ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2016 року Справа № 905/994/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Ковтонюк Л.В.,

Корнілової Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ЕТС" на рішеннягосподарського суду Донецької області від 12.04.2016 р. (суддя Гринько С.Ю.)та на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 05.07.2016 р. (судді Ломовцева Н.В., Стойка О.В., Чернота Л.Ф.)у справі№905/994/16 господарського суду Донецької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Фуд"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ЕТС"простягнення 661 552 грн. 25 коп. за участю представників: від позивачане з'явився від відповідачаРоманенко О.М., довіреність №15 від 01.03.2016 р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.04.2016 р. у справі №905/994/16, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.07.2016 р., позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Фуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТС" про стягнення 661 552 грн. 25 коп. задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 450 000 грн. 00 коп. попередньої оплати. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вказані судові рішення обґрунтовані доведеністю обставин, за яких відповідач повинен повернути позивачу передоплату за товар.

Поряд з цим, місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку, що обов'язок повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання, а тому до відповідача не можуть бути застосовані приписи ст. 625 Цивільного кодексу України. Наведене стало підставою для відмови у стягненні з останнього 3% річних та інфляційних втрат.

Не погодившись з судовими актами господарських судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕТС" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.07.2016 р., рішення господарського суду Донецької області від 12.04.2016 р. в частині задоволення позову та в цій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права через невірне встановлення фактичних обставин щодо строку дії укладеного між сторонами договору та визначеного ними порядку розрахунків за договором.

За протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 26.09.2016 р. справу №905/994/16 передано колегії суддів в наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Ковтонюк Л.В., Корнілова Ж.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.09.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Ковтонюк Л.В., Корнілова Ж.О., касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТС" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 10.10.2016 р.

До касаційної скарги відповідачем було додано клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішення та постанови.

Відповідно до ч. 1 ст. 1211 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Враховуючи диспозитивний характер норми наведеної статті та з огляду на зміст заявленого скаржником клопотання про зупинення виконання рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні даного клопотання.

В судове засідання 10.10.2016 р. з'явився представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з'явився.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 06.09.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕТС" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міко-Фуд" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №155, за умовами якого відповідач зобов'язується передати у власність, а позивач зобов'язується прийняти та оплатити на умовах договору фронтальний навантажувач Volvo L110F, новий - одна одиниця, у відповідності з технічними показниками, викладеними у додатку №1 до договору.

Загальна вартість товару складає 4 011 480 грн.00 коп. з ПДВ. Загальна вартість еквівалентна 303 900,00 доларів США по курсу, встановленому на міжбанківському валютному ринку на кінець робочого дня 05.09.2014 р. і узгоджена сторонами на рівні 13 грн. 20 коп. за 1 долар США (п.п. 1.2, 1.3 договору).

Порядок оплати товару сторони погодили та виклали в п.п. 2.1, 2.2 та 2.3 договору купівлі-продажу №155 від 06.09.2014 р.

Так, покупець та продавець визначили, що:

- до 18.09.2014 р. покупець вносить передоплату у розмірі 40% від загальної вартості товару;

- кінцевий розрахунок має бути здійснений протягом 5 днів з моменту письмового повідомлення про готовність машини до відвантаження.

Всі оплати покупцем вартості товару здійснюються у безготівковій формі виключно в національній валюті України - гривні, банківським переводом на банківський рахунок продавця, вказаний в п. 11.1 договору.

У зв'язку з тим, що імпортна складова товару дорівнює 100 %, покупець зобов'язаний здійснити оплату в гривнях по курсу продажу долару США, встановленому на міжбанківському валютному ринку на кінець робочого дня який передує дню оплати. При цьому вартість товару, яка виражена в гривнях, при кожній оплаті автоматично перераховується по відповідному курсу долара США та являється узгодженою. Курс долара США використовують з розміщеного повідомлення на сайті http://mezhbank.org.ua. Дострокова оплата допускається.

В свою чергу, в розділі 3 договору купівлі-продажу встановлені строки, умови поставки та приймання товару.

Згідно з п.п. 3.1, 3.2, 3.4 договору продавець зобов'язаний поставити товар на умовах DDP: склад продавця Покупця: Донецька область, селище Ластівкіне, вул. Степна, 11а - протягом двох робочих днів з моменту отримання від покупця встановленої договором оплати. Відповідач гарантує, що період поставки товару з моменту внесення передоплати становить не більше 90 днів. Дострокова поставка допускається. Право власності на товар переходить до покупця після 100% його оплати.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що закріплено в ст. 530 Цивільного кодексу України.

За висновками господарських судів попередніх інстанцій між позивачем та відповідачем виникли правовідносини на підставі договору, що за своєю правовою природою є договором поставки.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що на виконання умов договору №155 від 06.09.2014 р. позивачем здійснена наступна передоплата:

- 1 000 000 грн. 00 коп. сплачено відповідачу 16.09.2014 р.;

- 350 000 грн. 00 коп. перераховано відповідачу 26.09.2014 р.

Вказане підтверджується наявними у справі та дослідженими господарськими судами попередніх інстанцій платіжними дорученнями.

Покупець неодноразово звертався до продавця з листами про розірвання договору та повернення передоплати, керуючись п. 5.11 договору, в якому зазначено, що у випадку перевищення строків встановлених для поставки товару (п. 3.2 договору) більше ніж на 45 днів, покупець вправі в односторонньому порядку розірвати договір і вимагати повернення раніше сплачених сум, у тому числі стягнення штрафних санкцій.

У зв'язку із наведеним, позивач вважає, що ним виконано обов'язок із здійснення передоплати за товар, однак, відповідний товар відповідачем поставлений не був.

Однак, відповідач повернув лише частину передоплати в розмірі 900 000 грн. 00 коп.

Вказана обставина стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Міко-Фуд" до господарського суду з позовом про стягненням 450 000 грн. 00 коп. неповернутої передоплати, 196 650 грн. 00 коп. інфляційних втрат та 14 902 грн. 25 коп. 3% річних за використання коштів.

Відповідач проти задоволення вказаного позову заперечив, посилаючись на те, що позивачем було здійснено передоплату за товар у меншому розмірі ніж це передбачено умовами договору, у зв'язку з чим у відповідача не виникло обов'язку поставити товар.

Крім того, відповідач зазначив, що ним було утримано з перерахованої позивачем передоплати 10% вартості товару, як це передбачено п. 5.5 договору, за умовами якого в разі відмови покупця від товару в момент поставки з причин, які не залежать від продавця, продавець повертає покупцю суму передоплати, утримуючи 10% від вартості товару, вказаної в п. 1.3 договору.

Здійснюючи судовий розгляд справи №905/994/16 місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до наступних висновків:

1. Позивачем перераховано відповідачу передоплату в меншому розмірі ніж це передбачено умовами договору купівлі-продажу №155 від 06.09.2014 р., тобто менше 40% від загальної вартості товару.

2. У відповідача не виникло обов'язку поставити відповідний товар, оскільки за умовами п.п. 3.1, 3.2 договору даний обов'язок виникає лише після внесення позивачем передоплати.

3. Договір купівлі-продажу №155 від 06.09.2014 р. не припинив свою дію в порядку передбаченому п. 5.11 договору порядку, оскільки з боку продавця не було прострочення поставки товару.

4. Відповідачем безпідставно утримано з позивача 10% вартості товару, враховуючи, що визначені п. 5.5 договору обставини (за яких можливе таке утримання) в їх сукупності не настали, тобто відсутній факт відмови покупця від товару в момент його поставки з причин, які не залежать від продавця.

Зважаючи на викладе, попередні судові інстанції прийшли до висновку, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу утриману частину передоплати в розмірі 450 000 грн. 00 коп., з огляду на що задовольнили заявлені позовні вимоги в цій частині.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з вищенаведеними висновками господарських судів, у зв'язку з чим вважає, що ними правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 450 000 грн. 00 коп. неповернутої передоплати.

Разом з цим, щодо позовних вимог про стягнення 196 650 грн. 00 коп. інфляційних втрат та 14 902 грн. 25 коп. 3% річних за використання коштів місцевий та апеляційний господарські суди дослідили, що вказані вимоги заявлено позивачем на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України.

Отже, зважаючи на те, що норми ст. 625 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, місцевим та апеляційним господарськими судами зроблено висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача на корись позивача 196 650 грн. 00 коп. інфляційних втрат та 14 902 грн. 25 коп. 3% річних, з чим погоджується судова колегія Вищого господарського суду України.

Крім того, наведене окремо підтверджується позицією Верховного суду України, викладеною в його постанові у справі №921/266/13-г/7 від 16.09.2014 р.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 47, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України, повно та всебічно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином оцінили відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин судами з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини та мотивовано задоволено позов в частині стягнення з відповідача 450 000 грн. 00 коп.

Разом з цим, доводи касаційної скарги, фактично стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, а також зводяться до самостійного тлумачення скаржником умов укладеного між сторонами договору.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи все вищевикладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування судових рішень, прийнятих місцевим та апеляційним господарськими судами.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТС" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.07.2016 р. та рішення господарського суду Донецької області від 12.04.2016 р. у справі №905/994/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді Л.В. Ковтонюк

Ж.О. Корнілова