорів та міг їх оскаржити, однак не навів поважних причин, які б перешкоджали йому звернутися до суду з позовом про визнання їх недійсними протягом трирічного строку з дати обізнаності про існування спірних іпотечних договорів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач, звернувшись до господарського суду 04 березня 2016 року з позовом у даній справі пропустив трирічний строк звернення з позовом без поважних причин, у зв'язку з чим, суд правильно відповідно до вимог ст. 267 ЦК України відмовив у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Добролюкс-11" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2016 року справи № 925/197/16 залишити без змін.

Головуючий І.А. Плюшко

Судді: С.С. Самусенко

Н.М. Губенко