Постанова ВГСУ від 10.12.2015 року у справі №920/251/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2015 року Справа № 920/251/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: прокуратури: Безкоровайний Б.О. - заст. нач. відділу ГПУ, посв. №031087, відповідача-1: не з'явились, повідомлені належно, відповідача-2: Жуковський С.А., Сергеєва С.А. - дов. від 07.04.15, касаційну скаргуКолективного підприємства торгівлі "Корал-1"на постановуХарківського апеляційного господарського судувід13.10.15у справі№920/251/15за позовом доШосткінського міжрайонного прокурора в інтересах держави 1. Шосткінської міської ради 2. Колективного підприємства торгівлі "Корал-1"проскасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії Шосткінський міжрайонний прокурор звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом в інтересах держави до Шосткінської міської ради та Колективного підприємства торгівлі "Корал-1" про: 1) скасування рішення XVIII сесії Шосткінської міської ради VI скликання від 29.08.13 в частині надання дозволу КПТ "Корал-1" на укладення договору встановлення особистого строкового сервітуту щодо земельної ділянки, площею 29 кв.м, під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності в районі будинку №19 на вул. Марата в м. Шостці; 2) визнання недійсним договору встановлення особистого строкового сервітуту щодо земельної ділянки під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності №46 від 16.09.13, укладеного між відповідачами; 3) зобов'язання КПТ "Корал-1" повернути територіальній громаді м. Шостка вказану земельну ділянку у стані, що існував до надання її у користування. Прокурор вказував на те, що зазначене рішення ради в оскарженій частині прийнято з порушенням приписів земельного законодавства, а саме: статей 401-404 Земельного кодексу України, та прав територіальної громади, як власника спірної земельної ділянки. Він наголошував на відсутності у відповідача-2 права на користування спірною земельною ділянкою на умовах особистого строкового сервітуту.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 16.06.15 (Котельницька В.Л.) у позові відмовлено. Місцевий господарський суд виходив з того, що рада в межах своїх повноважень розпорядилася спірною земельною ділянкою, встановивши підприємству сервітут на неї.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.10.15 (судді: Пелипенко Н.М., Камишева Л.М., Россолов В.В.) перевірене рішення місцевого господарського суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю. Скасовано рішення XVIII сесії Шосткинської міської ради VI скликання від 29.08.13 в частині надання дозволу КПТ "Корал-1" на укладення договору встановлення особистого строкового сервітуту щодо земельної ділянки площею 29 кв.м під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності в районі будинку №19 на вул. Марата в м. Шостці. Визнано недійсним договір встановлення особистого строкового сервітуту щодо земельної ділянки під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності №46 від 16.09.13, укладений між Шосткинською міською радою та КПТ "Корал-1". Зобов'язано КПТ "Корал-1" повернути територіальній громаді м. Шостка вказану земельну ділянку у стані, що існував до надання її у користування. Суд апеляційної інстанції установив, що потреби відповідача-2 підлягають задоволенню у інший спосіб; що земельний сервітут не пройшов державної реєстрації у встановленому законом порядку. Отже, суд дійшов висновку про те, що спірне рішення ради в оскарженій частині прийняте з порушенням приписів законодавства та прав територіальної громади міста. Водночас суд визнав, що договір, укладений на підставі незаконного рішення міської ради, є таким, що суперечить вимогам законодавства і, в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України, також є недійсним, а спірна земельна ділянка підлягає поверненню власникові.

Колективне підприємство торгівлі "Корал-1" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову у справі, а рішення залишити без змін. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 12, 93, 99 401 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про оренду землі", пунктів 1.7, 2.1 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.11. Скаржник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про неправомірність встановлення відповідачеві-2 земельного сервітуту для розміщення тимчасової споруди та зазначає, що рада в межах своїх повноважень розпорядилася спірною земельною ділянкою, встановивши підприємству сервітут на неї. Він вважає, що передача відповідачу-2 спірної земельної ділянки за оспорюваним рішенням і договором відбулася без порушень законодавства. Крім того, підприємство зазначає, що отримало паспорт прив'язки для розміщення тимчасової споруди, як то передбачено Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.11, та Порядком розміщення тимчасових споруд в м. Шостка, затвердженого рішенням Шосткінської міської ради від 20.11.12.

Від прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить залишити постанову у справі без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від Шосткінської міської ради судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому вона погоджується з доводами касаційної скарги та вважає рішення місцевого господарського суду обґрунтованим. Водночас рада просить розглядати справу за відсутності її представників.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г. та пояснення учасників процесу, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами вимог законодавства, відзначає наступне.

Апеляційним господарським судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням XVIII сесії VI скликання Шосткинської міської ради від 29.08.13 "Про надання дозволів на укладання договорів встановлення особистих строкових сервітутів щодо земельних ділянок" Колективному підприємству торгівлі "Корал-1" надано дозвіл на укладання договору встановлення особистого строкового сервітуту щодо земельної ділянки, площею 29,0 кв.м, в районі будинку №19 на вул. Марата, строком на три роки (з моменту укладання договору) під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, а саме: для торгівлі продуктами харчування. Суди також установили, що на виконання вказаного рішення 16.09.13 між Шосткінською міською радою - власником та КПТ "Корал-1" - сервітуарієм був укладений договір №46 встановлення особистого строкового сервітуту щодо земельної ділянки під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності. Предметом цього договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно сервітуарію на територію (об'єкт благоустрою) в м. Шостка, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності тимчасова споруда, площею 29 кв.м. В процесі розгляду спору судом апеляційної інстанції було також установлено, що потреби відповідача-2 (розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності з продажу продуктів харчування) підлягають задоволенню в інший спосіб, аніж встановлення сервітуту за оспорюваним договором; що у даному випадку відсутні підстави, з якими закон пов'язує можливість встановлення спірного земельного сервітуту; що земельний сервітут не пройшов державної реєстрації у встановленому законом порядку. Отже, як установив суд апеляційної інстанції, рішення ради в оскарженій частині прийняте з порушенням вимог закону та прав територіальної громади міста. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги Шосткінського міжрайонного прокурора заявлені до Шосткінської міської ради та Колективного підприємства торгівлі "Корал-1" про: 1) скасування рішення XVIII сесії Шосткінської міської ради VI скликання від 29.08.13 в частині надання дозволу КПТ "Корал-1" на укладення договору встановлення особистого строкового сервітуту щодо земельної ділянки, площею 29 кв.м, під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності в районі будинку №19 на вул. Марата в м. Шостці; 2) визнання недійсним договору встановлення особистого строкового сервітуту щодо земельної ділянки під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності №46 від 16.09.13, укладеного між відповідачами; 3) зобов'язання КПТ "Корал-1" повернути територіальній громаді м. Шостка вказану земельну ділянку у стані, що існував до надання її у користування. Скасовуючи рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість цих вимог. Зміст права земельного сервітуту унормований статтею 98 Земельного кодексу України. Зазначеною нормою передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Види права земельного сервітуту обумовлено статтею 99 Земельного кодексу України. Разом з тим, статтею 401 Цивільного кодексу України унормовано, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (стаття 404 Цивільного кодексу України). У розумінні приписів наведених норм потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом. Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у особи можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном (сервітуту). Відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційна інстанція за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, суд апеляційної інстанції установив відсутність підстав, з якими закон пов'язує можливість встановлення в інтересах відповідача-2 земельного сервітуту. Апеляційний господарський суд установив, що потреби відповідача-2, а саме: розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності з продажу продуктів харчування, могли бути задоволені в інший спосіб, аніж встановлення сервітуту. Отже, як установив суд апеляційної інстанції, у відповідача-2 за наведених обставин не виникло право на встановлення спірного земельного сервітуту. Статтею 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. В процесі розгляду спору господарський суд апеляційної інстанції установив, з підтвердженням матеріалами справи, що оспорюване рішення ради в оскарженій частині прийнято з порушенням вимог закону та прав територіальної громади міста. Відтак, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування його як незаконного. Водночас колегією суддів визнається обґрунтованим і задоволення апеляційним господарським судом решти позовних вимог, оскільки вони є похідними від вимоги щодо скасування оскаржуваного рішення міськради. Згідно з приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх. Посилання скаржника на необхідність застосування, на його думку, до спірних правовідносин приписів статті 99 Земельного кодексу України в редакції від 12.02.15, визнаються неспроможними, оскільки їм надавалася оцінка судом апеляційної інстанції і вони були відхилені як необґрунтовані; до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення (як вже зазначалося спірні правовідносини виникли у 2013 році). Інші доводи касаційної скарги не спростовують наведеного і установленого судом апеляційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.