ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2016 року Справа № 914/21/16

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:Яценко О.В.,- головуючого (доповідача), Ходаківської І.П., Данилової М.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Елексхім"на постановувід 01.06.2016Львівського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Львівської області № 914/21/16за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Елексхім"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест принт сервіс"простягнення 94 898,95 грн.за участю представників: позивача - Беттяр С.В. дов. б/н від 01.12.2015 рокувідповідача -не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2016 у справі № 914/21/16 (суддя Юркевич М.В.) позов ТзОВ "Елексхім" до ТзОВ "Агроінвенст принт сервіс" задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ "Агроінвенст принт сервіс" на користь ТзОВ "Елексхім" 49 514,38 грн. основного боргу, 13 378,41 грн. пені, 1 359,25 грн. 3 % річних, 19 312,38 грн. інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Львівський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою відповідача, постановою від 01.06.2016 (колегія суддів у складі головуючого судді Скрипчук О.С., суддів: Матущака О.І., Хабіб М.І.) рішення місцевого господарського суду в справі скасував в частині задоволення позовних вимог 41555,28 грн. основного боргу та 13378,41 грн. пені. Прийняв в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити. В решті рішення залишив без змін:стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвенст принт сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елексхім" 7959,20 грн. основного боргу, 1359,25 грн. 3 % річних, 19312,38 грн. інфляційних втрат.

Відповідач з постановою суду апеляційної інстанції не згоден, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати, натомість залишити в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на порушення та неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 614, 625 Цивільного кодексу України, ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що поставка товару передбачалась та була зроблена тільки в рамках дійсного договору, а не окремого товару.

Ухвалою від 27.07.2016 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Ходаківської І.П., Данилової М.В., касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елексхім" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 11.08.2016.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 01.02.2012 між ТзОВ "Елексхім" (продавець) та ТзОВ "Агроінвест принт сервіс" (покупець) було укладено договір № 14, за умовами якого позивач зобов'язався передавати у власність відповідача товар (лакофарбні матеріали), а останній - приймати та оплачувати його на умовах встановлених договором.

П.2.1. визначено, що асортимент "Товару" та термін постачання передбачається у заявці "покупця" або у специфікації на кожну окрему поставку, узгоджену між "Сторонами".

Згідно п. 4.1.1 договору, покупець оплачує поставлений продавцем товар на умовах передоплати в розмірі 50% від загальної суми і 50% через 20 банківських днів після отримання товару, за узгодженою договірною ціною вказаною в рахунку-фактурі та накладній на кожну партію товару окремо, з вказівкою умов оплати.

В подальшому сторони, добровільно відступили від порядку розрахунків та визначення ціни договору, зазначеного в п.4.1.1., а саме здійснювали купівлю-продаж товарів без умови обов'язкового 50% авансового платежу та з оплатою товару в загальному по договору.

п.6.1 визначено, що договір набирає чинності з моменту підписання його "Сторонами" та діє до 31 грудня 2012.

п.6.2 встановлено, що у випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити Договір за 30 днів до його закінчення, Договір вважається пролонгованим строком на один рік.

На виконання умов договору від 01.02.2012, позивачем було поставлено відповідачеві за період з 14.02.2012 по 19.07.2012 товару на загальну вартість 88732,56 грн відповідачем в свою чергу частково оплачено товар на загальну суму 39218,08грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними, довіреностями та платіжними дорученнями.

Втім, відповідач не виконав зобов'язання з оплати поставленого товару в сумі 49514,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем було надіслано відповідачу листа-вимогу від 20.10.2015 про сплату заборгованості до 30.11.2015, а також акт звірки взаєморозрахунків станом на 20.10.2015.

Зазначений лист разом із актом звірки та вимогою було отримано відповідачем 29.10.2015р., про що свідчить долучене до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що сторони добровільно відступили від порядку розрахунків та визначення ціни договору, а саме без умов обов'язкового 50% авансового платежу, а з оплатою товару в загальному по договору. У зв'язку з чим строк позовної давності не пропущений.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційної господарський суд, виходив з того, що оскільки позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом у даній справі 05.01.2016, а сторони визначили, що остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється через 20 банківських днів після отримання кожної партії товару (поетапно). Згідно видаткової накладної № Е -00000104 на суму 14483,28 грн. відповідачем був отриманий товар 22.06.2012 року, згідно видаткової накладної № Е -00000108 на суму 8584,80 грн. - 02.07.2012 року, а згідно видаткової накладної № Е-00000131 на суму 18487,20 грн. - 19.07.2012 року. Відтак, враховуючи умови договору, відповідач зобов'язаний був оплатити зазначені поставки у термін до 21.07.2012 року, до 30.07.2012 року та до 17.08.2012 року відповідно. А отже, позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків, то по видатковій накладній № Е -00000104 від 22.06.2012 року на суму 14 483,28 грн. строк позовної давності закінчився 21.07.2015 року, по видатковій накладній № Е -00000108 від 02.07.2012 року на суму 8584,80 грн. - 30.07.2015 року, а по видатковій накладній № Е-00000131 від 19.07.2012 року на суму 18487,20 грн. - 17.08.2015 року.

Колегія суддів вважає висновки апеляційного господарського суду безпідставними, з огляду на таке.

Так, статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 692 ЦК України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 625 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, п.7.2 договору, за порушення терміну оплати товару в узгоджений строк, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на цей період нараховану на суму простроченого платежу за кожний календарний день прострочення.

Частина 6 ст. 232 ГК України, передбачає нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 256 ЦК України, визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ч.1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Судами попередніх інстанціями встановлено, а відповідачем не спростовано, що на день винесення рішення у справі його заборгованість за "Товар": лакофобові матеріали, поставлений по договору №14 від 01.02.2012, складає 49 514,38грн, відтак, враховуючи також здійснену місцевим господарським судом перевірку розрахунку заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, 3% річних та пені, висновок господарського суду першої інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача 49 514,38 грн. основного боргу, 13 378,41 грн. пені, 1 359,25 грн. 3 % річних, 19 312,38 грн. інфляційних втрат, колегія суддів вважає законними та обґрунтованими. А оплата відповідачем поставленого товару, згідно таких рахунків-фактур, здійснювалася на виконання умов договору вцілому, а не на погашення окремого розрахунку. А отже, враховуючи, що остання часткова оплата товару була здійснена відповідачем 16.08.2013 на підставі платіжного доручення №7, то строк пред'явлення позову за якою станом на дату звернення позивача до суду - 05.01.2016 ще не сплив.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для скасування рішення місцевого господарського суду.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елексхім" на Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року у справі № 914/21/16 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року у справі № 914/21/16 скасувати.

Рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2016 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В.Яценко

Судді І.П.Ходаківська

М.В. Данилова