ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Справа № 910/4749/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Могил С.К.,

Селіваненка В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2016р. у справі № 910/4749/16 господарського суду міста Києва за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства культури України, Київської міської ради, Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Малого приватного підприємства "Аквадон" та Комунального підприємства "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт", третя особа: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, про визнання недійсною додаткової угоди та повернення майна,

за участю представників:

Прокуратури: Томчук М.О., посвід. № 000606 від 01.08.2012р.,

Позивача 1: Олексієнко В.М., дов. № 1435/11/13-16 від 29.04.2016р.,

Позивача 2: Друцька О.Г., дов. № 225-КМГ-2941 від 13.09.2016р.,

Позивача 3: Друцька О.Г., дов. № 062/01/10-4 від 04.01.2016р.,

Відповідача 1: Дорошенко А.О., дов. № 1 від 10.10.2016р.,

Відповідача 2: не з'явився,

Третьої особи: не з'явився.

В с т а н о в и в :

Заступник прокурора міста Києва (далі - Прокурор) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі: Міністерства культури України (далі - Міністерство, Позивач 1), Київської міської ради (далі - Київська міськрада, КМР, Позивач 2), Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, Позивач 3) до Малого приватного підприємства "Аквадон" (далі - МПП "Аквадон", Відповідач 1) та Комунального підприємства "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" (далі - КП "Дирекція реставраційно- відновлювальних робіт", Відповідач 2) про визнання недійсною додаткової угоди № 3 від 25.12.2008р. до інвестиційного договору № 9 від 07.04.2006р. про реконструкцію нежитлового будинку з надбудовою та прибудовою по вул. П.Сагайдачного, 20/2 (садиба), у місті Києві та про зобов'язання МПП "Аквадон" повернути нежитловий будинок площею 1979,80 кв. м. по вул. П.Сагайдачного, 20/2 (садиба) (літ. А) та нежитловий будинок площею 500,80 кв. м. по вул. П.Сагайдачного, 20/2 (садиба) (літ. Б) у місті Києві територіальній громаді міста Києва в особі Позивача 3.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2016р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві (далі - Інспекція, Третя особа).

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.06.2016р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2016р., у задоволенні позову Прокурора, відмовлено.

У поданій касаційній скарзі, Прокурор, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 203, 215, 216, 261 Цивільного кодексу України, ст.ст. 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст.ст. 1-3, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", п.п. 4.1., 4.2., 6.3.11., 6.3.20., 6.3.21. Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощооб'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва", затв. рішенням КМР від 24.05.2007р. № 528/1189 (далі - Положення), ст.ст. 35, 43 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати судові рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник МПП "Аквадон", у своєму письмовому відзиві, посилаючись на безпідставність доводів та вимог Прокурора, викладених у його касаційній скарзі, просив залишити таку скаргу без задоволення, а судові рішення у даній справі - без змін.

Водночас, до початку розгляду касаційної скарги, одним із представників Відповідача 1 через канцелярію суду було подано письмове клопотання про відкладення розгляду даної справи для надання йому можливості підготувати додаткові пояснення по суті спору та у зв'язку з його перебуванням у відрядженні за межами міста Києва, яке колегією суддів було розглянуто та відхилено, як безпідставне.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний господарський суд, з посиланням на ст.ст. 12, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 16, 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст.ст. 1, 4, 5, 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність", ст. 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та п.п. 3, 5 Прикінцевих положень до цього Закону, п.п. 4.1., 4.2. вищезгаданого Положення, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, рішення Європейського суд з прав людини від 24.06.2003р. № 44277/98 "Стреч проти Сполученого Королівства", та представлені докази у справі, дійшов висновку про те, що в даному випадку відчуження спірного майна на користь МПП "Аквадон" за додатковою угодою № 3 до інвестиційного договору № 9 від 07.04.2006р. не суперечило вимогам діючого законодавства, тоді як права та охоронювані законом інтереси Позивачів щодо спірного майна, про захист яких просив Прокурор у своєму позові, Відповідачами порушено не було, у зв'язку з чим, позовні вимоги у даній справі визнав безпідставними і такими, що задоволенню не підлягають. При цьому, з урахуванням останнього та положень ст.ст. 256, 257, 267 Цивільного кодексу України, суди дійшли висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин строку позовної давності у даному спорі, на чому наполягав Відповідач у своїй заяві.

Разом з тим, з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Згідно ст. 143 Конституції України, майном, що є в комунальній власності, управляють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

При цьому, частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, пунктом 10 частини 2 ст. 16 та частини 1 ст. 21 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, рішення міської ради про відчуження комунальної власності відповідної територіальної громади у власність юридичних осіб може бути визнано незаконним (недійсним) в судовому порядку, у випадку, якщо таке суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Разом з тим, згідно пункту 30 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р. № 280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради вправі приймати на пленарних засіданнях рішення щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

При цьому, згідно частин 5 та 6 ст. 60 цього Закону, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Відповідно до ст. 28 Статуту територіальної громади міста Києва, затв. рішенням КМР від 28.03.2002р. № 371/1805, Київська міська рада від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва відповідно до чинного законодавства України володіє, користується та розпоряджається об'єктами права комунальної власності, в тому числі може передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, передавати в заставу.

Отже, об'єкти права комунальної власності можуть бути відчужені, однак, в порядку та спосіб, що визначений КМР відповідно до законодавства.

В даному випадку, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням КМР від 24.06.2004р. № 322/1532 "Про затвердження переліку нежилих будинків комунальної власності територіальної громади міста Києва, які підлягають реконструкції або реставрації за залучені кошти" нежитлові приміщення площею 2575,8 кв.м. по вул. П.Сагайдачного, 20/2 у м. Києві (садиба) було включено до переліку об'єктів, які підлягають реконструкції або реставрації за залучені кошти.

За результатами проведеного конкурсу із залученням інвесторів до реконструкції нежилих будинків по вул. Сагайдачного, 20/2, літ. "А" та літ. "Б", у місті Києві, переможцем якого було визнано МПП "Аквадон", між Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як Замовником, КП "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт", як Службою Замовника, та МПП "Аквадон", як Інвестором, 07.04.2006р. було укладено інвестиційний договір № 9 про реконструкцію нежилого будинку з надбудовою та прибудовою по вул. Петра Сагайдачного, 20/2 (садиба) в місті Києві (далі - Інвестиційний договір), предметом якого (п. 1.) є реалізація інвестиційного проекту з реконструкції нежилого будинку за адресою: місто Київ, вул. Петра Сагайдачного, 20/2 (садиба).

При чому, відповідно до п. 2.6. Інвестиційного договору, Інвестор зобов'язався розробити концепцію реконструкції та будівництва, для чого замовити передпроектні роботи, за власний рахунок забезпечити фінансування всіх витрат, пов'язаних з реконструкцією та будівництвом об'єкту інвестування, погодити та підписати графік фінансування реконструкції та будівництва об'єкту інвестування та загальні строки виконання всього комплексу робіт, і після введення об'єкта інвестування в експлуатацію передати до комунальної власності територіальної громади міста Києва 3500 кв.м. нежилих приміщень в будинку, забезпечити належне утримання майна, що передається у власність Інвестору.

Згідно п. 4.1. Інвестиційного договору, сторони визначили такий порядок використання результатів реконструкції та будівництва об'єкту інвестування: площа нежилих приміщень в обсязі 3500 кв.м. передається до комунальної власності територіальної громади м. Києва; решта площі нежилих та житлових приміщень передається Інвестору. Право власності Інвестора на майно виникає після введення об'єкту інвестування в експлуатацію і оформлюється у відповідності до діючого законодавства.

В наступному, рішенням КМР від 28.08.2008р. № 95/95 "Про передачу Малому приватному підприємству "Аквадон" під реконструкцію нежилих будинків на вулиці П.Сагайдачного, 20/2, літ. "А" та на вулиці П.Сагайдачного, 20/2, літ. "Б" (садиба) у Подільському районі міста Києва" МПП "Аквадон" було вирішено передати під реконструкцію вказані у цьому рішенні нежилі будинки комунальної власності територіальної громади міста Києва, за умови компенсації їх вартості, визначеної звітом про оцінку вартості згаданих нежилих будинків, Головному управлінню комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) було доручено забезпечити проведення незалежної оцінки вартості нежилих будинків, зазначених у п. 1 цього рішення, МПП "Аквадон" зобов'язано перерахувати кошти до міського бюджету за придбані нежилі будинки, а після виконання останнього, Головному управлінню комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) було доручено підписати акти приймання-передачі у власність МПП "Аквадон" вказаного нерухомого майна, що знаходиться на вулиці П.Сагайдачного, 20/2, літ. "А" та на вулиці П.Сагайдачного, 20/2, літ. "Б" (садиба) у Подільському районі міста Києва.

Крім того, між сторонами інвестиційного договору 25.12.2008р. було укладено додаткову угоду № 3 до Інвестиційного договору (далі - Додаткова угода № 3) за умовами якої останній абзац п. 4.1. Інвестиційного договору було викладено в редакції про те, що за умови компенсації Інвестором вартості об'єкта інвестування, визначеної звітом про оцінку вартості цього об'єкта та підписання акта приймання-передачі у власність, він набуває право власності на цей об'єкт.

Відповідно до п. 4.1. Інвестиційного договору, в редакції Додаткової угоди № 3, МПП "Аквадон" було перераховано до міського бюджету грошові кошти у загальному розмірі 15159840,00 грн., як компенсацію вартості спірного об'єкта інвестування.

Також, на виконання умов Інвестиційного договору та Додаткової угоди № 3, 03.11.2009р. Замовник передав, а Інвестор прийняв нежилі будинки на вулиці П.Сагайдачного, 20/2, літ. "А", площею 1979,8 кв. м. та літ. "Б", площею 500,8 кв. м., у свою власність, що підтверджується актом приймання-передачі № 552 від 03.11.2009р.

Згідно наказу Головного управління комунальної власності міста Києва від 04.11.2009р. № 916-В МПП "Аквадон" було видано свідоцтва про право власності: серії САС № 741870 та серії САС № 741871, на нежилі будинки, відповідно, площею 1979,8 кв. м. і 500,8 кв.м., розташовані по вул. П.Сагайдачного № 20/2, літ. "А" та літ. "Б", у м. Києві.

Разом з тим, загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначаються Законом України "Про інвестиційну діяльність".

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Згідно ст. 16 цього ж Закону, в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення міськради, Верховна Рада Кримської АРСР та місцеві Ради народних депутатів у межах своїх повноважень здійснюють регулювання інвестиційної діяльності на своїй території, в тому числі шляхом погодження питань про створення виробничих і соціальних об'єктів, використання природних ресурсів суб'єктами інвестиційної діяльності.

У зв'язку з цим, рішенням КМР від 24.05.2007р. № 528/1189 було затверджено Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (далі - Положення), відповідно до якого (п 4.1.), при проведенні інвестиційного конкурсу питання набуття права власності на майно (будинки, споруди, приміщення, горища тощо), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (у т. ч. району) може вирішуватись шляхом надання цього майна у власність або довгострокову оренду переможцеві інвестиційного конкурсу у відповідності до даного Положення після реалізації інвестиційного проекту (сукупність організаційних, фінансових та технічних заходів, які здійснюються за інвестиційним договором) та прийняття об'єкта інвестування в експлуатацію у встановленому порядку. Підставою оформлення права власності або довгострокової оренди на майно є акт державної комісії щодо прийняття об'єкта в експлуатацію. При цьому, переможець конкурсу відповідно до рішення Комісії та умов інвестиційного конкурсу зобов'язаний, після введення об'єкта в експлуатацію, повернути до комунальної власності територіальної громади міста Києва (та/або району) частину об'єкта інвестування площею не меншою за існуючу на початок передінвестиційної роботи, або здійснити грошову компенсацію цієї частки відповідно до грошової оцінки її вартості відповідно до умов інвестиційного конкурсу.

У процесі виконання інвестиційного договору сторони можуть шляхом укладення додаткової угоди змінити його умови, передбачити компенсаційні заходи по відшкодуванню вартості об'єктів тощо, за винятком умов, що визначені в результаті проведення інвестиційного конкурсу (п. 6.3.11. Положення).

При чому, об'єкти інвестування або їх частини, будівництво або реконструкція яких здійснена за кошти інвесторів, передаються у власність інвесторів відповідно до умов інвестиційного конкурсу та договору. Оформлення права власності на об'єкти інвестування або їх частини, будівництво, реконструкція або реставрація яких здійснюється за кошти інвестора відповідно до умов інвестиційного конкурсу та інвестиційного договору, проводиться ним самостійно після введення об'єкта інвестування в експлуатацію в установленому порядку (пункти 6.3.20., 6.3.21. Положення).

Звертаючись з даним позовом до господарського суду, Прокурор, з посиланням на положення ст.ст. 203, 215, 216, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", вказував на те, що додаткову угода № 3 від 25.12.2008р. до інвестиційного договору № 9 від 07.04.2006р. про реконструкцію нежитлового будинку з надбудовою та прибудовою по вул. П.Сагайдачного, 20/2 (садиба), у місті Києві, було укладеного з порушенням порядку проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції нежилих будинків, а саме відчуження спірного нерухомого майна за цією угодою, яке було здійснено поза приватизаційною процедурою та без погодження на це відповідного органу, суперечило, як вимогам вищевказаного Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", так і Закону України "Про охорону культурної спадщини", з огляду на те, що спірне нерухоме майно є пам'яткою архітектури національного значення.

При цьому, в якості додаткового обґрунтування своїх доводів про недотримання вимог законодавства при укладенні додаткової угоди № 3 від 25.12.2008р. до інвестиційного договору № 9 від 07.04.2006р. про реконструкцію нежитлового будинку з надбудовою та прибудовою по вул. П.Сагайдачного, 20/2 (садиба), у місті Києві, Прокурор, з посиланням на ст. 35 ГПК України, вказував і на те, що рішенням господарського суду міста Києва від 02.12.2014р. у справі № 910/16562, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015р. та Вищого господарського суду України від 20.05.2015р., за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: Міністерства культури України та Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Київської міської ради, треті особи: МПП "Аквадон" та КП "Київжитлоексплуатація", про визнання недійсним рішення, було визнано недійсним з моменту прийняття рішення КМР від 28.08.2008р. № 95/95 "Про передачу Малому приватному підприємству "Аквадон" під реконструкцію нежилих будинків на вулиці П.Сагайдачного, 20/2, літ. "А" та на вулиці П.Сагайдачного, 20/2, літ. "Б" (садиба) у Подільському районі міста Києва".

У зв'язку з цим, частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України також передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Водночас, статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При чому, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Поряд з цим, частинами 2 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на такі приписи норм матеріального права та обставини справи, відхиляючи доводи Прокурора щодо наявності порушень діючого законодавства та відмовляючи з цих підстав у задоволенні його позовних вимог, суд першої інстанції, належним чином та у повній мірі так і не перевірив доводів Прокурора про належність спірного об'єкту нерухомості до пам'яток архітектури національного значення, що перебував під охороною держави відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963р. № 970 "Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української РСР" за охоронним номером 882, а в подальшому був включений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2012 року № 929, питання про відчуження якого, згідно вимог ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", мало вирішуватися лише за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщин, з відповідними про це правовими наслідками, та не з'ясував у повній мірі питання про дотримання органом місцевого самоврядування вимог чинного законодавства щодо порядку відчуження такого майна і, зокрема, встановленого Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а відтак - про правомірність укладення Інвестиційного договору та Додаткової угоди № 3 до нього, з у рахуванням при цьому і обставин, встановлених вищезгаданим рішенням господарського суду міста Києва від 02.12.2014р. у справі № 910/16562 про визнання недійсним, з моменту прийняття, рішення КМР від 28.08.2008р. №95/95 "Про передачу Малому приватному підприємству "Аквадон" під реконструкцію нежилих будинків на вулиці П.Сагайдачного, 20/2, літ. "А" та на вулиці П.Сагайдачного, 20/2, літ. "Б" (садиба) у Подільському районі міста Києва" і, зокрема, про те, що спірний об'єкт права комунальної власності було відчужено з порушенням встановленого КМР Порядку проведення інвестиційних конкурсів для будівництва та реконструкції нежилих будинків.

Стосовно висновків суду про відсутність порушень п. 4.1. Положення при укладанні Додаткової угоди № 3 до Інвестиційного договору, з посиланням на те, що п. 4.2. вказаного Положення не пов'язує надання дозволу на викуп інвестором об'єкту інвестицій в залежність від стадії реалізації інвестиційного проекту, то судом першої інстанції, крім обставин, встановлених вищезгаданим рішенням господарського суду міста Києва від 02.12.2014р. у справі № 910/16562, не було враховано і те, що Відповідач 1, як Інвестор, міг набути у власність об'єкт інвестування, яке є комунальним майном, після здійснення грошової компенсації його вартості відповідно до грошової оцінки вартості майна, лише після реалізації інвестиційного проекту та у випадку, якщо це було обумовлено умовами інвестиційного конкурсу. При цьому, як стало відомо з пояснень представників сторін, тане заперечувалось і представником МПП "Аквадон", інвестиційний проект, який передбачався умовами Інвестиційного договору, так і не реалізовувався.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, у власність Інвестора було передано весь об'єкт інвестування, незважаючи на те, що інвестиційний проект не був реалізований взагалі, реконструкція об'єкту не здійснена, і відповідно до умов інвестиційного конкурсу та пропозицій МПП "Аквадон", який був переможцем конкурсу, не передбачалось набуття ним у власність об'єкту інвестування до його реконструкції.

Що стосується посилання суду першої інстанції на пункти 32-35 рішення Європейського суд з прав людини від 24.06.2003р. № 44277/98 "Стреч проти Сполученого Королівства" про непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном, отримане від держави, то його положення не можна застосувати при вирішенні даного конкретного спору, оскільки відчуження спірного нерухомого майна, яке мало місце у зв'язку з порушеннями, вчиненими з боку публічного органу - КМР, що було встановлено рішенням господарського суду у справі № 910/16562, водночас, здійснювалось і без погодження з іншим публічним органом - відповідальним за охорону пам'яток культурної спадщин, питання про необхідність більш ретельного з'ясування спірного об'єкту до яких, вказувалось вище.

При цьому, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, який, відповідно до положень ст.ст. 99 та 101 Господарського процесуального кодексу України, під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, в порушення вимог ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України, щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, також не приділив у повній мірі уваги вищевказаним приписам норм Законів України "Про охорону культурної спадщини", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про інвестиційну діяльність", та Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, та їх правильному застосуванню з урахуванням конкретних обставин справи.

У зв'язку з цим, висновки суду апеляційної інстанції про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у позові, є передчасними і такими, що не відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

Між тим, згідно ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, а справа - її направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи слід врахувати наведене, витребувати належні докази по справі, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати підстави, предмет виникнення спору та дійсні права і обов'язки сторін у даній справі, встановити належність чи відсутність підстав для визнання недійсним правочину, і в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2016р. у справі № 910/4749/16 скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий - суддя Малетич М.М.

Судді Могил С.К.

Селіваненко В.П.