ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2017 року Справа № 905/1921/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівХодаківської І.П., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства "АБ Плюс", м. Краматорськ, Донецька обл.на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 05.09.2016 рокуу справі господарського суду Донецької областіза позовомПриватного підприємства "АБ Плюс", м. Краматорськ, Донецька обл.до Публічного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське", м. Красноармійськ, Донецька обл.простягнення 20 369, 01 грн.

за участю представників

позивача: Лабець Ю.М.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "АБ Плюс" (далі за текстом - ПП "АБ Плюс") звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до публічного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське" (далі за текстом - ПАТ "Шахтоуправління "Покровське") про стягнення 19 999, 98 грн. заборгованості за поставлений товар, 69, 03 грн. 3 % річних, 300 грн. витрат за отримання довідки з банку.

Рішенням господарського суду Донецької області від 26.07.2016 року залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.09.2016 року у позові відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що факт оплати поставленого товару підтверджується платіжним дорученням № 2504 від 05.09.2014 року, яке відповідно до положень Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" є належним доказом перерахування коштів на рахунок позивача, що вказує на відсутність простроченої заборгованості.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПП "АБ Плюс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 26.07.2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.09.2016 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ПАТ "Шахтоуправління "Покровське" до Вищого господарського суду України подано заперечення на касаційну скаргу, в яких відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Донецької області від 26.07.2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.09.2016 року - скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання Договору поставки № 1178 від 01.01.2013 року, який укладено повноважними представниками сторін в належній формі та скріплено печатками підприємств, у період з 21.07.2014 року по 29.07.2014 року ПП "АБ Плюс" поставило ПАТ "Шахтоуправління "Покровське" товар, що підтверджується видатковими накладними: № 7/90856 від 21.07.2014 року на суму 29 642, 55 грн., № 7/91007 від 22.07.2014 року на суму 9 209, 55 грн., № 7/91600 від 29.07.2014 року на суму 4 120, 61 грн.

Посилаючись на те, що за поставлений товар відповідач розрахувався частково, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 19 999, 98 грн., 69, 03 грн. 3 % річних та 300 грн. витрат за отримання довідки з банку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно оригіналу платіжного доручення № 2504 від 05.09.2014 року відповідачем в оплату поставленого товару по Договору № 1178 від 01.01.2013 року здійснено перерахування коштів у сумі 20 000 грн. на рахунок відповідача, зазначений у Договорі поставки. Обставини справи щодо перерахування коштів з банка, який обслуговує відповідача, до банку, що обслуговує позивача, підтверджуються довідкою ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", з якої вбачається, що 05.09.2014 року з рахунку ПАТ "Шахтоуправління "Покровське" на рахунок отримувача - ПП "АБ Плюс" проведено платіж на суму 20 000 грн. з призначенням платежу: оплата за продукти харчування відповідно Договору № 1178 від 01.01.2013 року.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірними такі висновки господарських судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ч. ч. 1 та 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печатко.

За змістом ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи вищенаведені законодавчі приписи, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків, що поставка товару за вищевказаними накладними здійснена в межах укладеного сторонами Договору поставки № 1178 від 01.01.2013 року, на який є також посилання у платіжному дорученні № 2504 від 05.09.2014 року та на підставі якого здійснено перерахування коштів на рахунок відповідача, погоджений сторонами у цьому Договорі.

Положеннями п. 1.30 ст. 1, п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що одним із видів розрахункових документів є платіжне доручення, що містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно з п. п. 22.3, 22.4 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги - доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. При використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків щодо відсутності заборгованості у відповідача перед позивачем, оскільки згідно платіжного доручення № 2504 від 05.09.2014 року з рахунку останнього здійснено перерахування грошових коштів у сумі 20 000 грн. на оплату поставлених товарів (продуктів харчування) на підставі Договору № 1178 від 01.01.2013 року на банківські реквізити позивача, зазначені ним у Договорі поставки, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для стягнення заборгованості.

При цьому, судами попередніх інстанцій правомірно відхилено посилання позивача на закриття рахунку в ПАТ "АктаБанк", на який здійснено перерахування коштів відповідачем, оскільки в матеріалах справи відсутні докази своєчасного повідомлення відповідача про закриття рахунку, вказаного у Договорі, а вимогу щодо сплати заборгованості з зазначенням інших банківських реквізитів направлено позивачем лише 04.04.2016 року, тобто, після перерахування грошових коштів відповідно до умов Договору поставки № 1178 від 01.01.2013 року.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки господарських судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ПП "АБ Плюс", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.09.2016 року у справі № 905/1921/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіІ.П. Ходаківська В.О. Швець