ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Справа № 910/32983/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого, Губенко Н.М., Самусенко С.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Київенерго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14 липня 2016 рокуу справі№ 910/32983/15 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"доКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва,треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1) Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Дніпровського району міста Києва", 2) Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва",простягнення 21 433,36 грн.

за участю представників

позивача - не з'явилися

відповідача - ОСОБА_4

третьої особи-1 - не з'явився

третьої особи-2 - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київенерго" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва про стягнення 21 433,36 грн., з яких: 15 240,76 грн. - заборгованість за використану теплову енергію згідно, 5 763,63 грн. - інфляційні втрати, 4283,97 грн. - три проценти річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1210040 від 01.11.2000, укладеним між сторонами у справі, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за використану теплову енергію, що виникла за грудень 2014 року - січень 2015 року, а також інфляційні втрати та три проценти річних за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22 березня 2015 року (суддя Ярмак О.М.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 15 240,76 грн. основного боргу, 5 763,63 грн. інфляційних втрат, 428,00 грн. три проценти річних та 1 218,00 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 липня 2016 року (колегія суддів: Коротун О.М. - головуючий, Гаврилюк О.М., Гончаров С.А.) рішення господарського суду міста Києва від 22 березня 2016 року скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.

Не погодившись із зазначеною постановою апеляційного господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 липня 2016 року, а рішення господарського суду міста Києва від 22 березня 2016 року залишити в силі. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 листопада 2000 року між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якої є позивач - Публічне акціонерне товариство "Київенерго", та Державним комунальним підприємством по експлуатації та ремонту жилого фонду Дніпровського району м. Києва, правонаступником якого є відповідач - Комунальне підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (абонент), укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1210040, відповідно до умов якого позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води до будинку по вул. Кібальчича, 11-Б у місті Києві, балансоутримувачем якого є відповідач, для потреб опалення та гарячого водопостачання в обсязі 205,4 Гкал/рік, а відповідач - до початку розрахункового періоду (місяця) сплачувати позивачу вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого - сплачувати різницю до 28 числа поточного місяця.

Відповідно до пп. 2.2.1. п. 2.2. договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Згідно з розділом 2.3. договору абонент зобов'язується своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії, а також забезпечувати необхідні умови для надходження теплової енергії, обслуговувати (ремонтувати) внутрішньобудинкові системи теплопостачання та власні прилади обліку теплової енергії, здійснювати підготовку власного теплового господарства та виконувати інші обов'язки, зазначені у розділі 2.3. договору.

Відповідно до п.п. 8.1., 8.4. договору він набуває чинності з дня підписання та діє до 31.12.2000. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Згідно з п.п. 8.2., 8.3. договору він припиняє свою дію у випадках: закінчення строку, на який він був укладений; взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення арбітражним судом, передбачених підпунктом 6.4.1. пункту 6.4. договору; ліквідації сторін. Припинення дії договору не звільняє абонента від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, зазначений договір припинив свою дію за згодою сторін з 01 вересня 2015 року і цей факт було встановлено в ухвалі господарського суду міста Києва від 21 вересня 2015 року у справі № 910/21489/15 між тими ж сторонами про розірвання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1210040.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються під час розгляду інших справ, у яких приймають участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом згідно з договірними навантаженнями, за тарифами, встановленими і затвердженими постановами Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України.

На підставі п.5 додатку 4 до договору відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ), та рахунок, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно з п.2 Додатка 4 до договору, відповідач до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує позивачу вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

Звертаючись з позовом у даній справі, Публічне акціонерне товариство "Київенерго" послалося на те, що ним на виконання умов договору згідно з обліковими картками в грудні 2014 року - січні 2015 року було поставлено відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води до будинку по вул. Кібальчича, 11-Б у місті Києві в кількості 25 856,41 Гкал, з яких: 16 615,60 Гкал - в грудні та 9 240,81 Гкал - в січні, однак відповідач свої зобов'язання з оплати спожитої теплової енергії не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість за використану в грудні 2014 року - січні 2015 року теплову енергію в розмірі 15 240,76 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що факт постачання позивачем та споживання відповідачем теплової енергії за грудень 2014 року - січень 2015 року є доведеним, а докази оплати відповідачем використаної теплової енергії, в т.ч. в установлені договором строки, відсутні в матеріалах справи. За висновком суду, укладений між сторонами у справі договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1210040 від 01 листопада 2000 року протягом спірного періоду був чинним, а відповідач в розумінні ч. 6 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та умов договору є споживачем одержаної від позивача, як виробника, теплової енергії. Суд також дійшов до висновку про те, що відповідач станом на день прийняття рішення є балансоутримувачем будівлі по вул. Кибальчича, 11-б, до якої здійснювалось постачання теплової енергії, оскільки рішенням Київської міської ради № 823/1687 від 23 липня 2015 року його визначено правонаступником усіх прав, обов'язків та майна припиненого Комунального підприємства "Керуюча дирекція Дніпровського району міста Києва", яке у спірний період було балансоутримувачем зазначеного будинку.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду та відмовив у задоволенні позову. При цьому, суд виходив з того, що відповідач у спірний період (грудень 2014 року - січень 2015 року) не був балансоутримувачем нежитлової будівлі по вул. Кибальчича, 11-б в м. Києві, оскільки зазначена будівля відповідно до Розпорядження Дніпровської РДА № 335 від 17 червня 2013 року та акту приймання-передачі основних засобі від 30 жовтня 2013 року була передана на праві господарського відання іншому комунальному підприємству. Суд, керуючись ст. 607 ЦК України, дійшов до висновку про те, що відповідач станом на грудень 2014 року - січень 2015 року не мав можливості виконати зобов'язання з оплати теплової енергії за договором у зв'язку з внесенням змін до ст.ст. 19, 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", згідно з якими відповідач, який не є теплопостачальною організацією, не може вважатися виконавцем послуг з постачання теплової енергії для об'єктів усіх форм власності та не може здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, внаслідок чого відповідач втратив підстави виступати стороною в договорі на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1210040 від 01 листопада 2000 року.

Однак, Вищий господарський суд України вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони зроблені з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у даній справі по суті.

26 квітня 2014 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" № 1198-VII, яким було внесено зміни до закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції закону з урахуванням внесених змін виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Таким чином, відповідно до цих змін відповідач, який не є теплопостачальною організацією, не може бути виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм; натомість позивач - ПАТ "Київенерго", як суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація), є виконавцем таких послуг в розумінні ч. 4 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Однак, частиною шостою статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції після внесення зазначених вище змін передбачено, що особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Тобто, внесені 26 квітня 2014 року зміни до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" не позбавляють балансоутримувачів (управителів) будинків бути споживачами або виконавцями цих послуг, про що вірно зазначив місцевий господарський суд, однак, чого не було враховано судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, ні судом апеляційної інстанції, ні місцевим господарським судом не було з достовірністю з'ясовано хто був споживачем теплової енергії, наданої позивачем у спірний період до будівлі по вул. Кибальчича,11-Б в місті Києві, для чиїх потреб позивачем поставлялась теплова енергія та чи було її отримано відповідачем у власність.

З матеріалів справі вбачається, що окремі приміщення по вул. Кибальчича, 11-Б в місті Києві знаходяться в оренді інших юридичних осіб та судами. Однак, судами не з'ясовано питання чи були такі юридичні особи споживачами теплової енергії та чи були укладені між ними та позивачем договори.

Місцевий господарський суд встановивши факт постачання у спірний період теплової енергії відповідачу у справі, не надав оцінки наявній в матеріалах справі копії листа № 47-896 від 03 березня 2015 року (т. 1, а.с. 62), в якому відповідач повідомив позивача про неможливість підписання наданих позивачем актів приймання-передавання товарної продукції за грудень 2014 року, і т.ч. і акту № 12/2014-1210040 щодо будівлі по вул. Кибальчича,11 б в місті Києві, з огляду на виставлення публічним акціонерним товариством "Київенерго" рахунків на оплату та актів надання послуг орендарям та власникам нежитлових приміщень.

У зв'язку з цим судами попередніх інстанцій не перевірено чи виставлялись публічним акціонерним товариством "Київенерго" рахунки на оплату послуг з постачання теплової енергії відповідачу за заявлений період і чи здійснювалась фактична оплата спожитих послуг відповідачем.

Господарськими судами попередніх інстанцій також встановлено, що 17 червня 2013 року Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією було прийнято розпорядження № 335 "Про організаційно-правові заходи щодо обслуговування житлового та нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації". Відповідно до зазначеного розпорядження житловий та нежитловий фонд територіальної громади міста Києва, який переданий до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, був з 02 вересня 2013 року переданий на праві господарського відання Комунальному підприємству "Керуюча дирекція", у тому числі була передана будівля за адресою: м. Київ, вул. Кибальчича, 11-Б (куди постачалася теплова енергія за договором № 1210040).

З огляду на зазначене апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що у спірний період балансоутримувачем зазначеного будинку був не відповідач та, відповідно він не міг отримувати теплову енергію у спірний період. Однак, суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки Рішенню Київської міської ради № 823/1687 від 23 липня 2015 року, яким вирішено припинити Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" шляхом приєднання його до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва та встановлено, що останнє є правонаступником усіх прав, обов'язків та майна припиненого Комунального підприємства "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва".

Місцевий господарський суд, прийнявши до уваги зазначене Рішення Київської міської ради № 823/1687 від 23 липня 2015 року, не врахував норми статті 104 Цивільного кодексу України та статті 59 Господарського кодексу України, відповідно до яких юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У зв'язку з цим судами попередніх інстанцій не з'ясовано, чи відбулось фактично припинення Комунального підприємства "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" шляхом приєднання його до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва та чи були внесені відповідні відомості про припинення підприємства до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Поза увагою судів залишились також і Рішення Київської міської ради № 270/270 від 09 жовтня 2014 року, Розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 61 від 13 лютого 2015 року та акт приймання-передачі нежитлових будівель від 01 квітня 2015 року, відповідно до яких було створене комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва", а також було закріплено за ним з 16.02.2015 року на праві господарського відання та передано 01 квітня 2015 року на баланс об'єкти житлового і нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної і місті Києві державної адміністрації, в т.ч. і будівля по вул. Кибальчича, 11-Б в місті Києві.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст.1117 ГПК України). Встановлення зазначених обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також вжити заходів щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи та прийняття відповідного рішення у відповідності з нормами процесуального та матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З огляду на зазначене, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 липня 2016 року та Рішення господарського суду міста Києва від 22 березня 2015 року скасувати.

3. Справу № 910/32983/15 направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н.М. Губенко

С. С. Самусенко