ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2016 року Справа № 909/980/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКролевець О.А., суддів:Євсікова О.О., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк"на рішенняГосподарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2015та постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 25.02.2016у справі№909/980/15 Господарського суду Івано-Франківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк"доПриватного підприємства "Маррос"прозвернення стягнення на предмет іпотеки за участю представників сторінвід позивача:Суворов С.В. (дов. б/н від 29.06.2016), Ханович К.В. (дов. б/н від 05.05.2016),від відповідача:не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства "Маррос" про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2015 у справі № 909/980/15 (суддя Матуляк П.Я.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 (колегія суддів у складі: Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л., Якімець Г.Г.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

11.07.2016 через канцелярію Вищого господарського суду України від позивача надійшло клопотання про залучення Національного банку України до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, яке було залишено без задоволення з підстав його необгрунтованості та враховуючи межі перегляду справи у касаційному порядку, встановлені ч. 1 ст. 1117 ГПК України.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 26.03.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - кредитор) та Приватним підприємством "Маррос" (далі - позичальник) укладений кредитний договір №159/К-08 (далі - кредитний договір), за умовами якого кредитор зобов'язувався надати позичальнику кредитні кошти у формі кредитної лінії для поповнення обігових коштів з максимальним лімітом кредитування в сумі 400 000,00 грн., з кінцевим строком погашення до 25.03.2013 включно (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 4.4 кредитного договору сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно, не пізніше 28 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок, відкритий в банку.

Пунктом 6.1.2 кредитного договору встановлено, що позичальник зобов'язаний своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому даним договором.

Відповідно до п. 8.1 кредитного договору у випадку порушення строків повернення кредиту та сплати процентів, комісій позичальник сплачує банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

У пункті 8.3 кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником вимог п. 6.1.5 цього договору позичальник сплачує банку штраф у розмірі 0,1% від суми кредиту.

За змістом п. 9.2 кредитного договору банк має право зупинити подальше кредитування позичальника та/або вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів та штрафних санкцій, що передбачені даним договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або іншими особами що є поручителями позичальника (в т.ч. гарантами, майновими поручителями, заставодавцями та ін.) умов даного договору та/або угод (договорів), укладених у забезпечення виконання позичальником зобов'язань за цим договором, а позичальник зобов'язаний протягом 10 календарних днів, а у випадку, якщо зобов'язання позичальника за цим договором забезпечуються заставою майнових прав на грошові кошти, розміщені на депозитному рахунку в ТОВ "Укрпромбанк" - не пізніше наступного робочого дня, з дати надіслання банком відповідної вимоги, - повернути суму заборгованості по кредиту, що залишилась, сплатити проценти та штрафні санкції, а також відшкодувати збитки, завдані банку.

Згідно з п. 10.1 кредитного договору він діє до моменту повного виконання зобов'язань сторонами.

Належне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечувалося договором іпотеки №159/Zкіп-08 від 26.03.2008 (далі - договір іпотеки), укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - іпотекодержатель) та Приватним підприємством "Маррос" (далі - іпотекодавець), посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Юрчаком О.В. за реєстровим №1140, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно (склади сировини, що розташовані за адресою: Івано-Франківська область, Тисменицький район, м. Тисмениця, вул. Вербова, (вул. Толстого), буд. 9/25, загальною площею 693,9 кв.м.

Пунктом 4.1 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення та реалізації предмету іпотеки у таких випадках:

- якщо у момент настання строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором воно не буде виконано належним чином, а саме: при повному або частковому неповерненні кредитних коштів (чергового платежу по сплаті кредитних коштів) та/або при несплаті або частковій несплаті процентів та/або при несплаті або частковій несплаті комісій та штрафних санкцій у строки, встановлені кредитним договором;

- якщо у разі пошкодження чи втрати прав на предмет іпотеки іпотекодавець не здійснить його заміну у відповідності до п. 3.1.9 цього договору;

- порушення іпотекодавцем та/або позичальником обов'язків за цим договором та/або кредитним договором та невиконання вимог іпотекодержателя про дострокове повне або часткове виконання основного зобов'язання;

- ліквідації, реорганізації іпотекодавця та/або позичальника або порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом (для іпотекодавця/позичальника юридичної особи/фізичної особи-підприємця), смерті та/або визнання безвісно відсутньою в порядку, встановленому чинним законодавством України, іпотекодавця та/або позичальника;

- якщо інша, ніж іпотекодержатель, особа набула право стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з п. 4.2 договору іпотеки сторони домовились, що у випадку порушення іпотекодавцем обов'язків за цим договором або кредитним договором іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

У п. 4.4.1 договору іпотеки сторони погодили, що одним із способів звернення стягнення на майно іпотекодавця є прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов'язання відповідно до ст. 37 Закону України "Про іпотеку" за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки нерухомості суб'єктом оціночної діяльності.

30.06.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - новий кредитор) укладений договір про передачу активів та кредитних зобов'язань (далі - договір відступлення), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстровим № 2258.

Судами встановлено, що кредитор належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши позичальнику кошти, визначені умовами цього договору. Проте, позичальник в порушення умов договору, свої зобов'язання в частині своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними не виконав, у зв'язку з чим станом на 14.08.2015 заборгував банку 809 399,36 грн., з яких: 289 556,17 грн. заборгованості за строковим кредитом; 83 939,56 грн. пені за несвоєчасну сплату кредиту в розмірі; 366 826,65 грн. заборгованості за простроченими процентами; 61 540,29 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів; 4 355,24 грн. 3% річних від суми простроченого боргу; 3 181,46 грн. 3% річних від суми прострочених відсотків.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ "Дельта банк", як новий кредитор за кредитним договором, звернувся до господарського суду з даним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши у своєму відзиві про необхідність застосування строків позовної давності щодо заявлених вимог.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, на підставі договорів чи інших правочинів.

За вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вказана правова норма кореспондується зі ст. 193 ГК України.

Зокрема, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Іпотека відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. У ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотека визначена як окремий вид застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

На підставі ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакцї, чинній на момент укладення договору іпотеки) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності (ч. 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку").

За змістом ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. При цьому відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Частиною третьою ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 3 Закону України "Про іпотеку", згідно з якою взаємні права та обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Позовна давність визначена у ст. 256 ЦК України як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до положень ст.ст. 257, 261, 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно зі ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Встановивши, що на момент подачі даного позову ПАТ "Дельта Банк" із письмовою вимогою до іпотекодавця (боржника), як це передбачено п. 4.2 договору іпотеки та ст. 35 Закону України "Про іпотеку", не звертався, суди вірно зазначили, що заявлений ПАТ "Дельта Банк" позов є передчасним.

Як зазначив Верховний Суд України в Інформаційному листі від 07.10.2010 "Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки)", вирішуючи спори цієї категорії, суду принципово необхідно встановити факт невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, лише за цієї умови суд й має право звернути стягнення на предмет іпотеки/застави. Відповідно до положень статей 33, 35 Закону України "Про іпотеку", згідно з якими у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У такому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання зазначених правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку". Тобто недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові.

Отже, враховуючи, що з матеріалів справи вбачається, що письмова вимога, передбачена ст. 35 Закону України "Про іпотеку", банком іпотекодавцю (боржнику) не направлялася, судова колегія погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що позов про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним і в його задоволенні слід відмовити.

Водночас апеляційний господарський суд правомірно відхилив посилання ПАТ "Дельта Банк" на претензію від 12.02.2016 № 02.3-175 про погашення заборгованості за кредитним договором № 159/К-08 від 26.03.2011 в тридцятиденний термін, оскільки вона була направлена на адресу боржника після прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що державна реєстрація прав нового кредитора на передане в іпотеку майно і перехід у зв'язку з цим до ПАТ "Дельта Банк" прав іпотекодержателя за іпотечним договором проведена 01.02.2016, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в той час як позов про звернення стягнення на предмет іпотеки подано 31.08.2015.

За таких обставин, судова колегія вважає обгрунтованих висновок апеляційного господарського суду про те, що на момент звернення з позовом до суду ПАТ "Дельта Банк" не набув прав та обов'язків іпотекодержателя у розумінні ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та ч. 2 ст. 3 Закону України "Про іпотеку", тому відсутні законні підстави для його задоволення.

Більше того, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що, звертаючись до господарського суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, ПАТ "Дельта Банк", всупереч положень п. 4.4.1 договору іпотеки та ст. 37 Закону України "Про іпотеку", не надав доказів здійснення оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Доводи касаційного оскарження з посиланням на наявний у матеріалах справи звіт про оцінку майна від 19.01.2016 не заслуговують на увагу, оскільки вказаний звіт був виконаний та наданий апеляційному господарському суду після прийняття рішення судом першої інстанції у даній справі та не був предметом оцінки під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Встановивши, що заявлений ПАТ "Дельта Банк" позов не підлягає задоволенню з підстав його необгрунтованості, суди першої та апеляційної інстанцій вірно вказали на відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Викладені в касаційній скарзі, доводи по суті зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції наданих сторонами доказів та встановлення інших обставин, ніж встановлені судами попередніх інстанцій, що не входить до визначених ст. 1117 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Отже, скаржником не доведено порушення або неправильне застосування судами попередніх інстанцій певних норм матеріального чи процесуального права щодо обставин, встановлених ними під час розгляду справи.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскаржених судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34, 35 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2015 у справі № 909/980/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.Кролевець

Судді О.Євсіков

О.Попікова