ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2016 року Справа № 910/23904/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Чернова Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 р. (судді: Руденко М.А., Чорна Л.В., Пономаренко Є.Ю.)у справі№910/23904/15 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття"доПублічного акціонерного товариства "Укртранснафта"простягнення 106 921 555 грн. 81 коп.за зустрічним позовомПублічного акціонерного товариства "Укртранснафта"доПублічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття"провизнання договору удаваним та недійснимза участю представників: від позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовомМойсук Л.А., довіреність №25 від 04.07.2016 р.від відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовомМедвецький Т.А., довіреність №206 від 27.11.2015 р. Рибарук М.М., довіреність №32 від 25.04.2016 р. Карнаухов А.Л., довіреність б/н від 02.03.2016 р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2015 р. у справі №910/23904/15 задоволено частково первісний позов Публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" до Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" про стягнення заборгованості за договором №ОР-15-19 від 18.03.2015 р. Стягнуто з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом 99 765 204 грн. 48 коп. основного боргу, 3 658 539 грн. 84 коп. пені, 185 542 грн. 38 коп. 3% річних. В задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним позовом відмовлено. В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" до Публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" про визнання договору №ОР-15-19 від 18.03.2015 р. удаваним та недійсним відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

За висновками місцевого господарського суду вказаний договір є договором оренди, тому відсутні обставини, на які посилається Публічне акціонерне товариство "Укртранснафта", як на підстави для визнання даного договору удаваним та недійсним. При цьому, свої зобов'язання із повної та своєчасної сплати орендних платежів Публічне акціонерне товариство "Укртранснафта" не виконало, у зв'язку з чим господарським судом першої інстанції стягнуто з останнього суму основного боргу, пеню та 3% річних із вірним визначенням періоду їх нарахування та розміру.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 р. у справі №910/23904/15 вищевказане рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким задоволено зустрічний позов та відмовлено в задоволенні первісного позову.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що договір №ОР-15-19 від 18.03.2015 р. було укладено сторонами з метою забезпечення збереження майна, тому даний договір за своєю правовою природою є договором зберігання, а не оренди. Вказане свідчить про удаваність договору №ОР-15-19 від 18.03.2015 р. Крім того, даний договір було укладено без дотримання процедури закупівлі за державні кошти, що суперечить положенням чинного законодавства (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України), тобто такий договір є недійсним.

Не погодившись з постановою Київського апеляційного господарського, Публічне акціонерне товариство "Нафтохімік Прикарпаття" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення господарського суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована відсутністю повного та всебічного встановлення апеляційним господарським судом обставин справи, зокрема, не правильною кваліфікацією судом правовідносин, що склались між сторонами справи, і, як наслідок, не вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.06.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Ковтонюк Л.В., касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 04.07.2016 р.

Розпорядженням В.о. керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/2351 від 29.06.2016 р., у зв'язку із відпусткою судді Ковтонюк Л.В., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі №910/23904/15.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 29.06.2016 р., справу №910/23904/15 передано колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Чернов Є.В.

В судовому засіданні 04.07.2016 р. оголошено перерву до 11.07.2016 р.

В судове засідання 11.07.2016 р. з'явились представники позивача та відповідача за первісним позовом.

До початку судового розгляду представник відповідача за первісним позовом скористався правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу, а також доповнення до відзиву.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі.

Представники відповідача за первісним позовом в судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили оскаржувану постанову залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення апеляційним господарським судом обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В процесі судового розгляду справи №910/23904/15 господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.04.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Укртранснафта" та Публічним акціонерним товариством "Нафтохімік Прикарпаття" було укладено договір №5/2014 про надання послуг зі зберігання нафти, на виконання умов якого позивач за первісним позовом прийняв у відповідача за первісним позовом на зберігання нафту, що підтверджується відповідним актами приймання-передачі нафти на зберігання.

Після припинення дії вказаного договору зберігання між його сторонами було укладено декілька договорів оренди резервуарних ємностей, в яких мала залишатись передана нафта.

Так, зокрема, 18.03.2015 р. між Публічним акціонерним товариством "Нафтохімік Прикарпаття" та Публічним акціонерним товариством "Укртранснафта" укладено договір оренди резервуарних ємностей №ОР-15-19, відповідно до якого орендодавець передав орендареві в тимчасове, платне користування (оренду) майно, що належить орендодавцеві на праві власності, а саме: резервуарні ємності.

Позивач за первісним позовом стверджує, що Публічне акціонерне товариство "Укртранснафта" належним чином не виконало свої грошові зобов'язання із сплати орендних платежів, хоча продовжувало користуватись орендованим майном після закінчення строку його дії.

Вказане стало підставою для звернення Публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" з позовом про стягнення боргу зі сплати орендних платежів, а також нарахованих на суму цієї заборгованості пені та 3% річних.

В свою чергу, відповідач за первісним позовом не визнав заявлені позовні вимоги та звернувся до місцевого господарського суду із зустрічною позовною заявою про визнання договору №ОР-15-19 від 18.03.2015 р. удаваним та недійсним.

Зустрічні позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" мотивовано тим, що укладаючи оспорюваний договір сторони мали на меті продовжити правовідносини із зберігання нафти, що свідчить про удаваність договору №ОР-15-19 від 18.03.2015 р. При цьому, сторонами не було дотримано процедур, передбачених Законом України "Про здійснення державних закупівель" та Законом України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності", а, отже, даний договір є недійсним, як такий, що суперечить приписам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Поряд з цим, за приписами ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Керуючись наведеними правовими нормами, апеляційний господарський суд дослідив зміст договору №ОР-15-19 від 18.03.2015 р. та встановив, що його сторонами погоджено наступне:

- позивач за первісним позовом зобов'язується за власний рахунок забезпечити схоронність нафти Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" (п. 6.4 договору);

- добова вартість послуг оренди резервуарів складала 6 грн. 40 коп., в т.ч. ПДВ 1 грн. 07 коп., за розміщення і знаходження в ньому 1 тонни нетто нафти (п. 3.1 договору);

- в залежності від технічної та технологічної необхідності орендодавець може самостійно переміщувати нафту з одного резервуара в іншій (в межах орендованих ємкостей) або змінювати кількість орендованих орендарем резервуарних ємкостей, без зміни загальної кількості та якості нафти, яка покладена орендарем (п. 2.4 договору);

- у випадку втрати нафти орендаря або погіршення її якості орендодавець зобов'язався відшкодувати Публічному акціонерному товариству "Укртранснафта" її вартість, виходячи з ринкових цін та на умовах, передбачених договором (п. 6.9 договору).

Зважаючи на викладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що у даному випадку між сторонами справи склались правовідносини із зберігання, які останні оформили договором №ОР-15-19 від 18.03.2015 р., назвавши його договором оренди. При цьому, укладаючи даний договір сторони мали на меті саме забезпечення схоронності нафти шляхом її розміщення у резервуарах, що належать позивачу за первісним позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який насправді вчинили, що зазначено в ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України.

Встановивши під час розгляду справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Вказана позиція, зокрема, викладена в абз. 4 пп. 3.11 п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства та умови договору №ОР-15-19 від 18.03.2015 р., господарський суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що даним договором врегульовано відносини сторін із зберігання нафти, однак, застосовано конструкцію договору оренди, що свідчить про удаваність оспорюваного правочину.

Отже, за висновками апеляційного господарського суду у даному випадку під час вирішення спору у справі №910/23904/15 слід керуватись правовими нормами, що підлягають застосуванню до відносин із зберігання майна.

Зважаючи на це, господарський суд апеляційної інстанції визнав договір №ОР-15-19 від 18.03.2015 р. недійсним як такий, що суперечить приписам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В ст. 215 вказаного кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, що зазначено в абз. 4 пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р.

Так, апеляційним господарським судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Укртранснафта" є підприємством, на яке розповсюджується дія Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Одночасно з цим, особливості здійснення процедур закупівлі, визначених вказаним законом, для юридичних осіб, які провадять діяльність в сфері забезпечення транспортування, зберігання, переробки нафти та нафтопродуктів сирих встановлюються окремими законами, а саме, Законом України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності".

Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) дія цього закону поширюється на закупівлі замовниками товарів, робіт і послуг для здійснення ними діяльності у сферах, визначених ст. 2 цього закону, які: повністю або частково здійснюються за рахунок бюджетних коштів за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень; здійснюються за рахунок власних коштів за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень.

З огляду на умови оплати передбачені договором №ОР-15-19 від 18.03.2015 р., господарський суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що при укладенні оспорюваного договору сторонами, всупереч приписам ч. 4 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", не було застосовано будь-якої процедури закупівлі, передбаченої ст. 12 даного закону.

При цьому, апеляційним господарським судом було досліджено, що дія п. 4 ч. 1 ст. 4 "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки передана на зберігання нафта є нафтою, яка була витіснена з магістральних трубопроводів Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта", а, отже, послуги із її зберігання не є супутніми та необхідними послугами, що пов'язані із здійсненням закупівель нафтопродуктів з метою їх переробки і реалізації.

В свою чергу, здійснюючи касаційний перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 р. у справі №910/23904/15, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що господарським судом апеляційної інстанції встановлено всі фактичні обставини справи, таким обставинам надана належна юридична оцінка, в результаті якої спірний договір вірно кваліфіковано як договір зберігання та на підставі ст.ст. 203, 215, 235 Цивільного кодексу України та ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" визнано даний договір удаваним та недійсним.

Таким чином, судова колегія господарського суду касаційної інстанції вважає, що апеляційним господарським судом прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Одночасно, стосовно викладених в касаційній скарзі доводів про неправомірність визнання спірного договору недійсним з моменту його укладення та безпідставність відмови в стягненні заявленої Публічним акціонерним товариством "Нафтохімік Прикарпаття" суми за фактичне користування резервуарами, колегія суддів Вищого господарського суду України вбачає за необхідне зазначити наступне.

В ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частиною 3 статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Однак, у даному випадку посилання позивача за первісним позовом на вищевказану норму, як на підставу стягнення з відповідача за первісним позовом орендної плати за вже здійснене користування майном не можуть бути прийняті до уваги, оскільки між сторонами справи не виникло орендних відносин, тобто, не було здійснене користування майном за договором майнового найму (оренди), за яке відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України передбачена сплата орендної плати, відтак відсутні і підстави для стягнення орендної плати до моменту винесення рішення про визнання договору недійсним.

Разом з цим, наведене не позбавляє Публічне акціонерне товариство "Нафтохімік Прикарпаття" можливості звернутись до суду із позовом про застосування наслідків недійсності договору зберігання (ст. 216 Цивільного кодексу України, ст. 208 Господарського кодексу України).

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки господарського суду апеляційної інстанції такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки судом в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності і на підставі встановлених фактичних обставин вірно застосовано норми права, що регулюють спірні правовідносини. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правомірності висновків апеляціного господарського суду.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на приписи ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на позивача за первісним позовом.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 р. у справі №910/23904/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Є.В. Чернов