ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Справа № 922/297/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Грек Б.М. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Харківгаз", м. Харків,

на рішення господарського суду Харківської області від 16.05.2016 та

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2016

зі справи № 922/297/16

за позовом публічного акціонерного товариства "Харківгаз" (далі - Позивач)

до споживчого кооперативу з газифікації "Старолюботинський", м. Люботин Харківської області (далі - Відповідач),

про внесення змін до договору,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, м. Київ (далі - Третя особа).

Судове засідання проведено за участю представників:

Позивача - Соловйова К.К.,

Відповідача - Колесника С.О., Пономаренка Л.Д.,

Третьої особи - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про внесення змін до договору на користування газопроводом від 01.04.2009 № 3 (далі - Договір) у редакції додаткової угоди № 1 до Договору від 25.12.2015 (далі - Додаткова угода), викладеній Позивачем у позовній заяві.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.05.2016 (колегія суддів у складі: Калініченко Н.В. - головуючий, Денисюк Т.С. і Аюпова Р.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 (колегія суддів у складі: Івакіна В.О. - головуючий, Пелипенко Н.М. і Тихий П.В.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Позивач просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скаргу мотивовано порушенням господарськими судами у вирішенні спору статті 4 Закону України "Про ринок природного газу", частини другої статті 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Третьої особи від 30.09.2015 № 2494, статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), неправильним застосуванням приписів статей 651, 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та не застосуванням статті 653 ЦК України.

У відзиві на касаційну скаргу Відповідач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість та правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Від Третьої особи відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Позивачем (користувач) та Відповідачем (власник) було укладено Договір, за умовами якого:

- власник передає, а користувач приймає в строкове безоплатне користування газопровідну мережу (далі - газопровід). Межі відсікання, структурний склад газопроводу та адреса розташування його структурних об'єктів наведені у додатку № 1 "Опис Газопроводу", який є невід'ємною частиною Договору. Технічні характеристики газопроводу визначені у проектній та виконавчо-технічній документації ("Опис проектної та виконавчо-технічної документації", додаток № 2), який є невід'ємною частиною Договору. Газопровід обліковується на балансі власника. Первісна вартість газопроводу становить 4 433 900 грн. Знос становить 0,00 грн. Балансова вартість газопроводу на дату укладання Договору становить 4 433 900 грн. (пункти 1.1, 1.2, 1.3);

- приймання-передача газопроводу здійснюється зі складанням сторонами відповідного акта приймання-передачі у двох екземплярах, один з них для користувача, один для власника. Газопровід вважається переданим користувачеві з дня, наступного від дня підписання акта приймання-передачі газопроводу (пункти 2.1, 2.4);

- разом з газопроводом власник передає користувачу з відповідним актом приймання-передачі копії проектної та виконавчо-технічної документації на газопровід згідно з додатком № 2. Приймання, зберігання і видача технічної документації проводиться відповідно до порядку, визначеного пунктом 4.1.13 ПБСГУ (пункт 2.5);

- користувач після прийняття газопроводу від власника здійснює його використання у своїй підприємницькій діяльності шляхом транспортування та постачання природного газу фізичним та юридичним особам - мешканцям північних районів м. Люботин та с. Смородського, які (і тільки які) отримали від власника спеціальні письмові довідки про отримання дозволу кооперативу на підключення до газопроводу. Передача газопроводу в користування не призводить до переходу права власності від власника до користувача. Користувач не має права від свого імені та/чи без згоди власника здійснювати щодо газопроводу будь-які юридичні та фактичні дії, наслідком яких могла б бути подальша зміна форми власності чи власника на газопровід у цілому та на його окремі споруди (пункти 3.1, 3.2, 3.3);

- цей договір укладено на 1 рік. Обов'язки та права сторін за цим договором вступають в силу з пізнішої з двох дат: дата підписання сторонами цього договору та підписання обома сторонами акта приймання-передачі газопроводу і діють протягом повного календарного року. Якщо за один календарний місяць до закінчення строку дії цього договору жодна зі сторін не заявить письмово про бажання його припинити, договір вважається продовженим на наступний календарний рік на умовах, визначених у цьому договору. Зміни умов договору при подовженні строку його дії можливі у письмовій формі, у вигляді додаткових двосторонніх протоколів до договору (пункти 7.1, 7.2);

- у разі виникнення обставин, які викликають необхідність зміни умов цього договору, одна з сторін повинна попередити про це письмово іншу сторону. Про зміну умов договору складається додаткова угода, яка підписується сторонами в порядку, визначеному законодавством України і становиться невід'ємною частиною цього договору (пункт 10.4).

25.12.2015 Позивач листом від 24.12.2015 № 01-05/2307, з метою приведення договірних відносин у відповідність до постанови Третьої особи від 30.09.2015 № 2494 "Про затвердження Кодексу газорозподільних систем", направив Відповідачу для підписання примірник Додаткової угоди. Відповідач листом від 15.01.2016 повідомив Позивача про те, що дана додаткова угода суперечить інтересам, цілям та меті, прямо порушує право власності Відповідача, у зв'язку з чим останній відмовився підписувати Додаткову угоду.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовував вимогами частини другої статті 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем, відповідно до якої власники газової мережі зобов'язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс оператору ГРМ або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу). Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).

Позивач даною додатковою угодою фактично просить повністю змінити умови Договору. Договір у новій редакції не може бути додатковою угодою до попереднього договору, оскільки змінює його зміст повністю.

Крім того, укладання договору на підставі рішення суду в новій редакції суперечить пункту 10.4 Договору.

Позивачем при поданні даної позовної заяви надано хибне тлумачення правовій природі додаткової угоди та повній зміні умов Договору. Позивач ставить питання про повну зміну умов Договору, а мав би ставити питання про внесення змін до Договору з конкретним визначенням його пунктів, які він вважає за необхідне змінити, та з наданням правового обґрунтування необхідності такого внесення.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для внесення змін до Договору у редакції Додаткової угоди.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою приведення договірних відносин між сторонами у відповідність до постанови Третьої особи від 30.09.2015 № 2494 "Про затвердження Кодексу газорозподільних систем" Позивач запропонував Відповідачу укласти Додаткову угоду до Договору, надіславши останньому відповідний проект такої угоди.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій не врахували наведеного та не звернули увагу на те, що приписами статей 651, 652 ЦК України передбачено зміну договору не лише за згодою сторін, а й за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення другою стороною умов договору чи у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при його укладенні, та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Крім того, попередні судові інстанції, відмовляючи в позові зі справи, виходили з того, що "позивач даною додатковою угодою фактично просить повністю змінити умови договору № 3 про користування газопроводом від 01 квітня 2009 року, хоч і називає це додатковою угодою до договору". З таким мотивуванням погодитися не можна. За приписом частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Названий Кодекс, так само як і Господарський кодекс України та інші акти законодавства, не містить заборони щодо внесення змін до договору, зокрема, шляхом викладення всього його тексту в іншій (відмінній від чинної) редакції.

Відтак попередніми судовими інстанціями не надано оцінки умовам запропонованої Позивачем Додаткової угоди та не з'ясовано обставин, пов'язаних з відповідністю/невідповідністю умов Договору у редакції Додаткової угоди саме положенням типового договору, затвердженого згаданою постановою Третьої особи від 30.09.2015 № 2494 "Про затвердження Кодексу газорозподільних систем"; не встановлено, чи не порушують умови Додаткової угоди прав та охоронюваних законом інтересів сторін та інших осіб.

Не встановивши відповідних обставин, що входять до предмета доказування в даній справі, названі судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відтак у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права, в тому числі ЦК України та Господарського кодексу України.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, згідно з пунктом 3 статті 1119 та частиною першою статті 11110 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, з'ясувати обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Харківгаз" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 16.05.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 зі справи № 922/297/16 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя Б. Грек

Суддя В. Палій