ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2015 року Справа № 910/15642/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Добролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргу Київської міської радина постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015у справі№ 910/15642/14 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного підприємства "Метал-Сервіс"доКиївської міської радитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаГромадська організація "Київська міська спілка автомобілістів"провнесення змін до договору
за участю представників сторін від:
позивача: Ковальов С.В. (дов. від 16.03.2015),
відповідача: Тхорик С.М. (дов. від 08.12.2014),
третьої особи: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Метал-Сервіс" звернулося з позовом до Київської міської ради, в якому, з урахуванням зміни предмета позову, просило внести зміни до нової редакції договору оренди землі, викладеній в угоді про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 03.09.2013, шляхом виключення умови із пункту 8 договору щодо зобов'язання орендарів перерахувати місту кошти через Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) як компенсацію витрат за інженерну підготовку та гідронамив території. Позовні вимоги обґрунтовані зміною законодавства України, що регулює правовідносини сторін, в частині заборони органам місцевого самоврядування вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. При цьому, позивач посилався на приписи статті 40, пункту 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 652 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2014, ухваленим суддею Підченко Ю.О., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2014 (колегія суддів у складі: Гончаров С.А. - головуючий, Самсін Р.І., Скрипка І.М.), позов задоволено повністю.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г. Швеця В.О., постановою від 26.02.2015 перевірені рішення та постанову у справі скасував, а матеріали справи скерував для нового розгляду до суду першої інстанції.
Після нового розгляду справи, Господарський суд міста Києва, рішенням від 18.05.2015, ухваленим суддею Спичак О.М., у позові відмовив. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з відсутності істотної зміни обставин, з якими закон пов'язує внесення змін у договір. Водночас суд дійшов висновку про те, що спірна умова договору оренди землі щодо обов'язку орендарів компенсувати витрати за інженерну підготовку та гідронамив території, не суперечить чинному законодавству. При цьому, суд керувався приписами статей 203, 652 Цивільного кодексу України, статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Михальської Ю.Б. - головуючого, Отрюх Б.В., Тищенко А.І., постановою від 29.09.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, прийняв нове рішення, яким позов задовольнив. Вмотивовуючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності в частині заборони органам місцевого самоврядування вимагати передачі матеріальних або нематеріальних активів, крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, розповсюджується і на відносини сторін у справі, що виникли до набрання вказаним законом чинності. Водночас, суд апеляційної інстанції визнав доведеним наявність істотної зміни обставин, як підстави для внесення змін до договору оренди земельної ділянки. При цьому, суд апеляційної інстанції керувався приписами статті 40, пункту 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 652 Цивільного кодексу України.
Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Київська міська рада звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про неврахування апеляційним судом того, що нормою частини 7 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлюється необхідність приведення у відповідність до вказаного Закону саме рішень органу місцевого самоврядування, а не укладених на виконання наведених рішень договорів оренди земельних ділянок. На думку скаржника, з огляду на чинність рішення Київської міськради про передачу земельної ділянки в оренду, істотна зміна обставин, з якими закон пов'язує внесення змін у договір не настала. При цьому, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 203, 652 Цивільного кодексу України.
На адресу Вищого господарського суду України від Приватного підприємства "Метал-Сервіс" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, у зв'язку з чим просить залишити її без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників позивача та відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що рішенням Київської міської ради № 374/431 від 21.12.2006 "Про передачу земельної ділянки" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано Громадській організації "Київська міська спілка автомобілістів" та Приватному підприємству "МЕТАЛ-СЕРВІС", за умови виконання пункту 3 цього рішення, в спільну короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 1,91 га для будівництва, житлового комплексу з об'єктами побутової та адміністративної інфраструктури та підземним паркінгом на просп. Героїв Сталінграда, 2-б в Оболонському районі міста Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування. Пунктом 3.11. вказаного рішення на Приватне підприємство "МЕТАЛ-СЕРВІС" та Громадську організацію "Київська міська спілка автомобілістів" покладено обов'язок перерахувати місту кошти через Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як компенсацію витрат за інженерну підготовку та гідронамив території. Також судами установлено, що 19.01.2007 між Київською міською радою, Громадською організацією "Київська міська спілка автомобілістів" та Приватним підприємством "МЕТАЛ-СЕРВІС" на підставі зазначеного рішення укладено відповідний договір оренди земельної ділянки. Згідно з пунктом 8.4. договору (в редакції угоди про поновлення та внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 03.09.2013) Приватне підприємство "МЕТАЛ-СЕРВІС" та Громадська організація "Київська міська спілка автомобілістів" зобов'язались перерахувати місту кошти через Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як компенсацію витрат за інженерну підготовку та гідронамив території. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Приватного підприємства "Метал-Сервіс" до Київської міської ради про внесення змін до нової редакції договору оренди землі від 03.09.2013, шляхом виключення умови із пункту 8 договору щодо зобов'язання орендарів перерахувати місту кошти через Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) як компенсацію витрат за інженерну підготовку та гідронамив території. Підставою позову, з посиланням на приписи статті 40, пункту 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та статті 652 Цивільного кодексу України, визначено зміну законодавства України, що регулює правовідносини сторін. Ухвалюючи рішення у справі, апеляційний господарський суд дійшов висновку про невідповідність спірної умови договору чинному законодавству, що регулює правовідносини сторін. Проте, колегія суддів такий висновок суду апеляційної інстанції визнає помилковим з огляду на наступне. Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною 1 статті 652 Цивільного кодексу України визначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Згідно з частиною 2 статті 652 цього Кодексу якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Отже, закон пов'язує можливість зміни договору безпосередньо не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 вказаного Кодексу, при істотній зміні обставин. Згідно з частинами 1 та 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону; замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Частиною 7 статті 40 цього ж Закону визначено, що органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону. Відповідно до пункту 7 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом. Будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом. При цьому, вказаний Закон не передбачає звільнення забудовників від зобов'язань, які виникли за раніше укладеними договорами, а лише передбачає можливість існування цих зобов'язань виключно в грошовій формі. Водночас, покладаючи в основу оскаржуваної постанови висновок про невідповідність наведеним положенням Закону спірної умови договору оренди земельної ділянки щодо обов'язку орендарів компенсувати витрати з інженерної підготовки (у тому числі гідронамив), судом апеляційної інстанції не було враховано приписи пункту 5 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", згідно з якими величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. З огляду на що, погодження у договорі оренди земельної ділянки обов'язку компенсації орендарями витрат з інженерної підготовки та гідронамиву території (які не є пайовою участю), як умови отримання земельної ділянки в оренду, не суперечить вимогам названого Закону в частині обов'язку замовників будівництва взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. При цьому апеляційним судом не враховано того, що приписи пункту 7 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачають необхідність приведення у відповідність до вимог цього Закону саме договору про пайову участь, а не договору оренди земельної ділянки. Водночас, питання щодо пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва врегульовано сторонами шляхом укладення 31.07.2013 окремого договору пайової участі №174. Апеляційний господарський суд наведеного не врахував та не спростував установленого господарським судом першої інстанції, що призвело до безпідставного скасування законного рішення у справі. Враховуючи наведене та встановлені судом першої інстанції обставини справи, переоцінка яких за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, судова колегія визнає правомірним висновок Господарського суду міста Києва про відсутність підстав для задоволення позову. За таких обставин, постанова Київського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду міста Києва - залишенню в силі. Відтак, доводи, викладені в касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження. Судові витрати за розгляд касаційної скарги відносяться на позивача.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 у справі №910/15642/14 Господарського суду міста Києва скасувати.
Рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2015 залишити в силі.
Стягнути з Приватного підприємства "Метал-Сервіс" на користь Київської міської ради 1 461,60 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.
Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя: Т. Добролюбова
Судді: Т. Гоголь
В. Швець