ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Справа № 906/155/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Барицької Т.Л.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженої відповідальністю "Бердичівська солодова компанія"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23 липня 2016 року

у справі № 906/155/16

господарського суду Житомирської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія"

про стягнення 728544,12 грн.

за участю представників

позивача - ОСОБА_4

відповідача - ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року у справі № 906/155/16 (суддя Прядко О.В.) відмовлено в задоволені позову товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" до товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" про стягнення 728544,12 грн. збитків.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23 червня 2016 року (судді Демянчук Ю.Г., Юрчук М.І., Крейбух О.Г.) рішення господарського суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року у справі № 906/155/16 скасовано. Прийнято нове рішення. Позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" 728544,12 грн. збитків та 10928,35 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 12021,19 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погодившись з зазначеною постановою Товариство з обмеженої відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23 червня 2016 року, а рішення господарського суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року залишити в силі.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Постановою Вищого господарського суду України від 24 квітня 2012 року у справі №5/5007/62/11 (з урахуванням ухвали суду від 11 жовтня 2012 року про виправлення описки) прийнято нове рішення про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон". Визнано за ТОВ СП "Нібулон" право власності на 251,656 тонн зерна кукурудзи третього класу для кормових потреб якістю згідно ДСТУ 4525:2006, переданого на зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія". Зобов`язано ТОВ "Бердичівська солодова компанія" повернути на користь ТОВ СП "Нібулон" 251,656 тонн зерна кукурудзи третього класу для кормових потреб якістю згідно ДСТУ 4525:2006.

19 березня 2013 року господарським судом Житомирської області видано наказ № 5/5007/62/11 на примусове виконання вищезазначеної постанови Вищого господарського суду України від 24 квітня 2012 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами виконавчого провадження підтверджується неможливість виконання постанови суду та відповідно захист прав ТОВ СП "Нібулон" у встановлений спосіб у зв`язку з відсутністю у ТОВ "Бердичівська солодова компанія" майна, яке останній повинен був повернути на підставі зазначеного вище наказу.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 10 червня 2015 року задоволено заяву відділу Державної виконавчої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції, змінено спосіб та порядок виконання постанови Вищого господарського суду України від 24 квітня 2012 року шляхом стягнення з ТОВ "Бердичівська солодова компанія" вартості майна, що підлягає поверненню, у розмірі 402649,60 грн. з видачею відповідного наказу.

У резолютивній частині постанови Вищого господарського суду України від 24 квітня 2012 року вартість майна визначена не була, тому з огляду на відсутність законодавчого врегулювання порядку встановлення вартості майна у випадку зміни способу виконання рішення, вартість майна визначалась за загальними правилами з дотриманням принципу змагальності сторін виконавчого провадження (ст. ст. 43, 32, 33 ГПК України) та застосування правил визначення вартості майна, що регулюють подібні правовідносини (ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження"), про що зазначено в Постанові Вищого господарського суду України від 21 жовтня 2015 року, якою залишено без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21 липня 2015 року та ухвалу господарського суду Житомирської області від 10 червня 2015 року у справі №5/5007/62/11 про зміну способу та порядку виконання постанови суду.

Оскільки боржник не спростував вартість майна та не надав докази, які б підтверджували меншу його вартість, суд під час зміни способу виконання судового рішення, виходив з вартості майна, що була зазначена державним виконавцем, а також підтримувана стягувачем, та відповідала ціні позову, що згідно із ст.ст. 54, 55 ГПК України була зазначена позивачем у позовній заяві на підставі довідки Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області станом на 21 жовтня 2011 року (1600,00 грн за 1 тону).

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 15 серпня 2012 року у справі №5/5007/62/11, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 12 лютого 2013 року за позовом товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" до товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" за вих. № 834 від 06 серпня 2012 року про відстрочку виконання рішення суду, відстрочено виконання рішення, прийнятого згідно постанови Вищого господарського суду України від 24 квітня 2012 року у справі №5/5007/62/11 до 31 січня 2013 року.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 12 січня 2016 року (суддя Ляхевич А.А.), залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року (судді: Огороднік К.М., Тимошенко О.М., Петухов М.Г.), заяву ВДВС Бердичівського МУЮ задоволено, розстрочено виконання рішення у справі №5/5007/62/11, на виконання якого господарським судом Житомирської області видано наказ №5/5007/62/11 від 05 серпня 2015 року, на 10 платежів шляхом сплати 40264,96 грн. щомісячно з 31 січня 2016 року по 31 жовтня 2016 року.

Звертаючись до суду позовом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" 728544,12 грн. позивач зазначає, що у зв'язку із знеціненням національної валюти та непроведенням розрахунків вартість зерна кукурудзи, що підлягало поверненню згідно постанови суду, збільшилась в декілька разів відповідач має відшкодувати позивачу 728544,12 грн. збитків, завданих внаслідок втрати зерна кукурудзи, що перебувало на зберіганні відповідача за договором зберігання зерна №15 від 14 жовтня 2009 року.

Сума збитків розрахована позивачем, як різниця між вартістю майна за цінами на день прийняття рішення у цій справі згідно довідки Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області станом на 20 квітня 2016 року (4495,00 грн. за 1 тону) та сумою грошових коштів, на які було звернено стягнення ухвалою суду про зміну способу та порядку виконання постанови суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Згідно з ч. 1 ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

За змістом положень абз. 1) ч. 1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) речі відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.

Згідно з приписами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

У відповідності до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Згідно з статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Під час визначення розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (ч.3 ст. 225 ГК України).

Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду (ч.4 ст. 225 ГК України).

Відповідно до статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 614 Цивільного кодексу України).

Суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги зазначив, що постанова Вищого господарського суду України від 24 квітня 2012 року залишається невиконаною, оскільки боржник всіляко ухиляється від виконання рішення суду.

В судовому засіданні представник відповідача зазначив, що рішення суду виконав в повному обсязі, що не заперечувалось представником позивача.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 15 серпня 2012 року у справі № 5/5007/62/11 встановлено факт відсутності зерна кукурудзи 3 класу необхідної якості для виконання рішення суду.

Увалами від 22 квітня 2014 року господарського суду Житомирської області у справі № 5/5007/62/11 визнано неправомірними та скасовані дві постанови державного виконавця від 30 січня 2014 року та 12 лютого 2014 року про накладення штрафу, суд мотивуючи скасування вищезазначених постанов ВДВС зазначив, що виконати рішення суду Товариство з обмеженої відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" не мало можливості з об'єктивних, незалежних від нього, а відтак з поважних причин.

Крім того, з метою виконання рішення суду Генеральним директором відповідача 02 серпня було прийнято наказ за № 129 щодо безоплатної передачі зерна кукурудзи, закупленого за рахунок коштів інвестиційного прибутку на користь ТОВ СП "Нібулон".

Рішенням господарського суду Житомирської області від 04 березня 2014 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 травня 2014 року наказ № 129 визнано недійсним.

Як зазначалось вище, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 614 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене судам не встановлено чи наявна вина відповідача, яка полягає у несвоєчасному виконанні судового рішення. Адже для стягнення заявлених збитків встановлення вини відповідача є ключовим моментом.

Метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також зважаючи на те, що касаційна інстанція не має право встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, прийняті у справі рішення та постанова, оскільки не відповідають нормам чинного законодавства підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід прийняти до уваги викладене у цій постанові та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженої відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23 липня 2016 року та рішення господарського суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року скасувати.

3. Справу № 906/155/16 передати на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Т. Л. Барицька

С. С. Самусенко