ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року Справа № 915/1861/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКравчука Г.А., Полянського А.Г.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргузаступника прокурора Миколаївської областіна постановуОдеського апеляційного господарського судувід16.02.2016у справі№915/1861/14Господарського суду Миколаївської областіза позовомпрокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі: 1. Березанської районної державної адміністрації 2. Державного підприємства"Очаківське лісомисливське господарство"до1. Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області 2. Виробничо-комерційної фірми "Юна-Сервіс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністюпровизнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та витребування земельної ділянки,

за участю

- відповідача-2:Сорокін К.О. (довіреність від 14.07.2015),- прокурора:Савицька О.В. (посвідчення № 041103 від 04.02.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації (далі - позивач-1) та Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" (далі - позивач-2), прокурор Березанського району Миколаївської області (далі - прокурор) просив визнати недійсним та скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (далі - відповідач-1) №18 від 02.04.2012 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду" в частині, що стосується надання в оренду Виробничо-комерційній фірмі "Юна-Сервіс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач-2), земельної ділянки; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,34 га вартістю 872 434, грн. (кадастровий номер 4820982200:09:000:0625), розташованої по пр. Курортний, 7 в с. Коблево Березанського району Миколаївської області, укладений 27.04.2012 між відповідачем-1 та відповідачем-2; витребувати з володіння відповідача-2 вищевказану земельну ділянку площею 0,34 га та повернути її державі в особі позивача-2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 не мав права розпоряджатись наданими відповідачу-2 землями, оскільки вони належать до державної форми власності, погодження позивача-2 - постійного землекористувача спірними земельними ділянками не було отримано і не було здійснено вилучення землі з його користування, зміна цільового використання здійснена незаконно, а обов'язковий висновок державної експертизи землевпорядної документації не повною мірою відповідав вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим його було повернуто на доопрацювання.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.10.2015 (суддя Мавродієва М.В.) позов задоволено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Лавриненко Л.В., судді Богатир К.В., Філінюк І.Г.) це рішення суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Миколаївської області просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

У відзиві відповідач-2 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що апеляційний суд повно встановив обставини справи та правильно застосував норми права.

У судовому засіданні представник відповідача-2 звернувшись із усним клопотанням просив відкласти розгляд касаційної скарги посилаючись на домовленість з прокуратурою Миколаївської області щодо відмови від поданої нею касаційної скарги.

Прокурор Генеральної прокуратури України заперечував проти клопотання за його безпідставністю.

Виходячи із того, що суду касаційної інстанції не надано будь-яких матеріалів щодо врегулювання даного спору шляхом відмови від касаційної скарги, та враховуючи заперечення прокурора Генеральної прокуратури України, клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги є необґрунтованим, у зв'язку з чим у його задоволенні належить відмовити.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03.09.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області ("продавець") та відповідачем-2 ("покупець") було укладено договір купівлі-продажу №1-Ж, за умовами якого покупець придбав у власність базу відпочинку "Орбіта", яка знаходиться за адресою: Миколаївська область, Березанський район, село Коблеве, проспект Курортний, 7.

Право власності на придбане майно зареєстроване за відповідачем-2, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №8301546, виданий Березанською філією Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації 09.09.2005.

За умовами пункту 5.9 вказаного договору в редакції додаткової угоди до нього від 27.04.2007 покупець зобов'язався оформити документи на право землекористування земельною ділянкою під об'єктом у встановленому законодавством порядку.

13.06.2008 відповідач-2 звернувся до позивача-1 з заявою про передачу в оренду земельної ділянки приблизною площею 0,4 га, на якій розташовані об'єкти нерухомості (12 будинків), що належать заявникові на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 03.09.2005.

Розпорядженням позивача-1 №730 від 28.07.2008 в редакції розпорядження №994 від 07.10.2008 надано дозвіл відповідачу-2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,40 га для рекреаційного призначення під розміщення будинків відпочинку в оренду терміном на 49 років із земель ДП "Очаківське ЛМГ" (позивача-2) за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Розпорядженням позивача-1 від 31.12.2009 за № 1262 відповідачу-2 було погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду. Вказаним розпорядженням відповідачу було запропоновано подати проект землеустрою до Миколаївської обласної державної адміністрації на затвердження.

Рішенням Миколаївської обласної ради від 23.09.2011 №2 "Про встановлення та зміну межі населеного пункту Коблеве Березанського району Миколаївської області" затверджено проект землеустрою щодо встановлення та зміни меж населеного пункту Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (відповідача-1).

Згідно вказаного рішення спірна земельна ділянка була включена до меж населеного пункту с.Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (відповідача-1), що підтверджується інформацією Головного управління Держземагентства у Миколаївській області.

В подальшому рішенням відповідача-1 від 02.04.2012 №18 затверджено проект землеустрою та надано відповідачу-2 у довгострокову оренду земельну ділянку площею 0,34 га забудованих земель для рекреаційного призначення під розміщення будинків відпочинку за рахунок земель позивача-2, по проспекту Курортному, 7 у с. Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (відповідача-1).

Відповідно до зазначеного рішення 27.04.2012 між відповідачем-1 ("орендодавець") та відповідачем-2 ("орендар") укладено договір оренди землі (далі - договір від 27.04.2012), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування земельну ділянку із земель, які не надані у власність та користування в межах с. Коблево за рахунок земель позивача-2 - для рекреаційного призначення під розміщення будинків відпочинку, яка знаходиться за адресою: с. Коблеве, проспект Курортний, 7 Березанського району Миколаївської області.

Вказаний договір посвідчений нотаріально та зареєстрований у відділі Держземагенства у Березанському районі 05.06.2012 за №4820900004000745.

Пунктами 2, 3, 15, 16 договору від 27.04.2012 передбачено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,34 га забудованих земель - для рекреаційного призначення під розміщення будинків відпочинку; кадастровий номер земельної ділянки - 4820982200:09:000:0625. На земельній ділянці розміщений об'єкт нерухомого майна - база відпочинку "Орбіта", належна орендарю на підставі договору купівлі-продажу від 03.09.2005, право власності на яке зареєстроване Березанською філією Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації 09.09.2005.

Також судом першої інстанції встановлено, що право позивача-2 постійного користування спірною земельної ділянкою підтверджується поданими суду планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, які існують у позивача-2 і виготовлялись кожні 10 років (1983 року, 1993 року, 2003 року) Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням, Київською лісовпорядною експедицією, а також матеріалами безперервного лісовпорядкування земель лісового фонду (2007 року, 2008 року).

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування згідно п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України є документами, що підтверджують право користування, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками.

Згідно з Інформацією Головного управління Держземагенства у Миколаївській області від 22.01.2015 №0-28-0.4-67/2-15 та від 27.01.2015 №0-28-0.4-121/2-15 земельна ділянка із кадастровим номером 4820982200:09:000:0625 станом на 07.10.2007 (дати прийняття рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки), станом на 31.10.2009 (дата погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки) рахувалась в постійному користуванні позивача-2 та відносилась до земель державної власності, а починаючи з 02.04.2012 (дата прийняття оскаржуваного рішення відповідачем-1) та по сьогоднішній день знаходиться в користуванні (оренді) відповідача-2 та відноситься до земель державної власності.

Відповідно до Вихідної земельно-кадастрової інформації, яка міститься в проекті землеустрою, станом на 12.01.2009 запропонована до відведення в оренду земельна ділянка площею 0,40 га відносилася до державної форми власності з цільовим призначенням - землі лісогосподарського призначення, для ведення лісового господарства (код за УКЦВЗ 5, 5.1).

Прокурор, вважаючи, що відповідач-2 отримав в оренду земельну ділянку незаконно, звернувся до суду із даним позовом.

Повністю задовольняючи позов місцевий господарський суд мотивував своє рішення тим, що оскільки передана в оренду відповідачу-2 земельна ділянка є державною власністю та перебувала в постійному користуванні позивача-2, відповідач-1 не мав права розпоряджатись нею без припинення права позивача-2 на користування нею.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи в позові, виходив з того, що оскільки передана в оренду відповідачу-2 земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту с. Коблеве, то відповідач-1 мав права розпоряджатись нею.

Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитись не можна виходячи із наступного.

Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час прийняття спірного акту, в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

Відповідно до приписів статті 120 Земельного кодексу України у редакції, що діяла на час реєстрації права власності на придбане відповідачем-2 нерухоме майно, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди (ч.1).

Подібні положення містяться і у статті 377 Цивільного кодексу України у тій же редакції, згідно якої право на земельну ділянку при придбанні житлового будинку, будівлі або споруди, що розміщені на ній, переходить до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування (ч.1).

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (ч.2).

З приписів наведених норм права вбачається, що автоматичного переходу права користування земельною ділянкою до відповідача-2 у спірних правовідносинах не відбулося, таке право могло переходити на підставі договору оренди.

Статтею 84 Земельного кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Разом з тим, згідно пункту 12-го Перехідних положень Земельного кодексу України у редакції, що діяла на час прийняття відповідачем-1 спірного рішення, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Положеннями статті 141 Земельного кодексу України у вказаній редакції передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, та визначено, що такими підставами, зокрема, є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (п. "а"), набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (п. "е").

Порядок вилучення земельних ділянок було встановлено статтею 149 цього кодексу у тій же редакції, згідно якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом (ч.1).

Отже чинним законодавством передбачено підстави та порядок припинення права користування земельною ділянкою, серед яких набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Судом першої інстанції встановлено, що докази вилучення з постійного користування позивача-2 спірної земельної ділянки для передачі її в оренду відповідачу-2 на підставі заяви позивача-2 або з інших підстав, передбачених земельним законодавством України, відсутні.

Скасовуючи це рішення та приймаючи нове, суд апеляційної інстанції виходив із наданої йому за письмовим клопотанням відповідача-2, поданого до цього суду 02.02.2016, копії Розпорядження позивача-1 від 11.10.2007 №1167, відповідно до якої припинено право постійного користування позивача-2 частиною земельної ділянки площею 0,34 га в межах Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Відповідно до приписів статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі (ч.1). Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції (ч.2).

Згідно приписів статті 101 цього кодексу у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього (ч.1).

Частиною першою статті 104 вказаного кодексу для суду апеляційної інстанції визначено підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, якими є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Із аналізу наведених норм права вбачається, що рішення місцевого господарського суду може бути скасовано судом апеляційної інстанції у разі, якщо допущені вказаним судом порушення призвели до неправильного вирішення спору, або у випадку подання додаткових доказів на підставі яких суд апеляційної інстанції дійшов інших правових висновків щодо вирішення спору.

Однак в останньому випадку такі додаткові докази приймаються судом апеляційної інстанції у разі, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Разом з тим вищенаведене письмове клопотання відповідача-2 щодо надання суду апеляційної інстанції копії Розпорядження позивача-1 від 11.10.2007 №1167 не містить обґрунтування неможливості подання цього доказу суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, а судові рішення суду апеляційної інстанції не містять мотивів, за яких цей суд дійшов висновку щодо можливості прийняття ним такого додаткового доказу.

При цьому слід зазначити, що дана справа розглядалась судами неодноразово.

Так, постановою Вищого господарського суду України від 08.07.2015 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2015, прийняті у цій справі, були скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Між тим, наведений додатковий доказ був поданий лише в суд апеляційної інстанції 02.02.2016 при повторному розгляді справи.

Разом з тим, враховуючи вищенаведені приписи земельного законодавства, відповідач-2 мав враховувати, що набуття ним права користування земельною ділянкою знаходиться у залежності від припинення такого права у попереднього землекористувача, а за наявності судового спору ця обставина має бути доведена суду.

При цьому скасовуючи постановою від 08.07.2015 попередні судові рішення, прийняті у цій справі, суд касаційної інстанції вказував на необхідність дослідження питання про те, чи не припинилось право позивача-2 на користування спірною земельною ділянкою у порядку, визначеному земельним законодавством.

За вказаних обставин у суду апеляційної інстанції за відсутності обґрунтування неможливості подання цього доказу суду першої інстанції з причин, що не залежали від зазначеного заявника, не було правових підстав скасовувати рішення місцевого господарського суду.

Виходячи із викладеного, доводи заступника прокурора Миколаївської області, викладені у касаційній скарзі, про те, що постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на завідомо недостовірній копії розпорядження, виданого від імені позивача-1, не впливають на перегляд справи у касаційному порядку, що не позбавляє прокурора права доводити ці обставини у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Із судових рішень не вбачається, що судами залишились не дослідженими докази, які б підлягали дослідженню.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд встановлених судом першої інстанції обставин справи не спростував, тому прийняв незаконне рішення, яке не може бути залишене в силі.

Витрати із сплати судового збору відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України із позовних вимог немайнового характеру у даній справі, належить покласти на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.6, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 скасувати, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.10.2015 у справі №915/1861/14, залишити в силі.

Стягнути із Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області на користь прокуратури Миколаївської області 2192 (дві тисячі сто дев'яносто дві) грн. 40 коп. витрат із сплати судового збору із касаційної скарги.

Стягнути із Виробничо-комерційної фірми "Юна-Сервіс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на користь прокуратури Миколаївської області 2192 (дві тисячі сто дев'яносто дві) грн. 40 коп. витрат із сплати судового збору із касаційної скарги.

Видача наказу здійснюється Господарським судом Миколаївської області.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.А. Кравчук

А.Г. Полянський