Постанова ВГСУ від 11.02.2016 року у справі №903/469/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2016 року Справа № 903/469/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач),суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство"на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.09.15у справі№903/469/15 Господарського суду Волинської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаШацька селищна радапростягнення 88 325,57 грн

Представники від позивача, відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явились, проте належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги/

Приватним акціонерним товариством "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" у квітні 2015 року заявлений позов до фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про стягнення 88 325,57 грн, з яких 75 406,50 грн -основна заборгованість за період з лютого до жовтня 2014 року, 1751,17 грн - 3% річних нараховані за період з 16.03.14 до 25.04.15 та 11 167,90 грн - втрати від інфляції нараховані з 16.03.14 до 31.01.15. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем, взятих на себе зобов'язань з своєчасної сплати орендних платежів за договором суборенди від 31.01.14 Товариство керувалось приписами статей 526 530 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 02.07.15 залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Шацьку селищну раду.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 19.08.15, ухваленим суддею Вороняк А.С., у позові відмовлено. Суд виходив з того, що між фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 та Приватним акціонерним товариством "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" був укладений договір комісії від 18.02.14 №2 на виконання умов якого за період з 27.02.14 до 29.09.14 фізична особа підприємець ОСОБА_4 своєчасно провела розрахунки із контрагентами позивача в рахунок погашення боргу за спірним договором суборенди земельної ділянки у повному обсязі. Суд керувався приписами статті 202 Господарського кодексу України, статей 601 625 Цивільного кодексу України.

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Петухова М.Г. - головуючого, Бучинської Г.Б., Василишина А.Р., постановою від 21.09.15, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Приватне акціонерне товариство "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позову. Скаржник посилається на порушення судами приписів статті 601 Цивільного кодексу України. Скаржник зазначає, що пункт 2.2. договору суперечить приписам статті 601 названого Кодексу та статті 203 Господарського кодексу України. Відтак Товариство вважає, що суди помилково відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Позивач вказує, що сплата орендної плати за договором суборенди могла бути проведена виключно у грошовій формі.

Від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу у якому Підприємець просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Також ОСОБА_4 додала копії процесуальних документів із інших справ.

Від Шацької селищної ради відзив на касаційну скаргу до суду не надходив, проте отримано клопотання про розгляд справи за відсутності її представників.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає таке.

Судами обох інстанцій при розгляді справи установлено, що між Шацькою селищною радою та Відкритим акціонерним товариством "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" 12.12.11 укладено договір оренди землі. Рішенням Шацької селищної ради Шацького району Волинської області шостого скликання 32 сесії від 30.01.14 №32/8 вирішено надати згоду Приватному акціонерному товариству "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" на передачу частини земельної ділянки в смт. Шацьк, вул. 50 років Перемоги, 6, площею 2,9252 га, кадастровий номер 0725755100:03:002:0613 в суборенду без зміни її цільового призначення, на умовах, що не суперечать договору оренди землі від 12.12.11 згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень; зобов'язано Приватне акціонерне товариство "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" оформити договір суборенди земельної ділянки та зареєструвати його в установленому порядку. На виконання вказаного рішення між Приватним акціонерним товариством "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство", як орендарем, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, як суборендарем, укладено договір суборенди від 31.01.14, згідно з пунктом 1.1 якого орендар на підставі рішення Швацької селищної ради від 30.01.14 та договору оренди землі від 12.12.11 надає, а суборендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення торгово-розважального комплексу, що знаходиться за адресою: Волинська область, смт. Шацьк, вул. 50 років Перемоги, 6. Відповідно до пункту 3.1 договору останній укладений з моменту його підписання обома сторонами, реєстрації у встановленому законодавством України порядку і діє упродовж 8 років. Пунктом 4.1 договору визначено, що плата за суборенду вноситься суборендарем у грошовій формі у розмірі 100 542, 05 грн, за один рік. Згідно з пунктом 4.3 договору суборендар зобов'язується вносити орендну плату щомісячно у рівних частинах у такі строки: до 15 числа наступного місяця за звітним. Установлено судами і те, що 29.10.14 між сторонами було укладено угоду про розірвання договору суборенди, земельна ділянка була повернута позивачу за актом приймання-передачі об'єкта оренди. Поряд з цим, між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 як комісіонером, та Приватним акціонерним товариством "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" як комітентом, був укладений договір комісії від 18.02.14 №2 з додатками до нього у яких зафіксовані перераховані суми коштів проведені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 та призначення платежів. За умовами пункту 1.1 договору комісії, у зв'язку із блокуванням усіх банківських рахунків комітента, комісіонер зобов'язався здійснювати від свого імені сплату орендної плати за земельну ділянку, орендовану комітентом, у місцевий бюджет Шацької селищної ради Волинської області. Згідно з пунктом 1.2 договору комісії, виконання послуг за договором комісії здійснюється на безоплатній основі. Судами установлено, що між сторонами були підписані та скріплені відтиском їх печаток акти здачі-прийняття робіт, згідно з якими виконавцем, тобто фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було здійснено перерахування коштів за договором комісії. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України. Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 названого Кодексу сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Розглядаючи даний спір суди обох інстанцій вірно виходили з того, що відповідачем у порядку пункту 2.2. договору комісії виконано зобов'язання позивача в частині проведення орендних платежів у місцевий бюджет Шацької селищної ради Волинської області за земельну ділянку, орендовану позивачем, за рахунок залучення власних коштів. Між тим, комітент - позивач, зобов'язувався упродовж 5 банківських днів провести взаєморозрахунки і зарахувати комісіонеру суму згідно з додатком до договору у рахунок погашення боргу за суборенду земельної ділянки. Судами також установлено і те, що в період з 27.02.14 до 29.09.14 фізична особа-підприємець ОСОБА_4 своєчасно провела за договором комісії розрахунки із контрагентами Приватного акціонерного товариства "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство", на суму яка перевищує суму заявлених до стягнення вимог, а саме 90 465,42 грн. При цьому, судами правомірно не враховано додатки до договору комісії: №2, оскільки в ньому відсутня дата та призначення платежу, від 27.03.14 №30, оскільки призначенням платежу вказано "оплата штрафної санкції", від 29.09.14 №141, оскільки призначенням платежу вказано "плата військового збору". Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Аналогічні положення містить і стаття 203 Господарського кодексу України. Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки, боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому. Зарахування здійснюється за наявності наступних умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань; вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язаннях повинні бути речі одного роду, при цьому, на однорідність вимог не впливає природа договорів, а має значення природа зобов'язання; необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, які не підлягають виконанню. За приписами статті 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Припинення - це остання стадія існування зобов'язання, із завершенням якої первісний юридичний зв'язок між сторонами, виражений у конкретному зобов'язанні, втрачається. Отже, зміст зобов'язання становлять права та обов'язки його учасників, припиненням зобов'язань є припинення зазначених прав і обов'язків, і при повному припиненні зобов'язання останнє перестає існувати, і його учасників більше не пов'язують ті права та обов'язки, які раніше з нього випливали, тобто кредитор більше не має права пред'являти до боржника будь - яких вимог, які випливають із цього зобов'язання, і сторони не можуть відступати свої права та обов'язки у встановленому порядку третім особам. Поряд з цим, приписи статті 602 цього ж Кодексу не допускають зарахування зустрічних вимог у спорах: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом. Здійснюючи правову оцінку наявної в матеріалах справи заяви про зарахування взаємних зустрічних вимог, суд апеляційної інстанції правомірно визнав вказаний документ належним доказом у справі, оскільки зміст та форма наведеного документу не суперечить вимогам закону та відображає у повній мірі реалізацію відповідачем свого права в частині припинення взаємних однорідних зобов'язань сторін шляхом проведення їх заліку. Більше того, відповідачем проведено розрахунки з контрагентом позивача на підставі договору комісії, який є дійсним, та, відповідно, є обов'язковим до виконання його сторонами у порядку статті 629 Цивільного кодексу України, і є таким, що породжує обумовлені даним правочином правові наслідки для сторін правочину. Посилання скаржника на те, що сплата орендних платежів за договором суборенди могла бути проведена виключно у грошовій формі, не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду, оскільки зобов'язання перед Шацькою селищною радою за договором оренди від 12.12.11, як і зобов'язання за договором комісії були проведені у грошовій формі. Відтак визнається обґрунтованим висновок обох інстанцій про відмову у стягненні основної заборгованості за договором суборенди у зв'язку з тим, що в силу виконання відповідачем умов договору комісії на суму 90 465, 42 грн та, як наслідок, проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, зобов'язання відповідача за договором суборенди виконані вчасно та у повному обсязі. За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Судова колегія Вищого господарського суду України погоджується з висновком попередніх інстанцій, які не установили правових підстав для застосування до відповідача такої міри відповідальності як стягнення інфляційних та 3 % річних, з огляду на відсутність прострочення виконання зобов'язання зі сторони відповідача за договором суборенди земельної ділянки. Відтак посилання касаційної скарги визнаються судом неспроможними. Згідно з приписами статей 33, 34, частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Відповідно до частини 1 статті 11110 названого Кодексу підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки судом касаційної інстанції не виявлено порушень апеляційним судом норм чинного законодавства, підстав для скасування постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не убачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.