ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2015 року Справа № 908/2021/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяСибіга О.М.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна вагонна компанія"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 21.09.2015 рокуу справі№ 908/2021/15-ггосподарського судуЗапорізької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна вагонна компанія"доДержавного підприємства "Донецька залізниця"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Приватного акціонерного товариства "Укренерготранс"простягнення суми 158 181, 23 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з'явився,- відповідача:не з'явився,- третьої особи:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна вагонна компанія" (далі за текстом - ТОВ "Інвестиційна вагонна компанія") звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Державного підприємства "Донецька залізниця" (далі за текстом - ДП "Донецька залізниця") за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - приватного акціонерного товариства "Укренерготранс" (далі за текстом - ПАТ "Укренерготранс") про стягнення неправомірно списаних грошових коштів в сумі 158 181, 23 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 09.06.2015 року позовні вимоги ТОВ "Інвестиційна вагонна компанія" задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 158 181, 23 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, ДП "Донецька залізниця" звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 09.06.2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2015 року у справі № 9008/2021/15-г апеляційну скаргу ДП "Донецька залізниця" задоволено, рішення господарського суду Запорізької області від 09.06.2015 року у справі № 908/2021/15-г скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Інвестиційна вагонна компанія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2015 року у справі № 908/2021/15-г, а рішення господарського суду Запорізької області від 09.06.2015 року залишити без змін, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 509, 623, 1011, 1016, 1024, 1166 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 42, 43, 47, 33 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 30.11.2015 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Ходаківської І.П., суддів - Фролова А.М., Яценко О.В. (доповідач) касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна вагонна компанія" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 10.12.2015 року.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 08.12.2015 року № 03-05/2289 для розгляду касаційної скарги у справі № 908/2021/15-г, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Ходаківської І.П. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Сибіга О.М., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій досліджено, що 20.12.2010 року ТОВ "Інвестиційна вагонна компанія" (Комітент) та ПАТ "Укренерготранс" (Комісіонер) уклали договір комісії № 20/12-К-2010-СВ, за умовами п. 1.1. якого Комісіонер зобов'язується за дорученням Комітента за плату вчинити правочини, зумовлені цим Договором та перелічені у п. 2.1. від свого імені, але за рахунок Комітента.

Відповідно до п. 2.1. вказаного Договору на виконання доручення за цим Договором Комісіонер укладає на користь Комітента договори про: використання вагонів Комітента для надання третім особам послуг з перевезення їх вантажів залізничним транспортом, для перевезення вантажів по маршрутам на території України, Російської Федерації, інших країнах СНД, Балтії та далекого зарубіжжя, крім обмежень передбачених даним пунктом цього Договору, згідно Угоді про міжнародне залізничне вантажне сполучення, Правил технічної експлуатації залізничних доріг (ПТЕЗД), а також інших діючих нормативних актів. Комісіонер зобов'язується не проводити подачу вагонів Комітента у Чеченську Республіку (Російської Федерації), Азербайджан, Арменію, Грузію, Киргизію, Таджикистан, Туркменію, Узбекистан без попереднього письмового дозволу погодження з Комітентом. Використання вагонів Комітента повинно здійснюватись згідно з Правилами реєстрації та експлуатації приватних вантажних вагонів, затверджених наказом МТСУ № 865 від 28.09.2004 року, Правилами перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, затверджених наказом МТСУ № 542 20.08.2001 року, Технічними вимогами завантаження та кріплення вантажів; надання у встановленому порядку комплексних послуг з реєстрації новозбудованих вагонів Комітента для забезпечення їх експлуатації на залізничних шляхах внутрішнього і міжнародного сполучення чи зняття з обліку цих вагонів, а також виконує всі юридично значимі дії, пов'язані з виконанням цього Договору та зазначених договорів.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 29.07.2010 року ПАТ "Укренерготранс", як "Експедитор", та ДП "Донецька залізниця", як "Залізниця", укладений договір № Е-050047 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, предметом якого згідно п. 1.1. є проведення Експедитором розрахунків з Залізницею за надані нею послуги з перевезення вантажів, порожніх власних та орендованих вагонів і інші послуги Вантажовідправникам/Вантажоодержувачам (далі - Вантажовласникам).

Положеннями п. 1.4. Договору перевезення сторони погодили, що сума по договору орієнтовно складає 340 млн. грн. Невиконання або перевиконання вказаної суми по Договору не може мати наслідків у виразі штрафів або стягнень у будь-якій формі з жодної сторони Договору.

Пунктом 2.1.1. Договору перевезення передбачений обов'язок Залізниці приймати до перевезення вантажів, згідно з заявками Вантажовласників, порожні власні або орендовані вагони на підставі договорів власників вагонів з відправниками, одержувачами, Експедиторами, для чого подавати під навантаження/вивантаження вагони/контейнери, згідно із затвердженими планами та додатковими заявками Вантажовласників, здійснювати ці перевезення та надавати додаткові послуги, пов'язані з цими перевезеннями, з оплатою їх Експедитором.

Відповідно до п. 2.2.4. Договору перевезення Експедитор зобов'язаний: організовувати ефективне використання власного та орендованого рухомого складу на підставі договорів з відправниками, одержувачами, іншими експедиторами та перевізниками, здійснювати розрахунки за ці перевезення та додаткові послуги, пов'язані з цими перевезеннями.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до умов укладеного Договору перевезення 24.07.2014 року за залізничними накладними № 45511177 та № 45511227 від 24.07.2014 року було організовано перевезення вантажу - 60 порожніх вагонів, в тому числі 42 порожніх вагона власності ТОВ "Інвестиційна вагонна компанія" зі ст. Дніпродзержинськ ДП "Придніпровська залізниця" (відправник - ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського") з призначенням на ст. Комунарськ, що знаходиться у віданні Донецької залізниці на адресу ПАТ "Алчевський металургійний комбінат".

Платником за здійснення вищезазначеного перевезення за Договором перевезення виступав ПАТ "Укренерготранс".

Судами встановлено, що залізницею були прийняті ці вагони до перевезення та стягнута відповідна плата з особових рахунків ПАТ "Укренерготранс" ДП "Донецька залізниця" за здійснення перевезення.

Як досліджено судами попередніх інстанцій, у зв'язку з проведенням активної фази антитерористичної операції (АТО) на території Донецької і Луганської областей України та пошкодженням залізничної інфраструктури, з 28.07.2014 року і до відміни Укрзалізницею введено конвенційну заборону (розпорядження № ЦЗМ-14/1263 від 28.07.2014 року) на навантаження всіх вантажів та відправлення зі станцій залізниць України, країн СНД і Балтії на станції Дебальцеве, Дебальцеве-Сортувальна, Комунарськ та інших станцій Донецької залізниці.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що вказані вище 60 порожніх вагонів (в тому числі 42 порожніх вагона власності ТОВ "Інвестиційна вагонна компанія"), які прямували: зі ст. Дніпродзержинськ ДП "Придніпровська залізниця" з призначенням на ст. Комунарськ на адресу ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" відповідно до конвенційної заборони № ЦЗМ-14/1263 від 28.07.2014 року були зупинені залізницею на шляху слідування по ст. Просяна ім. Приклонського В.В. ДП "Донецька залізниця".

07.08.2014 року листом № 3.4-518 в ПрАТ "Укренерготранс" звернулося до ДП "Донецька залізниця" щодо організації переадресування даних вагонів, зокрема, власності позивача, слідуючих на станцію Комунарськ Донецької залізниці зі станції Дніпродзержинськ. Переадресування просив здійснити на нову станцію Терни Приднівпровської залізниці в адресу нового одержувача ПАТ "Північний ГЗК". Зазначено, що оплату збору за переадресування порожніх власних вагонів та добір тарифу по переадресуванню гарантує по станції Терни Донецької залізниці зі свого особистого рахунку № 9001668.

Судами встановлено, що 29.09.2014 року та 08.10.2014 pоку по станції Просяна ім.. Приклонського В.В. ДП "Донецька залізниця" з особового рахунку ПАТ "Укренерготранс" № 9100478 були списані по накопичувальній картці № 29090302 від 29.09.2014 pоку.: збір за оформлення переадресування 60 вагонів у розмірі 1 082 грн. 00 коп., у тому числі за 42 вагони власності позивача у розмірі 757 грн. 40 коп.. (без урахування ПДВ) - списаний повторно; збір за зберігання 60 вагонів на коліях загального користування в розмірі 5 997 грн. 00 коп., у тому числі за 42 вагони власності позивача у розмірі 4 197 грн. 90 коп. (без урахування ПДВ); плата за користування 60 вагонами в розмірі 159 448 грн. 64 коп., у тому числі за 42 вагони власності позивача у розмірі 111 614 грн. 05 коп. (без урахування ПДВ).

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Інвестиційна вагонна компанія", місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем з особового рахунку ПАТ "Укренерготранс" до ДП "Донецька залізниця" були списані грошові кошти ТОВ "Інвестиційна вагонна компанія", оскільки ПАТ "Укренерготранс" в рамках договору комісії № 20/2-К-2010-СВ від 20.12.2010 року, вчиняє правочини в інтересах та за рахунок ТОВ "Інвестиційна вагонна компанія", а ТОВ "Інвестиційна вагонна компанія" в свою чергу забезпечує ПАТ "Укренерготранс" як комісіонера грошовими коштами, необхідними для організації перевезення вантажів. Зазначене кореспондується з приписами ст. 1011 Цивільного кодексу України, оскільки за договором комісії комісіонер зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента, тобто в даному випадку ТОВ "Інвестиційна вагонна компанія". Відтак, фактична шкода завдана саме позивачу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду та вважає його помилковим з огляд на наступне.

За приписами ст. 909 Цивільного кодексу України, з якою кореспондується норма ст. 307 господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами)

Положеннями ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України визначено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не перебував з відповідачем у зобов'язальних відносинах під час розгляду спору жодною із сторін не надано доказів укладання договору між позивачем та відповідачем.

Відповідно до ст. 29 Статуту залізниць України Укрзалізниця має право запроваджувати тимчасові обмеження щодо перевезень в окремі райони під час стихійного лиха, виникнення інших надзвичайних обставин, скупчення нерозвантажених транспортних засобів у пунктах призначення.

Судами досліджено, що враховуючи порушення поїзного руху бойовими діями, Укрзалізниця скористалась наданим їй правом на введення тимчасового обмеження щодо перевезень на деяких станціях, у тому числі і для станції Комунарськ розпорядженням від 28.07.2014 року № ЦЗМ-14 1263, яке діє і на теперішній час.

Згідно ст. 44 вказаного вище Статуту залізниця може на заяву відправника, одержувача змінити станцію призначення вантажу, прийнятого до перевезення, з оплатою витрат за договірним тарифом. За час затримки вагонів в очікуванні переадресування справляється плата, встановлена згідно із статтею 119 Статуту. Час затримки обчислюється з моменту, коли минуло дві години після повідомлення про прибуття вантажу.

Положеннями ст. 45 Статуту передбачено, що в усіх випадках зміни одержувача або станції призначення вантажу підприємство, організація, громадяни, за заявою яких здійснено таку заміну, є відповідальними перед попереднім одержувачем за наслідки такої зміни і зобов'язані відрегулювати розрахунки між відправниками, попередніми адресатами та фактичними одержувачами.

Відповідно до п. 14 Правил переадресування вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України від 20.08.2001 року № 542 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 року за № 794/5986, якщо залізниця не має можливості видати вантаж, то за вказівкою відправника вона переадресовує його на іншу станцію призначення, іншому одержувачу або повертає його відправнику. Таке переадресування оформлюється за первинними документами з внесенням до них усіх платежів, пов'язаних із затримкою вантажу.

Переадресування згідно з цим пунктом здійснюється за наявністю гарантії сплати всіх належних залізниці платежів новим одержувачем.

Згідно п. 13 вказаних Правил за час затримки вагонів до оформлення відправником перевізних документів на переадресування стягується плата за користування вагонами згідно статей 44 та 119 Статуту. Період затримки обчислюється з часу, коли минуло дві години після повідомлення про прибуття вантажу, до оформлення відправником перевізних документів на переадресований вантаж.

Судами встановлено, що списання спірної суми відповідачем, яку позивач розцінює як заподіяну йому матеріальну шкоду з боку відповідач, відбулося на підставі Договору № Е-050047 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуг від 29.07.2010 року, і списання було здійснено з рахунку не позивача, а третьої особи - ПАТ "Укренерготранс".

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків та їх розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідач діяв в межах договірних правовідносин, учасником яких позивач не був.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що позивачем не доведено неправомірності дій відповідача, яким заподіяно матеріальну шкоду позивачу, а тому, відсутні законні підстави для стягнення спірних грошових коштів з відповідача на користь позивача на підставі ст. 1166 Цивільного кодексу України як матеріальної шкоди.

Касаційна інстанція, в силу приписів ч. 2 ст. 1117 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарським судом вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі судового акту.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна вагонна компанія" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2015 року у справі № 908/2021/15-г залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2015 року у справі № 908/2021/15-г залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіГ.М. Фролова О.В. Яценко