ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року Справа № 904/8774/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівБарицької Т.Л., Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"на рішення та постановуГосподарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2015 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.02.2016у справі№ 904/8774/15Господарського судуДніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровська індустріальна компанія"прозобов'язання вчинити діїза участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2015 у справі №904/8774/15 (суддя - Золотарьова Я.С.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Широбокова Л.П., судді - Орєшкіна Е.В., Прудніков В.В.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2015 у справі №904/8774/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 11.09.2008 між ПАТ КБ "Приватбанк" (Банк) та ТОВ "Придніпровська індустріальна компанія" (Клієнт) укладений договір №107343/О про надання овердрафт-мікро кредиту строком дії до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.

Відповідно до пункту 1.1 договору, Банк при наявності вільних грошових ресурсів зобов'язався здійснювати овердрафтове обслуговування Клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта №26008599128001, відкритому в Банку, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, встановленого відповідно до п. 1.3 договору (60000,00 грн), шляхом дебетування поточного рахунку.

За користування кредитом у період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта після закриття банківського дня, останній сплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка).

Відповідно до п. А.7 договору, для розрахунку процентів за користування кредитом встановлюється процентна ставка у розмірі 24% річних.

Згідно з п. 4.2 договору, відповідно до ст. 212 ЦК України, у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п. 1.4, 1.5, 2.2.3, 2.2.4, 2.2.5, 2.3.4 цього договору, він сплачує Банку проценти у розмірі, зазначеному у п. А.8 цього договору (48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості).

Суди попередніх інстанцій встановили, що станом на 06.03.2009 заборгованість за тілом кредиту відповідачем сплачена в повному обсязі, але заборгованість по відсоткам, яка нарахована за період з 24.10.2008 по 06.03.2009 на сумі 5842, 53 грн залишилась несплаченою.

Дізнавшись з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що відповідач перебуває у процесі припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням з 11.07.2013, позивач надіслав поштою на адресу відповідача заяву про визнання кредиторських вимог від 14.08.2015, в якій просив визнати його кредитором та включити кредиторські вимоги до проміжного ліквідаційного балансу, проте заява повернулась адресату позивача 17.09.2015 з відміткою поштового відділення "За закінченням встановленого терміну зберігання".

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач послався на те, що ліквідаційна комісія відповідача ухиляється від виконання обов'язку щодо визнання реально існуючої заборгованості перед позивачем та включення вимог останнього до проміжного ліквідаційного балансу для їх подальшого задоволення за рахунок коштів та майна особи, яка ліквідується.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України та надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Частиною 1 ст. 110 ЦК України визначено, що юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади; за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію (ч. 1 ст. 105 ЦК України).

Апеляційний господарський суд встановив, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2013 у справі №2а/0470/14772/12 припинено юридичну особу відповідача у зв'язку з неподанням протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону і з 11.07.2013 відповідач перебуває в стані припинення за зазначеним вище судовим рішенням. Головою комісії з припинення призначено керівника гр. Крилова О.В. (витяг зі Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 01.10.2015).

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (в редакції, станом на дату прийняття постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2013 у справі №2а/0470/14772/12), суд, який постановив рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язане з банкрутством юридичної особи, у день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення. Дата надходження відповідного судового рішення вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

Суд призначає в рішенні щодо припинення юридичної особи у зв'язку з її ліквідацією комісію з припинення (ліквідаційну комісію) та встановлює строк і порядок її роботи. Державний реєстратор вносить до Єдиного державного реєстру запис про призначення комісії з припинення (ліквідаційної комісії) не пізніше наступного робочого дня з дати надходження відповідного рішення.

У разі, якщо в судовому рішенні щодо припинення юридичної особи у зв'язку з її ліквідацією не призначена комісія з припинення (ліквідаційна комісія), державний реєстратор не пізніше трьох робочих днів від дати надходження такого судового рішення вносить до Єдиного державного реєстру запис, в якому вказує як голову комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи керівника органу управління або особу, яка згідно з відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру, має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, якщо інше не встановлено судовим рішенням.

Частинами 4, 5 ст. 105 ЦК України встановлено, що до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" (у вищенаведеній редакції), відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком реєстраційних номерів облікових карток платників податків, відомостей про відкриття та закриття рахунків, накладення та зняття арештів на рахунки та майно.

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

З огляду на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що оскільки позивач був наділений можливістю бути обізнаним стосовно відомостей про перебування відповідача в стані припинення з 11.07.2013, а тому, враховуючи наведені вище норми законодавства, граничний строк подачі заяв кредиторів відповідача сплинув 11.01.2014.

Оскільки, як досліджено апеляційним господарським судом, інших відомостей щодо публікації оголошення про припинення відповідача та встановлення іншого строку для пред'явлення вимог кредиторів матеріали справи не містять, то зважаючи на те, що звернення до відповідача із заявою з кредиторськими вимогами відбулось 14.08.2015, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визначив пропущеним строк для заявлення позивачем своїх кредиторських вимог до відповідача.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позову, зроблені з дотриманням вимог ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Однак залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині судового рішення погодився з результатом щодо розглянутого позову, проте з інших мотивів, не зазначивши про це.

Втім, допущена помилка не вплинула на законність та обґрунтованість висновків апеляційного господарського суду, які відповідають фактичним обставинам справи, а тому не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

При цьому, слід враховувати, що, відповідно до ст. 99, 101 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження господарських судів першої та апеляційної інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій у даній справі відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 у справі № 904/8774/15 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Т.Б. БАРИЦЬКА

Л.Б. ІВАНОВА