ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2015 року Справа № 911/3648/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:Демидової А.М., Воліка І.М. (доповідача), Дунаєвської Н.Г.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР"на рішеннявід 29.01.2015господарського суду Київської області та на постанову від 27.05.2015Київського апеляційного господарського судуу справі№ 911/3648/14 господарського суду Київської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку"доПублічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаМіністерства енергетики та вугільної промисловості України за участю прокуратура Київської області

простягнення 144 902 508,80 грн.В судове засідання прибули представники сторін:позивачаГорячих Я.О. (дов. від від 31.03.2015 № 46); відповідачаВарданян А.А. (дов. від 05.01.2015 № 03);третьої особине з'явились;прокуратуриТесленко А.Ю. - посвідчнення № 027973 від 04.08.2014;Відповідно до Розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 10.08.2015 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегією суддів у наступному складі: головуючий-суддя - Демидова А.М., судді - Волік І.М., Дунаєвської Н.Г.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2014 року позивач - Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський банк розвитку" (надалі - ПАТ "ВБР") звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (надалі - ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз") про стягнення заборгованості у сумі 156125041,78 грн., з яких: 130083121,99 грн. заборгованість по кредиту, 24511321,66 грн. заборгованість по процентам та 1530598,13 грн. пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Кредитного договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № ККМV.142395.014 від 18.07.2013 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову за вих. № 10216 від 28.10.2014).

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.01.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

Рішенням господарського суду Київської області від 29.01.2015 у справі № 911/3648/14 (колегія суддів: Кошик А.Ю. - головуючий, судді - Заєць Д.Г., Ярема В.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 (колегія суддів: Майданевич А.Г. - головуючий, судді - Федорчук Р.В., Лобань О.І.), у задовленні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, позивач - ПАТ "ВБР" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 29.01.2015 скасувати, і прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами порушено норми процесуального та матеріального права, оскільки надано невірну правову оцінку правовідносинам сторін та невірно застосовані положення ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", що призвело до порушення вимог ст. 216 Цивільного кодексу України, ст. 218 Господарського кодексу України, ст. 34 ГПК України та є підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Відповідч не скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу позивача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваних судових актів.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши представників сторін, думку прокурора та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, 18.07.2013 між ПАТ "ВБР" (Банк) та ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" (Позичальник) укладений Кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № ККМV.142395.014, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах визначених цим Договором грошові кошти - кредит у вигляді відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом заборгованості у сумі 150000000,00 грн. Грошові кошти в рамках Кредитної лінії можуть бути надані Банком у гривнях та доларах США; термін користування Кредитом до 17.07.2014; процентна ставка за користування кредитом - 18,3 % річних за кредитом у гривні; 11,3 % річних за кредитом у доларах США (п.п. 1.1. - 1.1.3. Кредитного договору).

Відповідно до пункту 1.2. Кредитного договору, Кредит надається на наступні цілі: придбання матеріалів, сировини, устаткування, оплата виконаних робіт і послуг, кредиторської заборгованості, виплата заробітної плати, оплата податків та інших обов'язкових платежів, рефінансування кредитної заборгованості.

Згідно з пунктом 2.4. Кредитного договору, період сплати відсотків: з 1-го по 5-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання Кредитного договору. Заборгованість за відсотками погашається в сумі залишку на 1-ше число кожного поточного місяця за попередній місяць, починаючи з дати підписання даного договору. При несплаті відсотків у зазначений строк, вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання договору згідно з п. 6.1.). Розрахунок відсотків здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом (п. 2.7. Кредитного договору).

В пункті 6.2. Кредитного договору сторони погодили, що за порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом згідно п.п. 1.1.2., 4.2.2. Банк нараховує Позичальнику відсотки в розмірі подвійної процентної ставки, що встановлена п. 1.1.3. цього Договору, від суми кредитної заборгованості за кожний день прострочення. За порушення строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісії Банк має право нараховувати Позичальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення (п. 6.4. Кредитного договору).

Банком на виконання умов договору надано Позичальнику кредитні кошти, проте Позичальником допущено порушення умов договору, і зокрема, пункту 2.4. Кредитного договору, у зв'язку з чим Банком на адресу Позичальника (відповідача) направлено повідомлення за вих. 05/556 від 08.04.2014 про наявність простроченої заборгованості станом на 07.04.2014 з вимогою сплатити в строк до 17.04.2014 прострочену заборгованість за Кредитним договором в сумі 2049893,19 грн.

04.06.2014 Банком направлено відповідачу претензію за вих. Р.02/2806 з вимогою сплати заборгованості, яка станом на 04.06.2014 складала 136366051,59 грн., в тому числі поточна заборгованість за кредитом 130083121,99 грн., заборгованість за процентами 2248 269,96 грн., прострочена заборгованість за процентами 3946264,10 грн., пеня 88 395,54 грн. Зазначена претензія залишена без відповіді та виконання.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У зв'язку з невиконання відповідачем своїх зобов'язань у ст роки встановлені договором, банк звернувся з позовом до суду та просив стягнути з відповідача станом на 11.08.2014 заборгованість у сумі 156125041,78 грн., з яких 130083121,99 грн. заборгованість по кредиту, 24511321,66 грн. заборгованість по процентам та 1530598,13 грн. пені.

Приймаючи рішення про відмову у задоволення позовних вимог місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що не виконання відповідачем договірних зобов'язань зумовлено настанням форс-мажорних обставин, оскільки події, що мали місце на території Автономної Республіки Крим та м. Сімферополі (окупація даної території сусідньою державною), унеможливили ведення господарської діяльності та виконання зобов'язань за Кредитним договором.

При цьому, факт окупації території Автономної Республіки Крим, підтверджено Законом України "Про забезпечення прави і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", тобто є загальновідомим фактом і свідчить про наявність виключних обставин, за яких на відповідній території унеможливлюється дотримання Законів України.

Так, прострочення виконання умов Кредитного договору розпочалось у квітні 2014 року і строк виконання зобов'язань визначено до 17.07.2014, тобто, як строк сплати простроченої частини зобов'язань, так і строк виконання умов Кредитного договору припадали на період дії обставин непереборної сили.

Настання форс-мажорних обставин підтверджено Сертифікатом Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини, яким засвідчено, що події на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь є обставинами непереборної сили, які продовжують діяти по теперішній час. Дату закінчення форс-мажорних обставин на момент видачі даного сертифікату встановити не можливо.

Відповідно до частини 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому в пункті 1 частини 1 ст. 263 Цивільного кодексу України під непереборною силою розуміється надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Згідно з частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За встановлених обставин та враховуючи вищенаведені законодавчі приписи, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що строк виконання зобов'язання за кредитним договором, який припадав на період виникнення та дії обставин непереборної сили вважається таким, що не настав. Також, обставини непереборної сили є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, у зв'язку з чим вимоги про стягнення з відповідача пені не підлягають задоволенню.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки господарських судів попередніх інстанцій передчасними з огляду наступного.

Указом Президента України № 405/2014 від 14.04.2014 введено в дію рішення РНБО України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції.

З 15.10.2014 набрав чинності Закон України від 02.09.2014 №1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - Закон № 1669-VII), яким визначено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що проводять діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у цій зоні або переселилися з неї під час її проведення.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1669-VII, період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1053-р від 30.10.2014 було затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція. Але, розпорядженням Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014 було зупинено розпорядження Кабінету Міністрів України №1053-р від 30.10.2014.

Згідно із ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Зазначеним Законом №1669-VII від 02.09.2014 внесено зміни до ряду Законів, і зокрема, до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" абзац третій частини третьої статті 14 викладено в такій редакції:

"засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб";

та доповнено статтею 141 такого змісту:

"Стаття 141. Видача сертифікатів щодо форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)

1. Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

2. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо".

Зазанчені зміни внесені до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" набули чинності з 15.10.2014.

Колегія суддів відзначає, що суди попередніх інстанцій, з урахуванням наведених положень законодавства, чітко не встановили момент прострочення відповідача у виконанні кредитного договору та наявність чи відсутність форс-мажорних обставин на такий момент, підтверджених належни ми доказами; не встановили чи підпадає територія АР Крим під визначення Закону № 1669-VII від 02.09.2014 та чи наділена Торгово-промислова палата повноваженнями видавати сертифікати суб'єктам господарювання, які здіснюють свою діяльність поза територією проведення антитерористичної операції та здійснили перереєстрацію своєї діяльності на не окупованій території України; чи передбачено умовами кредитного договору можливість засвідчення обставин форс-мажору, чи інші обставини, які б звільняли сторін від виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Вказані приписи кореспондуються зі статтею 218 Господарського кодексу України, а також закріплені у частині 1 статті 79 Розділу 4 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980, якою встановлено, що сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого із своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків.

Проте, вказані приписи законодавства також залишені судами першої та апеляційної інстанції поза увагою, оскільки відмовляючи у задоволення позовних вимог суди не врахували, що у разі порушення зобов'язання за наявності форс-мажорних обставин особа звільняється від господарсько-правової відповідальності, не від виконання зобов'язання.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 із змінами і доповненнями, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Разом з тим, оскаржувані в касаційному порядку судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

Відповідно до статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 вказаного Кодексу щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Оскільки в силу імперативних приписів статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню в на новий розгляд до господарського суду Київської області.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 та рішення господарського суду Київської області від 29.01.2015 у справі № 911/3648/14 скасувати.

Справу № 911/3648/14 направити на новий розгляд до господарського суду Київської області в іншому складі суду.

Головуючий, суддя А.М. Демидова

Судді : І.М. Волік

Н.Г. Дунаєвська