ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2016 року Справа № 910/16458/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Васищака І.М., Студенця В.І.розглянувши у відкритому судо-вому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.12.15у справі№910/16458/15господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інг Лізинг Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів"провизнання пункту додатку до договору фінансового лізингу недійснимза участю представників від:позивачане з'явилися, були належно повідомленівідповідачівПогружальська К.В., Туз А.І., Сенів Т.В.

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інг Лізинг Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів" про визнання пункту 5.4 додатку №1 до договору фінансового лізингу №100080-FL-0 від 21.12.10 недійсним. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване положення договору порушує права позивача, як орендаря.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.09.15 (суддя

Чинчин О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.15 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Іоннікової І.А., суддів: Тарасенко К.В., Тищенко О.В.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись з судовими актами у справі, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва. Скарга обґрунтована тим, що включення до договору фінансового лізингу умови про передачу майнових прав та обов'язків ТОВ Товариства з обмеженою відповідальністю "Інг Лізинг Україна" як орендодавця за договором оренди є грубим порушенням чинного законодавства України, а саме: ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг" та має прямим наслідком недійсність відповідних положень договору фінансового лізингу, зважаючи на положення ЦК України.

Відповідачі надали відзиви, в яких заперечують проти доводів касаційної скарги, постанову суду апеляційної інстанції просять залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 19.12.08 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів" (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" (Орендар), правонаступником якого є позивач, укладений договір оренди нерухомого майна (приміщення гіпермаркету). Пунктом 9.3 вказаного договору сторони погодили, що у випадку, якщо орендодавець хоче здійснити продаж торговельного центру, на умовах подальшої його оренди та отримання в лізинг (як спосіб фінансування/рефінансування інвестиції), він залишається Орендодавцем з усіма правами та зобов'язаннями, що виникають з договору оренди. Згідно з п. 9.4 договору сторони погоджуються, що Орендар відмовляється від своїх переважних прав на об'єкт оренди. У разі передачі об'єкта оренди третій особі орендодавець відповідає за те, щоб ця передача не мала негативних юридичних чи фактичних наслідків для орендаря. У разі передачі прав або продажу об'єкта оренди орендодавець гарантує також, що це не зашкодить існуванню та продовженню орендних відносин за даним договором (п. 15.1 договору).

Даний договір був розірваний рішенням господарського суду м. Києва від 27.11.14 у справі №910/22954/14 (яке залишене без змін, в тому числі, постаново Верховного суду України від 27.05.15) у зв'язку із неналежним виконанням орендарем обов'язку по сплаті орендних платежів.

25.05.15, після розірвання договору оренди, позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсним частини договору, укладеного орендарем із Товариством з обмеженою відповідальністю "Інг Лізинг Україна". При цьому він посилався на порушення своїх прав, як орендаря.

21.12.10 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інг Лізинг Україна" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки, за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність покупця, а Покупець зобов'язується прийти і сплатити, відповідно до умов цього договору, за нерухоме майно, земельну ділянку, а саме: пусковий комплекс №1 - гіпермаркет "Практікер", площею 8112,8 кв.м. та торговий центр (ІІ пусковий комплекс), площею 98104,7 кв.м., які розташовані за адресою: Україна, Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Стрийська, буд. 30, розміщені на земельній ділянці площею 8,9171 га (кадастровий номер земельної ділянки 4623686400:05:000:0015), а також земельну ділянку під нерухомим майном (п. 1.1 договору купівлі-продажу).

Крім того, 21.12.10 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інг Лізинг Україна" (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів" (Лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №100080-FL-0, відповідно до умов якого Лізингодавець погоджується передати об'єкт лізингу в користування Лізингоодержувачу, і Лізингоодержувач погоджується прийняти в користування об'єкт лізингу від Лізингодавця, а також здійснювати лізингові платежі та інші платежі.

Згідно з п. 1.6 договору фінансового лізингу, об'єкт лізингу надається Лізингоодержувачу з метою передачі в оренду приміщень об'єкту лізингу дозволеним орендарям за договорами оренди у відповідності до умов цього договору, а також з метою надання послуг з управління та обслуговування нерухомості, які стосуються об'єкта лізингу ("Комерційна діяльність").

Об'єкт лізингу передається за цим договором лізингоодержувачу на встановлений строк, що становить 180 місяців, починаючи з дати початку лізингу (п. 2.1 договору фінансового лізингу).

Пунктом 5.4 додатку №1 до договору фінансового лізингу передбачено, що одночасно з передачею об'єкта лізингу та у зв'язку з такою передачею, від Лізингодавця до Лізингоодержувача переходять всі права та обов'язки орендодавця за договорами оренди, які існують станом на дату цього договору. Лізингодавець уповноважує Лізингоодержувача, а Лізингоодержувач зобов'язується виконувати всі зобов'язання Лізингодавця як власника об'єкта лізингу згідно з законодавством у сфері будівництва і нерухомості та, зокрема, лізингоодержувач повинен здійснювати управління об'єктом лізингу незалежно або за допомогою менеджера з відповідною ліцензією, вести записи всіх ремонтних робіт на об'єкті лізингу та надавати ці записи лізингодавцю для перевірки, а також принаймні один раз на рік проводити періодичну перевірку технічного стану об'єкта лізингу. Протоколи за результатами технічного контролю за об'єктом лізингу, оцінки його технічного стану, а також будівельно - технічна документація, яка стосується будівельних робіт, що проводяться на об'єкті лізингу протягом періоду його використання, повинні надаватися лізингодавцю для перевірки.

Позивач просить визнати недійсним п.5.4 додатку №1 до договору фінансового лізингу №100080-FL-0 від 21.12.10. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що за спірним договором були передані права оренди, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Інг Лізинг Україна" (п.5.4 додатку №1 до договору), що є порушенням законодавства про фінансовий лізинг, оскільки у лізинг може передаватися лише неспоживна річ визначена індивідуальними ознаками та віднесена до основних фондів; права позивача як орендаря приміщення, розташованого за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Стрийська, 30, є грубо порушеними в частині безперешкодного користування ним протягом визначеного строку, в зв'язку з чим просив суд визнати недійсним пункт 5.4 додатку №1 до договору фінансового лізингу

№100080-FL-0 від 21.12.10, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інг Лізинг Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів", в частині, що стосується частини торговельного центру, площею 8173,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Стрийська, 30, належної Товариству з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" на праві оренди за договором оренди від 19.12.08.

Судами відмовлено у задоволенні позову, оскільки по-перше, права позивача ніяким чином не порушені вказаним договірним положенням, а по-друге, воно не суперечить чинному законодавству. Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне підтримати таку правову позицію судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч.2 цієї ж статті, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, відповідно до ч.3 - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, відповідно до ч.5 - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; відповідно до ч.6 - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Аналізуючи вищевказані правові норми, Вищий господарський суд України приходить до висновку, за змістом ст. 215 та 203 Цивільного кодексу України, підставами недійсності договору можуть бути: дефект форми, дефект волі, дефект закону. Позивач посилається на те, що оскаржуване положення договору має дефект закону. Так, за спірним договором фінансового лізингу були передані права оренди, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Інг Лізинг Україна" (п.5.4 додатку №1 до договору), що є порушенням ст.3 Закону України "Про фінансовий лізинг", яка визначає, що у лізинг можуть передаватися лише неспоживна річ визначена індивідуальними ознаками та віднесена до основних фондів.

Втім, дані доводи позивача є безпідставними, оскільки вказане положення не суперечить законодавству про лізинг.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 807 зазначеного кодексу передбачено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг", предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Статтею 184 Цивільного кодексу України визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Згідно п.1.2 договору лізингу, у лізинг передане нерухоме майно, тобто приміщення гіпермаркету, яке є неспоживною річчю, що визначена індивідуальними ознаками та віднесена до основних фондів (а.с. 63 т.1). Пункт 5.4 договору, який є предметом оскарження, містить уточнення щодо прав Лізингоодержувача щодо використання предмету лізингу. Так, законодавство не забороняє лізингоодержувачу здавати майно в оренду, здійснювати управління ним та контроль його технічного стану, як це було визначено оспорюваним положенням договору (п.5.4). Тому суди зробили правильний висновок, що вказане договірне положення законодавству не суперечить.

Крім того, укладаючи договір оренди, позивач був обізнаний про плани відповідача укласти договори продажу та лізингу орендованого майна. Так, умовами п. 9.3 договору оренди сторони погодили, що у випадку, якщо орендодавець хоче здійснити продаж торговельного центру, на умовах подальшої його оренди та отримання в лізинг (як спосіб фінансування/рефінансування інвестиції), він залишається Орендодавцем з усіма правами та зобов'язаннями, що виникають з договору оренди. Згідно з п. 9.4 договору сторони погоджуються, що Орендар відмовляється від своїх переважних прав на об'єкт оренди. У разі передачі об'єкта оренди третій особі орендодавець відповідає за те, щоб ця передача не мала негативних юридичних чи фактичних наслідків для орендаря. У разі передачі прав або продажу об'єкта оренди орендодавець гарантує також, що це не зашкодить існуванню та продовженню орендних відносин за даним договором (п. 15.1 договору).

За таких обставин висновок судів про те, що оскаржуване положення додатку до договору лізингу не суперечить законодавству є правомірним.

До того ж, як справедливо зазначено судами, позивач не є стороною договору фінансового лізингу №100080-FL-0 від 21.12.10, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інг Лізинг Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів"; даний договір не містить суджень про права позивача, як орендаря частини майна. Більше того, з договору фінансового лізингу вбачається турбота сторін про існуючих та майбутніх орендарів та про захист їхніх прав.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.11.14 у справі №910/22954/14, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.15, постановою Вищого господарського суду України від 01.04.15 та постановою Верховного Суду України від 27.05.15, встановлено, що договір оренди між ТОВ "СіріусПроект Львів" та ТОВ "Практікер Україна" є розірваним з 13.08.14 й зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" звільнити орендоване приміщення - торговельний центр - гіпермаркет будівельних матеріалів та інструментів, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Стрийська, буд. №30.

Таким чином, оскільки сам договір оренди є розірваним ще з 13.08.14, а з позовною заявою позивач звернувся аж 25.06.15, то позивач не має прав орендаря вказаного нерухомого майна, а відтак, договори уповноважених осіб щодо майна, з кого позивача виселили, не стосуються прав та обов'язків позивача, та не мають входити до сфери його охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.04 №18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України). У випадку, якщо права та інтереси не є порушені, то у задоволенні такого позову слід відмовити.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.15 у справі №910/16458/15 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді І.М. Васищак

В.І. Студенець