ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 травня 2016 року Справа № 917/1266/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя : Данилова Т.Б. (доповідач)
судді: Данилова М.В., Корсак В.А.
розглянувши матеріали касаційної скаргифізичної особи-підприємця ОСОБА_1на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21.12.2015р. у справі господарського суду№917/1266/15 Полтавської області за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_2дофізичної особи-підприємця ОСОБА_1про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення грошових коштів не з'явився не з'явився
У зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Яценко О.В. розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 10.05.2016р. №08.03-04/1496 було призначено автоматичну зміну складу колегії судів у справі №917/1266/15, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.05.2016р. сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Данилова Т.Б. (доповідач), судді Данилова М.В., Корсак В.А.
В С Т А Н О В И В:
У червні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з відповідача на користь позивача 24213,33грн. основного боргу за оренду нежитлового приміщення, 8473,19грн. інфляційних втрат, 1448,06грн. збитків (вартість ремонту пошкодженого кондиціонеру) та 1827,00грн. витрат по сплаті судового збору.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 14.09.2015р. (суддя Кльопов І.Г.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі, стягнуто з відповідача на користь позивача 24213,33грн. основного боргу за оренду нежитлового приміщення, 8473,19грн. втрат від інфляції, 1448,06грн. збитків (вартість ремонту пошкодженого кондиціонеру) та 1827,00грн. витрат по сплаті судового збору.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2015р. (судді Істоміна О.А., Білецька А.М., Тарасова І.В.) (з урахуванням ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 18.01.2016р. про виправлення описки) за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 рішення господарського суду Полтавської області від 14.09.2015р. скасовано в частині стягнення 1448,06грн. вартість ремонту пошкодженого кондиціонеру та в цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в скасованій частині відмовлено. В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 14.09.2015р. залишено без змін.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення і постанову по справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, а саме в частині стягнення заборгованості за договором оренди в розмірі 11650,00грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 05.05.2014р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення, згідно умов договору орендодавець на підставі Закону України "Про оренду майна" передає, а орендар приймає в орендне користування нежитлові приміщення загальною площею 38,9 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
Розділом 4 договору сторони визначили, що договір вступає в дію з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі орендованого приміщення і діє з 05.05.2014р. безстроково.
На виконання умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв в орендне користування нежитлові приміщення загальною площею 38,9 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на підставі акту приймання-передачі.
За умовами п.3.1 договору орендар сплачує орендодавцю плату за використання приміщення щомісячно в розмірі 3200,00грн. Орендна плата сплачується орендодавцю наперед не пізніше 5-го числа поточного місяця з 01.06.2014р. (п.3.2 договору).
Пунктом 4.2 договору передбачено, що договір може бути розірваний за погодженням сторін, а також за ініціативою однієї із сторін в разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 реалізував своє право на односторонню відмову від договору та за актом приймання-передачі від 18.05.2015р. отримав від орендаря нежитлове приміщення, яке було предметом договору оренди від 05.05.2014р.
Таким чином, суди дійшли до висновку, що договір вважається розірваним з 18.05.2015р.
Проте, закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення договору, вчинене під час дії цього договору.
Суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення виходили з того, що за ствердження позивача, відповідач зобов'язаний сплатити орендну плату за період з 01.10.2014р. по 18.05.2015р. в сумі 24213,33грн., інфляційні втрати в розмірі 8473,19 грн. та збитки (вартість ремонту пошкодженого кондиціонеру) в розмірі 1448,06грн.
Вирішуючи справу по суті, суди попередніх інстанцій виходили з приписів ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, якою передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно із ч.1 ст.759 Цивільного Кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч.1 ст.283 Господарського Кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом та договором.
Отже, якщо законом або умовами договору передбачена можливість зміни або розірвання договору в односторонньому порядку, то сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором.
Відповідно до ч.3 ст.651 Цивільного Кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно із ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з ст.ст.525, 526 Цивільного Кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що відповідач належним чином не виконав умов договору в частині здійснення повної та своєчасної оплати орендних платежів, доказів сплати заборгованості за договором в розмірі 24313,33грн. не надав, у зв'язку з чим визнали позовні вимоги в цій частині доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо посилання відповідача, як орендаря, на те, що сторонами була укладена додаткова угода про часткове списання заборгованості від 27.05.2015р., то такі посилання були відхилені судами, виходячи з ст.202, ч.2 ст.203, ст.ст.205, 207, 237 Цивільного кодексу України.
Крім того, суди попередніх інстанцій виходили з того, що для з'ясування факту вчинення правочину та його змісту слід виходити з приписів ча.2 ст.205 Цивільного кодексу України, а саме: поведінка сторін повинна засвідчувати їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
В матеріалах справи відсутні докази здійснення сторонами у справі будь-яких дій, спрямованих на реалізацію часткового списання заборгованості, як-то оплата відповідачем суми заборгованості.
Лист позивача від 21.05.2015р. визнаний судами неналежними доказом укладення угоди про часткове списання заборгованості від 27.05.2015р. у письмовій формі, у формі єдиного документа.
На підставі зазначеного, суди дійшли до висновку, що між сторонами не виникли зобов'язання по частковому списанню заборгованості по орендній платі.
Згідно із ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розглядаючи вимоги про стягнення інфляційних втрат, суди перевірили наданий позивачем розрахунок суми, та визнали вірним період, за який вказана сума повинна нараховуватись.
Щодо позовних вимог в частині стягнення збитків з відповідача, то суд апеляційної інстанцій не погодився з висновком суду першої інстанції, виходячи з того, що, орендодавець приймаючи орендоване приміщення від орендаря 18.05.2015р., виявив відсутність охолоджувача, який забезпечує роботу кондиціонера. Позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати орендодавцю здійснені ремонтно-відновлювальні роботи по кондиціонеру в розмірі 1448,06грн.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення, а саме: збитків, протиправної поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини.
Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).
При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Аналізуючи наявні копії акту обстеження приміщення, договірний кошторис на ремонтно-відновлювальні роботи, акт виконаних робіт від 20.08.2015р., суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що зазначені документи є лише доказами вартості ремонтних робіт, та не підтверджують факт заподіяння позивачу шкоди саме діями відповідача.
Оцінюючи надану позивачем квитанцію №9 від 18.08.2015р., апеляційний суд дійшов до висновку, що зазначена квитанція свідчить про оплату ремонтно-відновлювальних робіт по кондиціонеру, які здійснені для відновлення пошкодженого кондиціонеру, однак не є доказом понесених витрат позивача саме з вини відповідача.
Відтак, апеляційний суд дійшов до висновку, що в діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення, що виключає юридичну відповідальність у вигляді відшкодування збитків, а тому рішення господарського суду Полтавської області від 14.09.2015р. в цій частині скасував та прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в скасованій частині. В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 14.09.2015р. визнано законним та обґрунтованим, а тому залишено без змін.
Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій не може погодитись колегія суддів Вищого господарського суду України, оскільки відповідно до ст.605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора, тобто даною нормою не передбачено обов'язкової сплати залишку основного боргу для реалізації права сторін, передбаченого ст.605 Цивільного кодексу України. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку, що не оплата відповідачем суми решти заборгованості нівелює права прощення частини боргу.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду зазначає, що в матеріалах справи (а.с.44) міститься завірена копія листа від 21.05.2015р. орендодавця (позивача), в якому останній зазначає про надання фінансової пільги та наявність залишку боргу в розмірі 13350,00грн. з урахуванням вказаної пільги, який пропонував орендарю сплатити до 25.05.2015р. Також в матеріалах справи (а.с.11) міститься завірена копія претензії від 28.05.2015р., в якій позивач просив відповідача сплатити загальну суму заборгованості станом на 18.05.2015р. в розмірі 13273,60грн. Вказані докази, надані відповідачем, залишились поза увагою судами попередніх інстанцій та їм не надана належна правова оцінка.
При цьому, позовні вимоги заявлені в період дії договору з жовтня 2014 року до 18.05.2015р., тобто період співпадає із періодом, зазначеним у листі від 21.05.2015р. та претензії від 28.05.2015р., однак сума боргу зазначена 24213,33грн.
Таким чином, судами попередніх інстанцій покладено в основу своїх рішень доводи та докази, надані позивачем, без надання оцінки доводам та доказам відповідача з цього приводу та не наведено обґрунтувань відхилення таких доказів.
Пункт 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" передбачає, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
Отже, судами попередніх інстанцій допущено порушення приписів ч.1 ст.47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч.1 ст.43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.
Крім того, представником відповідача ОСОБА_1 в суді першої інстанції заявлялось клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (а.с.35), проте в матеріалах справи відсутні докази проведення фіксації судового засідання в суді першої інстанції, що є порушенням вимог ч.3 ст.44 ГПК України.
Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, оскільки судами не надано належну правову оцінку всім доводам у справі та прийнято передчасні рішення і постанову, що є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2015р. у справі №917/1266/15 господарського суду Полтавської області та рішення господарського суду Полтавської області від 14.09.2015р. скасувати.
Справу №917/1266/15 направити на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.
Головуючий суддя Т. Данилова
Судді М. Данилова
В. Корсак