ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2016 року Справа № 924/441/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 26.06.2015 (головуючий суддя Грязнов В.В., судді Розізнана І.В., Мельник О.В.)у справі№ 924/441/15 Господарського суду Хмельницької областіза позовомОСОБА_4 до1. Товариства з додатковою відповідальністю "Адамс", 2. Камянець-Подільського міськрайонного управління юстиції Головного управління юстиції у Хмельницькій областіпровизнання недійсними п. 3 наказу Президента ТДВ "Адамс" № 1-К від 16.02.2011 та рішення про покладення повноважень тимчасово виконуючого обов'язки Президента ТДВ "Адамс" від 18.07.2011; визнання протиправною та скасування реєстраційної дії за № 165991070003001504 від 18.07.2011,за участю представників:позивачаОСОБА_6,відповідача-1не з'явились,відповідача-2не з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 20.05.2015 у справі №924/441/15 позов задоволено частково: визнано недійсними п. 3 наказу Президента ТДВ "Адамс" № 1-К від 16.02.2011 та рішення Дирекції ТДВ "Адамс", оформлене протоколом № 3, про покладення повноважень тимчасово виконуючого обов'язки Президента ТДВ "Адамс" від 18.07.2011. В частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування реєстраційної дії Головного управління юстиції у Хмельницькій області від 18.07.2011 за № 165991070003001504 - провадження у справі припинено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.06.2015 рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.05.2015 у справі № 924/441/15 в частині задоволення позову скасовано, прийнято в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. В решті рішення залишено без змін.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 99 ЦК України, ст. 101 ГПК. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність у президента ТДВ "Адамс" повноважень на видачу спірного наказу, що, на думку скаржника, зумовлює неправомірність і рішення призначеної ним дирекції.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідачів не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням установчих зборів учасників Товариства з додатковою відповідальністю ТДВ "Адамс" від 12.02.2011 (протокол № 1) створено ТДВ "Адамс" та затверджено склад його засновників (учасників).

Товариство з додатковою відповідальністю "Адамс" діє на підставі Статуту, затвердженого Установчими зборами учасників товариства (протокол № 1 від 12.02.2011) та зареєстрованого 23.02.2011.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 Статуту Товариство з додатковою відповідальністю "АДАМС" створено шляхом перетворення Відкритого акціонерного товариства "АДАМС". Товариство з додатковою відповідальністю "АДАМС" є правонаступником всіх прав та обов'язків Відкритого акціонерного товариства "АДАМС".

В п. 5.1 Статуту визначено, що засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Учасниками товариства є його засновники, а також інші особи, які вводяться до складу учасників товариства згідно з порядком, передбаченим чинним законодавством України, і які бажають брати участь в досягненні завдань і цілей товариства, передбачених Статутом.

Вищим органом товариства є загальні збори Учасників (п. 10.1 Статуту).

Відповідно до рішення загальних зборів учасників товариства (протокол № 1 від 12.02.2011) президентом ТДВ "Адамс" вибрано ОСОБА_7.

До складу учасників ТДВ "Адамс" увійшла ОСОБА_4, що підтверджується додатком № 1 до статуту товариства - перелік засновників (учасників) ТДВ "АДАМС".

На час розгляду спору громадянка ОСОБА_4 носить прізвище ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про шлюб від 25.07.2009.

16.02.2011 президентом ТДВ "Адамс" ОСОБА_7 видано наказ № 1-К.

Пунктом 3 даного наказу передбачено "призначити колегіальний виконавчий орган товариства - дирекцію, у складі: ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10".

18.07.2011 рішенням Дирекції Товариства з додатковою відповідальністю "АДАМС" призначено тимчасово виконуючим обов'язки Президента товариства ОСОБА_11 (протокол засідання № 3).

Зазначені наказ та рішення позивач вважає неправомірними, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовом до суду, зокрема, про визнання їх недійсними.

Задовольняючи позов частково, місцевий суд виходив з того, що президент ТДВ "Адамс", приймаючи наказ № 1-К від 16.02.2011 про призначення колегіального виконавчого органу товариства дирекції, вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки згідно з п. в) п. 10.3 Статуту товариства утворення та відкликання виконавчого органу віднесено до виключної компетенції Загальних зборів учасників товариства. Відповідно, оскаржуване рішення, прийняте нелегітимним складом дирекції, також є недійсним.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що колегіальний виконавчий орган ТДВ "Адамс" було обрано рішенням Установчих зборів від 12.02.2011, а оспорюваним наказом президента визначено лише його персональний склад на підставі п. 10.6 Статуту, згідно з яким апарат товариства формується президентом. Відтак, за висновком апеляційного суду, оскаржуваний наказ про призначення дирекції та її рішення (визнання якого є похідною позовною вимогою) є правомірними.

Колегія суддів вважає зазначені висновки місцевого суду передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування фактичних обставин, які мають значення для справи, а також з неналежним застосуванням норм процесуального права з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні наказ та рішення (як і реєстраційна дія) були прийняті (вчинена) в 2011 році.

Відповідачем-1 до місцевого суду подано заяву про застосування строку позовної давності.

Апеляційний суд відхилив посилання відповідача-1 на пропуск позивачем строку позовної давності та не досліджував пов'язаних з цим обставин з огляду на зроблений висновок про безпідставність позовних вимог та відмову в їх задоволенні.

При цьому, як зазначалось вище, висновок про відмову в позові апеляційним судом зроблено на підставі тієї обставини, що колегіальний виконавчий орган ТДВ "Адамс" було обрано рішенням Установчих зборів від 12.02.2011. Однак колегія суддів вважає вказаний висновком передчасним та таким, що не ґрунтується на наявних у справі доказах, оскільки з долученої до справи копії вказаного рішення Установчих зборів від 12.02.2011 не вбачається, що цим рішенням було сформовано колегіальний виконавчий орган ТДВ "Адамс" - Дирекцію із зазначенням конкретних прізвищ.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність, згідно ст. 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності, відповідно до ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відмовляючи у застосуванні строку позовної давності, місцевий суд виходив з того, що позивачу як учаснику товариства стало відомо про порушення його права (наявність наказу ТДВ "Адамс" від 16.02.2011 та рішення Дирекції від 18.07.2011) із матеріалів справи Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №822/299/15, провадження у якій відкрито 30.01.2015.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Всупереч наведеним вимогам законодавства місцевий суд обмежився лише посиланням на відкриття адміністративної справи № 822/299/15, однак не з'ясував, якими конкретними доказами, зокрема, що містяться у цій справі, підтверджуються та обставина, що позивачу стало відомо про порушення його права (наявність наказу ТДВ "Адамс" та рішення Дирекції) лише у 2015.

У свою чергу відповідач-1 посилався на те, що позивач є учасником ТДВ "Адамс" з моменту створення. Відповідно до п. п. 6.1.1, 6.1.6 і 6.1 Статуту відповідача учасники товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства, одержувати дані та відомості щодо діяльності товариства тощо. Отже, позивач мав право на ознайомлення зі спірними рішеннями ще у 2011 році.

Відхиляючи наведені доводи відповідача-1, місцевий суд відзначив, що статутом ТДВ "Адамс" не передбачено права учасника ознайомлюватися з оскаржуваними наказом Президента ТДВ "Адамс" № 1-К від 16.02.2011 та рішення Дирекції "Адамс", оформленим протоколом № 3.

Однак місцевим судом не враховано того, що згідно з п. 5 ч. 1 ст. 116 ЦК України учасники товариства мають право одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Відповідно до п. 6.1.6 Статуту ТДВ "Адамс" учасники товариства мають право одержувати дані та відомості щодо діяльності товариства, стану його майна, розмірів прибутків та збитків. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

При цьому колегія суддів відзначає, що відсутність встановленого установчим документом конкретного порядку одержувати інформацію про діяльність товариства, не позбавляє учасника самого права на отримання такої інформації, в т. ч. з урахуванням положень ст. ст. 61, 63 Закону України "Про господарські товариства".

Крім того, відповідач-1 посилався на те, що дані щодо призначення ОСОБА_11 т.в.о. керівника товариства були внесені до Єдиного державного реєстру 18.07.2011 та є загальнодоступною публічною інформацією про відповідача-1 для необмеженого кола осіб. За наведених обставин позивач, за наявності бажання, міг безперешкодно отримати від товариства усі необхідні документи, а також дізнатись усю необхідну інформацію та за наявності підстав оскаржити відповідні рішення до суду в межах встановленого законом 3-річного строку позовної давності.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №6 "Про судове рішення" також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Однак суди попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин щодо формування рішенням Установчих зборів від 12.02.2011 складу Дирекції із зазначенням конкретних прізвищ, а також щодо встановлення дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, належним чином не дослідили, хоча відповідач-1 і посилався на них як на підставу заперечень проти позову.

Колегія суддів також відзначає, що суди безпідставно припинили провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування реєстраційної дії Головного управління юстиції у Хмельницькій області від 18.07.2011 за №165991070003001504 на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки не врахували, що у тих випадках, коли позивач пред'являє до суб'єкта владних повноважень вимоги, що є похідними від інших вимог у корпоративному спорі, справа підлягає розгляду в господарському суді. Такими, зокрема, є вимоги про скасування державної реєстрації змін до установчих документів у справах про визнання недійсними рішень загальних зборів про внесення змін до установчих документів, вимоги про скасування реєстрації випуску акцій у справах про визнання недійсними рішень загальних зборів про збільшення статутного капіталу акціонерного товариства та інші. Аналогічну позицію викладено в п. 1.9 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 № 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" та в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів".

Таким чином, суди в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності, а отже дійшли передчасних висновків.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є недодержавнням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.05.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.06.2015 у справі № 924/441/15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова