ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Справа № 911/10/16

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Могил С.К.,

Нєсвєтової Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016р. у справі № 911/10/16 господарського суду Київської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" про стягнення 2434153,78 грн.,

за участю представників:

Позивача: Сороколіт Є.М., дов. № 14-75 від 21.04.2016р.,

Відповідача: Палькевич Н.С., дов. № 1-184 від 22.12.2015р.

В с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (далі - ПАТ "Київоблгаз", Відповідач) про стягнення 1527198,17 грн. основного боргу, 522948,20 грн. пені, 53225,67 грн. 3% річних і 330781,74 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору купівлі-продажу природного газу № 13-225-РО від 04.01.2013р.

Рішенням господарського суду Київської області від 29.03.2016р. позов ПАТ "НАК "Нафтогаз України" задоволено частково, а саме: стягнуто з ПАТ "Київоблгаз" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 518526,02 грн. пені, 52661,57 грн. 3% річних, 309598,09 грн. інфляційних втрат та суму судового збору. В решті позовних вимог, відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016р. рішення господарського суду Київської області від 29.03.2016р. в частині стягнення з ПАТ "Київоблгаз" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 518526,02 грн. пені, 52661,57 грн. 3% річних, 309598,09 грн. інфляційних втрат і 13211,79 грн. судового збору скасовано та прийнято у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. В іншій частині, рішення господарського суду Київської області від 29.03.2016р. залишено без змін та стягнуто з Позивача на користь Відповідача витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 40163,54 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ПАТ "НАК "Нафтогаз України", у поданій ним касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 11, 509, 526, 590, 599, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст. 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 4, 42, 45, 33, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції у даній справі.

ПАТ "Київоблгаз", у своєму письмовому відзиві, посилаючись на безпідставність доводів та вимог ПАТ "НАК "Нафтогаз України", викладених у його касаційній скарзі, просить відмовити у її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції у даній справі залишити без змін.

Під час розгляду касаційної скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" судом касаційної інстанції 27.09.2016р. оголошувалась перерва в судовому засіданні до 11.10.2016р.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, є господарський договір.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Водночас, частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, згідно приписів ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст.ст. 188, 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Щодо окремого виду зобов'язань і, зокрема, тих, що виникають з договорів поставки, то відповідно до частин 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Як видно з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, 04.01.2013р. між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) і ПАТ "Київоблгаз" (Покупець) було укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 13-225-РО (далі - Договір № 13-225-РО), відповідно до умов якого (п.п. 1.1., 1.2.), з урахуванням подальших змін і доповнень, Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2013-2015 роках природний газ, виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), які є кінцевими споживачами газу, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах Договору.

Відповідно до умов Договору № 13-225-РО (п. 3.3.) приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Пунктом 3.4. Договору № 13-225-РО встановлювалось, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печаткою Покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути Покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 6.1. Договору № 13-225-РО, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2. Договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання передачі.

При цьому, пунктом 7.2. Договору № 13-225-РО (в ред. від 04.01.2013р.) встановлено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. Договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно ст. 11 Договору (в ред. від 04.01.2013р.), договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Крім того, 31.12.2013р. між сторонами було укладено Додаткову угоду № 3 до Договору № 13-225-РО, згідно п. 7 якої сторонами погоджено викласти пункт 7.2. Договору у редакції про те, що у разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині поставки газу (Розділ ХІ Договору), Покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за Договором природного газу, Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 6.1. Договору).

В подальшому сторонами неодноразово вносилися зміни і до ст. 11 Договору № 13-225-РО. Так, востаннє, Додатковою угодою № 17 від 19.06.2015р. було погоджено викласти ст. 11 Договору № 13-225-РО у редакції про те, що Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 30 червня 2015 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Станом на 19.11.2015 р. заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором щодо основного боргу становила 1527198,17 грн., що не заперечувалось і самим Відповідачем.

Судами встановлено, що 02.12.2015р. Відповідач отримав заяву Позивача від 24.11.2015р. № 26-8086/1.2-15 про зарахування зустрічних однорідних вимог, згідно якої останній, в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України, заявив про часткове припинення зобов'язань перед Відповідачем за договором на розподіл природного газу від 30.04.2014р. № 14-48-ПР у сумі 1527198,17 грн. шляхом зарахування зустрічних зобов'язань Відповідача перед Позивачем та припинення зобов'язання за договором на купівлю- продаж природного газу № 13-225-РО від 04.01.2013р., а листом від 15.12.2015р. № 26-8650/1.2-15 Позивач уточнив, що вищезазначені зобов'язання є припиненими з 19.11.2015р.

Вимогами ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у даній справі, з посиланням на ст.ст. 258, 525, 526, 530, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 216-217, 231, 264-265 Господарського кодексу України, та на неналежне виконання умов договору купівлі-продажу природного газу № 13-225-РО від 04.01.2013р. щодо своєчасної та повної оплати спожитого природного газу, є стягнення з ПАТ "Київоблгаз" 1527198,17 грн. основного боргу, 522948,20 грн. пені, 53225,67 грн. 3% річних і 330781,74 грн. інфляційних втрат.

Суд першої інстанції, з посиланням на ст.ст. 212, 525, 526, 530, 549, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 230 Господарського кодексу України, та встановлені обставини справи, зокрема, про те, що зобов'язання Відповідача перед Позивачем за договором купівлі-продажу природного газу № 13-225-РО від 04.01.2013 року щодо основної суми боргу у розмірі 1527198,17 грн., у зв'язку із заявою Позивача про зарахування однорідних вимог від 24.11.2015р. № 26-8086/1.2-15, було припинено з 19.11.2015р., в порядку ст. 601 ЦК України, тоді як стосовно іншої частини вимог - про стягнення 522948,20 грн. пені, 53225,67 грн. 3% річних і 330781,74 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним виконанням умов вказаного договору щодо своєчасної та повної оплати спожитого природного газу, з боку Відповідача мало місце порушення такого зобов'язання, а прострочення оформлення окремих актів приймання-передачі газу Позивачем не може змінювати конкретний строк оплати, визначений в п. 6.1. договору купівлі- продажу природного газу, та здійснивши при цьому вірний перерахунок заявлених до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про часткове задоволення позову і стягнення з Відповідача на користь Позивача 518526,02 грн. пені, 52661,57 грн. 3% річних та 309598,09 грн. інфляційних втрат, відмовивши у решті позову.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, посилаючись на ст.ст. 509, 525, 526, 538, 601, 610-613 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 179, 193 Господарського кодексу України, та умови укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 13-225-РО від 04.01.2013р., зокрема, визначені у його пунктах 3.4., 6.1., встановивши при цьому, що Позивач не виконав свого обов'язку за договором щодо повернення підписаних актів приймання-передачі природного газу, тому дійшов висновку про те, що в останнього не виникло право вимоги виконання зустрічного зобов'язання щодо здійснення Відповідачем остаточного розрахунку за фактично переданий газ, оскільки, за умовами договору, такий розрахунок має здійснюватись до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного між сторонами акту приймання-передачі газу, а отже, безпідставно вважати, що момент остаточного розрахунку за таким договором для Відповідача настав, а його не можна вважати таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 7.2. Договору № 13-225-РО, що виключає можливість застосовувати до нього санкції, передбачені умовами цієї угоди, у зв'язку з чим, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, відмовив в такому позові.

Проте, з висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції, в порушення вимог вказаної процесуальної норми, не приділив у повній мірі та належним чином уваги, як вимогам норм діючого законодавства, так і обставинам справи, що призвело до помилкових правових висновків та неправильного вирішення даного спору.

Так, пославшись, зокрема, на п.п. 3.4. та 6.1. Договору № 13-225-РО, які, на його думку, містять умови, через невиконання яких сторонами цієї угоди зобов'язання Відповідача щодо оплати отриманого природного газу не настають, апеляційний господарський суд не врахував у повній мірі те, що вказані пункти договору узгоджуються з приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Водночас, пунктом 6.1. Договору № 13-225-РО (з урахуванням змін) було передбачено те, що оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом саме 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки, тоді як остаточний розрахунок за фактично переданий газ - до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання передачі. При цьому, пунктом 3.4. Договору № 13-225-РО також передбачалось, що підписані акти є підставою саме для остаточних розрахунків між сторонами.

Така умова договору, яка відповідає положенням ч. 1 ст. 530 ЦК України, не містять жодних застережень щодо настання обов'язку Відповідача з оплати газу протягом певного терміну саме після підписання Позивачем акту приймання-передачі газу чи після повернення його одного примірника Покупцю.

Таким чином, пункт 6.1. Договору № 13-225-РО та його інші його положення не ставлять обов'язок Відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, саме в залежність від дати оформлення відповідного акта приймання-передачі природного газу та, відповідно, прострочення грошового зобов'язання Відповідача за цим договором не пов'язане з моментом реального підписання акта приймання-передачі.

Такі акти лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, а тому, виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, Відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з Позивачем. Більш того, пункт 3.4. Договору № 13-225-РО зобов'язував саме Покупця надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства два примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість.

Отже, несвоєчасне повернення Позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою, у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 цього Кодексу, а тому, наявність або відсутність актів не звільняє Відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.

Крім того, заява Позивача від 24.11.2015р. № 26-8086/1.2-15 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних позовних вимог також свідчить про визнання Відповідачем настання строку для розрахунків без отримання підписаного з двох сторін акта приймання-передачі газу та його обізнаність про розмір заборгованості.

З огляду на таке, та з урахуванням змісту п. 6.1. Договору № 13-225-РО, несвоєчасне підписання Позивачем актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений цією угодою конкретний строк оплати поставленого газу, а настання обов'язку з оплати спожитого газу не пов'язується з моментом підписання актів, чим спростовуються висновок апеляційного суду про зворотне.

У зв'язку з цим, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення, суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ст.ст. 99 та 101 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких суд апеляційної інстанції під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, а також вимог ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 43 цього ж Кодексу, щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи, та про всебічність, повну і об'єктивність розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, не приділив у повній мірі уваги, як вимогам вищезазначених норм матеріального права та правовідносинам, які мали місце між сторонами, щодо умов постачання отримання природного газу, так і вказаним вище обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення даного спору, що мало наслідком неправильне його вирішення.

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на таке, постанову суду апеляційної інстанції, якою було скасовано рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, не можна вважати законною та обґрунтованою, а тому, така підлягає скасуванню.

Водночас, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення штрафних санкцій, яке було прийнято у повній відповідності до вимог норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому, вказане судове рішення підлягає залишенню його без змін.

Таким чином, з огляду на ухвалення судом першої інстанції законного та обґрунтованого рішення про часткове задоволення позову, касаційна скарга ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про скасування постанови суду апеляційної інстанції підлягає задоволенню, а судові витрати у справі, пов'язані з розглядом такої скарги, відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на ПАТ "Київоблгаз".

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 року скасувати, а рішення господарського суду Київської області від 29.03.2016 р. у справі № 911/10/16 - залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 43814,77 грн. (сорок три тисячі вісімсот чотирнадцять грн. 77 коп.) судового збору за подачу касаційної скарги. Зобов'язати господарський суд Київської області видати відповідний наказ.

Головуючий - суддя Малетич М.М.

Судді Могил С.К.

Нєсвєтова Н.М.