ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Справа № 904/10441/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Малетича М.М., Могил С.К.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтерекспедиція"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду 17.05.16у справі№904/10441/15господарського судуДніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтерекспедиція"доПриватного підприємства "Гараж-С"треті особи1)Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Перша"; 2)Приватне акціонерне товариство "Запорізький абразивний комбінат"простягнення сумиза участю представників від:позивачаКукуть В.Й. (дов. від 09.09.16), Павленко О.Є. (дов. від 11.10.16)відповідачане з'явилися, були належно повідомлені,третіх осібне з'явилися, були належно повідомлені

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінтерекспедиція" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Гараж-С" про стягнення 190 337,18 грн. на відшкодування вартості пошкодженого та втраченого під час перевезення вантажу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.16 (суддя Юзіков С.Г.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду 17.05.16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Герасименко І.М., судді Широбокова Л.П., Сизько І.А.), у позові відмовлено повністю. Висновки судів мотивовані наявністю взятих на себе експедитором ризиків втрати та пошкодження вантажу, визначених п.2.1.5 договору від 31.01.05 та ч.ч.1,2 ст.17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 19.05.56, ратифікована Україною 17.05.07, у зв'язку із чим підстав для задоволення позову не вбачається.

Не погоджуючись із судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Свої доводи скаржник обґрунтовує не доведенням відповідачем належними та допустимими доказами того, що водій перевізника не мав можливості уникнути ДТП або зменшити його наслідки, а судами не встановлено чи міг перевізник запобігти втраті недостачі, псуванню або пошкодженню вантажу чи зменшенню завданих збитків.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 31.01.05 ТОВ "Укрінтерекспедиція" (далі - позивач) уклало договір з ПАТ "Запорізький абразивний комбінат" (далі третя особа-2) про транспортне експедирування №117, за яким позивач зобов'язався за плату і за рахунок ПАТ " Запорізький абразивний комбінат " організовувати виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів (п.1.2) (а.с.38-39 т.1).

Пунктом 2.1.5 вказаного договору експедирування, позивач взяв на себе повну відповідальність за збереження вантажу у дорозі, своєчасну доставку до пункту призначення і видачу його вантажоодержувачу, вказаному у товарно-транспортній накладній, СМR. У разі повернення клієнту автомобіля, який пройшов митне оформлення, у зв'язку з порушенням перевізником вимог митного законодавства експедитор відшкодовує вартість пошкодженого вантажу, плату за перевезення, митні збори, мито та інші витрати пов'язані з перевезенням вантажу, повністю у разі втрати всього вантажу та у пропорції, відповідно до розміру збитку при частковій втраті, будь-які інші збитки відшкодуванню не підлягають.

У свою чергу, 14.04.15 ТОВ "Укрінтерекспедиція" та Приватне підприємство "Гараж-С уклали договір перевезення вантажу №2942, п.4.1 якого узгодили, що взаємна відповідальність сторін регулюється Конвенцією КДПВ ЦК України, законодавчими та нормативними актами України та цим договором. При цьому, п.2.2.4 узгоджено обов'язок перевізника - ПП "Гараж-С відповідати за збереження прийнятого для перевезення вантажу, його втрату, нестачу, псування або пошкодження (а.с.9 т.1).

Згідно з п.1.3 Договору перевезення вантажів та відповідальність сторін визначаються цим Договором, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах, надалі Конвенція КДПВ, Цивільним кодексом України, ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність", іншими законами та нормативно-правовими актами України.

05.05.15 третя особа-2 надала позивачеві замовлення на перевезення вантажу автомобільним транспортом із Запоріжжя (Україна) до Мніхово Градісте (Чехія), за яким відповідач зобов'язався виконати перевезення абразивного матеріалу масою 20,6 т, власником якого є третя особа-2 комбінат", для чого остання надала відповідачу автомобіль, р.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2, який здійснював вказане перевезення по товарно-транспортній накладній від 07.05.15СМR №0786933.

Вантаж не було доставлено до пункту призначення через ДТП, що трапилося 09.05.15, у яку потрапив автомобіль, наданий відповідачу для здійснення перевезення.

Матеріали справи містять копію постанови РВ ГУ МВС України у Львівській області від 17.06.15 про закриття кримінального провадження №12015140350000580 від 10.05.15, постановленої Старшим слідчим СВ Яворівського РВ ГУ МВС України у Львівській області майором міліції Корабелем К.С., з якої вбачається, що ДТП, учасником якої став автомобіль відповідача, відбулася внаслідок порушення водієм автомобілю "Фольксваген Венто" ОСОБА_7 низки ПДР України, а саме: п.1.5. (створення небезпеку для руху); п.п.2.12.1. (не дотримання безпечної швидкості руху); п.п.1.2.3. (не вжиття заходів для зменшення швидкості чи безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди); п.13.3. (не дотримання безпечного інтервалу і створення небезпеки для дорожнього руху під час обгону, випередження, об'їзду перешкоди чи зустрічного роз'їзду). З мотивів вказаної постанови вбачається, що саме гр. ОСОБА_7 із власної вини вчинив ДТП і після отриманих ушкоджень на місці події загинув. Водій ТЗ марки "Сканія" р.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_8 (водій відповідача по даній господарській справі) проходив у справі, як свідок і не був визнаний винуватцем ДТП, тобто в його діях відсутня вина.

Позивач вказав, що у результаті ДТП було пошкоджено та втрачено товар на суму 190 337,18 грн. (з ПДВ).

Зважаючи на те, що автомобіль з р.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 не зміг виконувати зворотне перевезення у м. Запоріжжя після ДТП, вантаж був перевантажений у інший автомобіль відповідача р.н.з. НОМЕР_3/ НОМЕР_4, який прибув на розвантаження у м.Запоріжжя 18.05.15.

18.05.15 комісія у складі працівників третьої особи-2 і позивача склали акт прийомки повернутого вантажу з метою розрахунку спричинених збитків, у якому зазначено, що збитки завдані у результаті пошкодження і втрати вантажу становлять 158 614,32 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що третя особа-2 звернулася до позивача з претензією від 01.09.15, з вимогою сплати 190 337,18 грн. (158 614,32 грн. + 31 722,86 грн. (20% ПДВ) збитків за втрачений та пошкоджений вантаж. Претензія позивачем задоволена частково, сплачено третій особі-2 158 614,32 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 09.09.15 №5768.

У подальшому, позивач звернувся до відповідача з претензією від 16.09.15 про відшкодування вартості пошкодженого та втраченого вантажу на суму 190 337,18 грн., яка залишена відповідачем без задоволення, у зв'язку із чим був поданий даний позов про стягнення у порядку регресу збитків на суму 190 337,18 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що положеннями договору про транспортне експедирування від 31.01.05 №117, саме експедитор в особі позивача взяв на себе обов'язок нести ризики за втрату та пошкодження вантажу (п.2.1.5 договору).

Окрім того, на думку судів, відсутність вини водія перевізника-відповідача встановлена у кримінальному провадженні по вказаному вище ДТП, а тому підстав для визнання винним відповідача у стягненні збитків через пошкодження і втрату вантажу не вбачається, як і не вбачається підстав для задоволення позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, зважаючи на таке.

Правовідносини, що виникли у межах зазначеного перевезення, регулюються Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення від 19.05.56 (до якої Україна приєдналась Законом України від 01.08.06 №57-V) (далі - Конвенція), Цивільним та Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки (ч.1). Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки сталися внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути (ч.2).

Згідно зі ст.924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

За приписами ст.314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

З вимог вищевказаних норм вбачається, що обов'язок доведення відсутності вини щодо втрати чи пошкодження вантажу покладається на перевізника, тобто на відповідача по справі.

Наразі судами обох попередніх інстанцій взагалі не досліджувалися обставини, за яких відповідач не мав можливості уникнути ДТП або зменшити його наслідки, не встановлено чи міг перевізник запобігти втраті недостачі, псуванню або пошкодженню вантажу чи зменшенню завданих збитків.

Крім того, висновки суду про доведення відсутності вини у пошкодженні і нестачі вантажу відповідача в особі його водія підтверджена постановою РВ ГУ МВС України у Львівській області від 17.06.15 про закриття кримінального провадження №12015140350000580 від 10.05.15, не є належним та допустимим доказом відсутності вини ПП "Гараж-С", оскільки у силу вимог ст.35 ГПК України, лише обставини, встановлені рішенням, постановою або вироком суду, є обов'язковими для господарського суду, а не постанова слідчого, на яку послалися суди.

А тому висновки, покладені в основу оскаржуваних судових рішень, є передчасними і як такі, що не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи й відповідних доказів у ній.

За таких обставин Вищий господарський суд позбавлений можливості ухвалити рішення по суті спору, так як не всі обставини справи є з'ясованими, а відтак, спір стосується не правозастосування, а встановлення обставин справи, що не відноситься до компетенції Вищого господарського суду України. Тому ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтерекспедиція" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.16 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду 17.05.16 по справі №904/10441/15 скасувати, справу повернути на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді М. М. Малетич

С. К. Могил