ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2016 року Справа № 904/3349/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргуПершотравенського міського житлово-комунального підприємствана постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.09.2015у справі№ 904/3349/15 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПриватного підприємства "Фірма ЗЕТ"доПершотравенського міського житлово-комунального підприємствапростягнення 156 775,21 грн.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Фірма ЗЕТ" звернулося з позовом до Першотравенського міського житлово-комунального підприємства про стягнення 87 933,03 грн. інфляційних втрат, 11 474,85 грн. 3 % річних та 57 367,33 грн. пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання щодо погашення заборгованості за договором підряду, яка стягнута рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2014 у справі № 904/2252/14. З огляду на що, позивач просив захистити порушене право шляхом стягнення суми інфляційних втрат, 3 % річних, та пені за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, позивач посилався на приписи статті 625 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2015, ухваленим суддею Рудовською І.А., позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 87 933,03 грн. - інфляційних втрат та 11 474,85 грн. - 3 % річних, у решті позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з того, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2014 у справі № 904/2252/14, яке набрало законної сили, з відповідача на корить позивача стягнуто 890 843,20 грн. основного боргу та 15 678,96 грн. штрафних санкцій. Внаслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо погашення суми боргу, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних. Водночас відмовляючи у стягненні пені, суд виходив з того, що судовим рішенням з відповідача вже було стягнуто суму пені, правова природа якої у зв'язку з прийняттям такого рішення залишилась незмінною. При цьому, суд керувався приписами статей 525, 625, 629 Цивільного кодексу України.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Кузнецової І.Л. - головуючого, Герасименко І.М., Подобєда І.М., постановою від 24.09.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін. Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність відмови у стягненні пені з підстав здійснення її нарахування поза межами встановленого законодавством строку.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Першотравенське міське житлово-комунальне підприємство звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник вказує на невідповідність суми боргу, з якої позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних. Окрім цього, скаржник зазначає про неврахування судами обставин наявності кримінального провадження відносно директора Приватного підприємства "Фірма ЗЕТ", предметом дослідження якого є договір підряду, за яким судовим рішенням було стягнуто суму основного боргу. При цьому, скаржник посилається на порушення судами приписів статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2014 у справі № 904/2252/14 з Першотравенського міського житлово-комунального підприємства на користь Приватного підприємства "Фірма ЗЕТ" стягнуто 890 843,20 грн. основного боргу та 15 678,96 грн. штрафних санкцій за договором підряду №84/188 від 13.12.2013. Під час розгляду спору у справі № 904/2252/14 Господарським судом Дніпропетровської області встановлено факт настання терміну оплати за укладеним між сторонами договором, наявність підстав застосування штрафних санкцій, а також факт прострочення відповідачем своїх грошових зобов'язань. Вказане рішення, як встановлено судами, набрало законної сили. В силу частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Водночас, судами установлено, що відповідачем заборгованість за договором у розмірі 890 843,20 грн. основного боргу, яка присуджена до стягнення рішенням суду від 20.05.2014, у повному обсязі була сплачена несвоєчасно, тобто відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Приватного підприємства "Фірма ЗЕТ" до Першотравенського міського житлово-комунального підприємства про стягнення 87 933,03 грн. інфляційних втрат, 11 474,85 грн. 3 % річних та 57 367,33 грн. пені, нарахованих за період з 06.06.2014 по 19.12.2014 за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за договором. Зі змісту касаційної скарги убачається, що скаржником оскаржується рішення та постанова у справі лише в частині задоволених позовних вимог. Відтак, постанова і рішення переглядаються в оскарженій частині. Спірні відносини, що виникли між сторонами регулюються Цивільним кодексом України і Господарським кодексом України. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення визначені статтею 509 Цивільного кодексу України. За приписами наведеної норми зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Стаття 526 Цивільного кодексу України визначає загальні умови виконання зобов'язання. В розумінні наведеної норми зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вимог договору, Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Аналогічні вимоги до виконання господарських зобов'язань закріпленні і в статті 193 Господарського кодексу України, за приписами якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Згідно зі статтею 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до статті 599 вказаного Кодексу, яка кореспондується зі статтею 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові обов'язки, у тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання унормовує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно з приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У розумінні наведеного припису наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та трьох відсотків річних, що нараховуються на суму боргу, є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тобто, приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на правовідносини з прострочення виконання основного грошового зобов'язання, а відтак інфляційні втрати і відсотки річних нараховуються саме на суму основного боргу. Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Дослідивши усі обставини та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суди попередніх інстанцій установили, що відповідачем заборгованість у розмірі 890 843,20 грн., яка присуджена до стягнення рішенням суду від 20.05.2014 у справі № 904/2252/14, у повному обсязі була сплачена несвоєчасно, тобто з простроченням виконання грошового зобов'язання. Враховуючи те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, колегія суддів погоджується з висновком судів про наявність підстав для стягнення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат. Доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються викладеним та ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції. За таких обставин, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Першотравенського міського житлово-комунального підприємства залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 у справі № 904/3349/15 Господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець