ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2015 року Справа № 911/464/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіКруглікової К.С.(доповідач), суддів:Васищака І.М., Кузьменка М.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Люмен -Лайт" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 рокуу справі№911/464/15 господарського суду Київської області за позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю "Люмен -Лайт" Приватного підприємства "Бакарнея" простягнення 43 878,90 грн. За участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: Журавська Н.В., Ліжевківський В.А.,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Люмен-Лайт" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства "Бакарнея" про стягнення 43878,90 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що платіжним дорученням №364 від 1 жовтня 2014 року позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 126375,57 грн. для відшкодування витрат директора ПП "Бакарнея" ОСОБА_6 на сплату штрафу за ст. 485 Митного кодексу України на підставі протоколу №0000/125110001/14. Однак, як зазначає позивач, відповідач сплатив штраф лише в сумі 82496,67 грн., отже, грошові кошти у розмірі 43878,90 грн. отримано відповідачем безпідставно.

Рішенням Господарського Київської області від 08.04.2015 року у справі №911/464/15 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства "Бакарнея" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Люмен-Лайт" 43878,90 грн. безпідставно набутих грошових коштів та 1827 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 року вказане рішення місцевого господарського суду скасовано, прийняте нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, ТОВ "Люмен -Лайт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного господарського суду - скасуванню із залишенням в силі рішення місцевого господарського суду з таких підстав.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що між Приватним підприємством "Бакарнея" (за договором - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Люмен-Лайт" (за договором - замовник) 26 серпня 2014 року укладено договір на надання брокерських послуг та декларування товарів за №12/08.

Згідно пункту 1.1 договору, виконавець від імені, за дорученням, та за рахунок замовника, керуючись законодавством України, надає послуги, пов'язані з декларуванням та митним оформленням товарів, які належать замовнику, чи якими він має право розпоряджатися, та переміщуються через митний кордон України (далі - товар), надає митно-брокерські та консультаційні послуги у сфері митного законодавства, та представляє інтереси замовника в митних органах України.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що замовник зобов'язаний надавати виконавцю справжні, достовірні документи на переміщення через митний кордон України товарів, а також повідомляє інформацію та відомості, які необхідні для митного контролю і митного оформлення та не зазначені у товаротранспортній документації.

У відповідності з пунктом 2.4 договору в обов'язки замовника входить відшкодування понесених виконавцем витрат, які складаються із сплачених виконавцем по вказівці замовника митних зборів та всіх інших необхідних платежів при митному оформленні товарів.

Пунктом 2.7 договору передбачено, що замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцю додаткові витрати, які виникли під час виконання цього договору, у тому числі у разі невідповідності відомостей щодо товарів, зазначених у наданих замовником документах, фактичним, реальним відомостям.

Зі змісту п. 6.1 договору вбачається, що замовник сплачує вартість узгоджених з виконавцем робіт та послуг згідно рахунку, який є невід'ємною частиною даного договору, шляхом перерахувань відповідно наданих оригіналів рахунків на розрахунковий рахунок виконавця.

Також судами встановлено, що 25 вересня 2014 року відповідачем було виставлено на оплату позивачу рахунок-фактуру №01/09 від 25 вересня 2014 року щодо відшкодування витрат по протоколу №0000/125110001/14 на загальну суму 126375,57 грн. В свою чергу позивач платіжним дорученням №364 від 1 жовтня 2014 року перерахував на рахунок відповідача 126375,57 грн. , в графі "призначення платежу" вказав наступне: "відшкодування витрат директора ПП "Бакарнея" ОСОБА_6 на сплату штрафу за ст. 485 МКУ на підставі протоколу №0000/125110001/14 при оформленні митної декларації №125110011/2014/015505".

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перераховані позивачем грошові кошти було спрямовано саме на відшкодування сплати штрафу за порушення митних правил, зокрема ст. 485 Митного кодексу України.

В подальшому позивач дізнався, що відповідач перерахував до державного бюджету грошові кошти у розмірі 82496,67 грн. Вказаний факт підтверджується актом про виконання мирової угоди.

З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду та просив на підставі ст. 1212 ЦК України повернути йому грошові кошти у розмірі 43878,90 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з доведеністі факту безпідставного отримання відповідачем надлишкових коштів, що у свою чергу свідчить про можливість застосування до спірних відносин правового механізму їх повернення передбаченого положеннями ст. 1212 ЦК України.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що місцевий суд помилково дійшов висновку про наявність підстав для можливості застосування до спірних відносин правового механізму їх повернення, передбаченого положеннями ст. 1212 ЦК України, оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути у якості безпідставно отриманих, отримано відповідачем на виконання саме договірних зобов'язань, то такі кошти набуто за наявності правової підстави.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, а висновки суду апеляційної інстанції вважає помилковими з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом вірно було встановлено, що позивачем було здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 126375,57 грн. на підставі рахунку №01/09 від 25 вересня 2014 року (том 1, а.с. 12).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з мирової угоди "про припинення провадження в справі про порушення митних правил №0541/125110011/14 шляхом компромісу" від 3 жовтня 2014 року (том 1, а.с. 126-127) відповідач перерахував до державного бюджету грошові кошти у розмірі 82496,67 грн., що підтверджується актом про виконання мирової угоди (том 1, а.с. 125), а не 126 375,57 грн., на які відповідач виставив рахунок позивачу .

Таким чином частина грошових коштів у розмірі 43878,90 грн. не була спрямована відповідачем на сплату штрафу за ст. 485 Митного кодексу України на підставі протоколу №0000/125110001/14 при оформленні митної декларації №125110011/2014/015505.

Представник відповідача надав пояснення, що грошові кошти у розмірі 43878,90 грн. були спрямовані на погашення заборгованості, яка утворилась за позивачем за надані відповідачем послуги на підставі договору на надання брокерських послуг та декларування товарів за №12/08.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що відповідач не мав права зараховувати грошові кошти у розмірі 43878,90 грн. за виконані ним роботи на підставі договору №12/08, оскільки, перераховані позивачем кошти були спрямовані на сплату штрафу, передбаченого ст. 485 Митного кодексу України за порушення митних правил, а не на сплату наданих відповідачем послуг.

Відповідно до ч. 1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Оскільки відповідач набув грошові кошти у розмірі 43878,90 грн. без достатньої правової підстави, місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, а апеляційний господарський суд, відмовляючи у позові, неправомірно застосував зазначений матеріальний закон.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Приймаючи до уваги норми чинного законодавства та встановлені під час здійснення судового провадження фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови неправильно застосував норми матеріального права та зробив помилковий висновок, тому постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне залишити його в силі.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Люмен-Лайт" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 року у справі № 911/464/15 скасувати. Рішення господарського суду Київської області від 08.04.2015 року залишити в силі.

Стягнути з Приватного підприємства "Бакарнея" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Люмен - Лайт" витрати по сплаті судового збору при поданні касаційної скарги в сумі 913,50 грн.

Доручити господарському суду Київської області видати наказ.

ГоловуючийК. Круглікова Судді:І. Васищак М. Кузьменко