Постанова ВГСУ від 10.09.2015 року у справі №922/2825/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2015 року Справа № 922/2825/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.розглянувши матеріали касаційних скаргТовариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.07.15у справі№ 922/2825/15 Господарського суду Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект"до1.Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" 3.Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській областіпровизнання недійсною угоди та зобов'язання вчинити певні дії,

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 25.08.15, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Швеця В.О., для розгляду даної справи, сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Добролюбова Т.В. , судді - Гоголь Т.Г., Дроботова Т.Б.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.08.15 касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" призначена до розгляду на 03.09.15, проте у справі оголошувались перерви до 08.09.15, а потім до 10.09.15.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явились, повідомлені належно;

від відповідача-1: Шляхетський А.Л. - за дов. від 24.02.15;

від відповідача-2: Якимова І.І. - за дов. від 12.01.15;

від відповідача-3: не з'явились, повідомлені належно;

Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект" у травні 2015 року заявлений позов до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" та Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання недійсною додаткової угоди № 8 від 20.02.14 до договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.03.2004, підписаної Товариством з обмеженою відповідальністю "НВФ "Техпроект", Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" та Товариствомз обмеженою відповідальністю "Карпатигаз", а також про зобов'язання Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області здійснити додаткове взяття на облік Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ "Техпроект" в якості управителя майна. Свій позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект" обґрунтовувало тим, що спірна додаткова угода № 8 була підписана директором товариства всупереч внутрішній волі позивача та з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки прийняття рішень з питань участі позивача у спільній діяльності за договором № 493, яка є основним напрямом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект", належить до виключної компетенції загальних зборів. Крім того, відповідач-3 повинен додатково взяти на облік Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект" в якості управителя майна, учасника договору про спільну діяльність як платника податків відповідального за утримання та внесення податків, оскільки взяття на облік Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" в якості управителя майна є незаконним з урахуванням недійсності спірної додаткової угоди.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.06.15, ухваленим суддею Прохоровим С.А., у задоволенні позову відмовлено повністю. Суд першої інстанції виходив з того, що статутом позивача не встановлено обмежень для виконавчого органу щодо підписання договорів про спільну діяльність або додаткових угод до них. Крім того, підписання оскаржуваної угоди не відноситься до виключної компетенції зборів та не потребує погодження чи затвердження загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект" з урахуванням того, що позивачем не надано жодного рішення загальних зборів про надання дозволу на підписання договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.03.2004 та додаткових угод до нього. Позивачем не доведено, що у відповідача-2 відсутні обов'язки з інвестування коштів, майна чи майнових прав у спільну діяльність, які б відповідали його праву за спірною додатковою угодою на отримання прибутку в розмірі 10%. Вимога про додаткове взяття на облік Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект" в якості управителя майна є незаконною, оскільки після підписання позивачем додаткової угоди № 8 від 20.02.14 відбулася зміна оператора спільної діяльності - новою уповноваженою особою було визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз". При цьому, суд керувався приписами статей 92, 203, 1130 - 1132, 1135 Цивільного кодексу України, підпунктом 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, статті 62 Закону України "Про господарські товариства", пунктів 1.7, 3.5, 10.5 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.11 N 1588, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.11 за N 1562/20300.

Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Слободіна М.М. - головуючого, Гончара Т.В., Гребенюк Н.В. постановою від 15.07.15, перевірене рішення скасував; прийняв нове рішення, яким позов задовольнив; визнав недійсною додаткову угоду № 8 від 20.02.14 до договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.03.2004, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект", Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування", Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз"; зобов'язав Дергачівську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Харківській області здійснити додаткове взяття на облік Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект" у якості управителя майна, учасника договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.03.2004 як платника податків - відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору або угоди. Господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що, уклавши спірну додаткову угоду, директор позивача діяв з перевищенням повноважень, оскільки, спільна діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект" за договором № 493 від 24.03.2004 є основною діяльністю позивача, визначення напрямків якої належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект". При цьому, господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що спірна додаткова угода № 8 є нікчемною, оскільки вона передбачає відмову позивача як учасника договору про спільну діяльність від свого права на частину прибутку. Суд також виходив з того, що установчий документ позивача не передбачає право на здійснення дарування, що відбулося при укладенні спірної додаткової угоди, з урахуванням того, що вказана угода передбачала безоплатне передання частки в спільній діяльності та частини прибутку позивача в розмірі 10%. Вимога про зобов'язання Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області здійснити додаткове взяття на облік Товариство з обмеженою відповідальністю "НВФ "Техпроект" як управителя майна є законною, оскільки зміна оператора спільної діяльності та визначення новою уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" було здійснено після підписання позивачем додаткової угоди № 8 від 20.02.14, яка є недійсною. При цьому, апеляційний господарський суд керувався приписами статей 203, 215, 717, 720, 1130, 1132, 1135, 1139 Цивільного кодексу України, підпунктом 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, пунктів 3.5, 10.5 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.11 N 1588, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.11 за N 1562/20300.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.07.15, а рішення Господарського суду Харківської області від 09.06.15 залишити в силі. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статей 203, 215, 717, 720, 1139 Цивільного кодексу України, статті 62 Закону України "Про господарські товариства". При цьому, скаржник зазначає, що виконавчий орган позивача мав усі необхідні повноваження на укладення спірної додаткової угоди, оскільки укладання, погодження чи затвердження договорів про спільну діяльність або додаткових угод до них не віднесено статутом позивача до переліку питань виключної компетенції загальних зборів, при цьому, статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект" не містить обмежень щодо здійснення такої діяльності виконавчим органом товариства (директором). Крім того, договір про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.03.2004, додаткову угоду № 8 до якого позивач просить визнати недійсною, укладено керівництвом останнього на підставі статуту, і будь-яких рішень загальних зборів з цього приводу не приймалось. Підставою укладення спірної додаткової угоди № 8, якою було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" в якості сторони договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.03.2004 було саме не виконання позивачем зобов'язань за вказаним договором. До того ж позивачем в подальшому було схвалено вказану додаткову угоду, що підтверджується додатковою угодою № 9 від 17.04.14, протоколами засідання комітету управління спільною діяльністю № 47 від 28.02.14, № 50 від 10.11.14, № 52 від 27.03.15, підписаними директором та уповноваженою особою позивача. Статті 720, 1139 Цивільного кодексу України, якими господарський суд апеляційної інстанції обгрунтовує свій висновок про визнання спірної додаткової угоди недійсною, не стосується спірних правовідносин, оскільки позивачу не відмовлено в розподілі прибутку, а прибуток розподілено пропорційно його внеску, який зменшився на 10%. При цьому, зменшення частки позивача у спільній діяльності і, відповідно, зменшення його обов'язку з інвестування виключає безоплатну передачу у власність (дарування) іншій стороні майна чи майнових прав. Участь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект" у спільній діяльності не є основним видом діяльності для позивача, оскільки останній був створений за три роки до укладення договору № 493 від 24.03.2004, а в статуті позивача зазначені напрямки діяльності, які не обмежуються тільки участю у спільній діяльності. Крім того, зобов'язання відповідача-3 взяти на облік позивача в якості управителя майна є неправомірним без попереднього зняття з відповідного обліку відповідача-2.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект", Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 24.09.2004 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техпроект" (сторона-1) та Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (сторона-2) укладено договір про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 відповідно до пункту 1 якого сторони зобов'язалися об'єднати свої вклади та вести спільну інвестиційну та виробничу діяльність з метою розвитку розробки Вишневського газоконденстатного родовища шляхом здійснення діяльності, передбаченої у вказаному пункті. Згідно з пунктом 4.3 договору ведення спільних справ та поточне керівництво спільною діяльністю здійснює сторона-1 (далі також - оператор). При цьому оператор діє в межах, обумовлених даним договором, програмами спільної діяльності та рішенням комітету управління. Оператор здійснює ведення спільних справ учасників договору на підставі довіреності, що видається стороною-2.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВФ "Техпроект", Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" 20.02.14 було укладено додаткову угоду № 8 до договору № 493 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність від 24.03.2004. Пунктом 7 зазначеної додаткової угоди було змінено пункт 4.3 договору № 493 від 24.09.2004 та викладено його в наступній редакції: "Ведення спільних справ та поточне керівництво спільною діяльністю здійснює Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" (сторона-3, далі також - оператор). При цьому, оператор діє в межах, обумовлених цим договором, програмами спільної діяльності та рішеннями комітету управління. Цим договором Товариство з обмеженою відповідальністю "НВФ "Техпроект" (сторона-1) та Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" (сторона-2) надають стороні-3 повноваження і права представляти інтереси спільної діяльності та вчиняти дії від імені спільної діяльності у взаємовідносинах з будь-якими державними органами і органами місцевого самоврядування, банками, нотаріальними конторами, органами, підприємствами, установами, організаціями в України і поза її межами незалежно від форми власності, фізичними особами, в тому числі (але не виключно) у податкових, правоохоронних і судових органах України і інших держав з питань, що стосуються спільної діяльності за цим договором, діяти у зазначених взаємовідносинах виключно на підставі цього договору без надання стороною-1 та стороною-2 відповідних окремих довіреностей згідно з частиною 2 статті 1135 Цивільного кодексу України, в тому числі вчиняти дії передбачені пунктом 4.9.13 цього договору". Пунктом 21 додаткової угоди було змінено пункт 7.1. договору № 493 від 24.09.2004 та викладено його в наступній редакції: "Внесок сторін у спільну діяльність, а також створене та придбане в процесі спільної діяльності майно, є спільною частковою власністю сторін з наступним визначенням часток: сторона-1 - 40%; сторона-2 - 50%; сторона-3 - 10%".

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Таким чином, стаття 215 Цивільного кодексу України визначає загальні правові засади визнання правочину недійсним. Підставами для такого визнання є недодержання однією стороною чи всіма сторонами правочину в момент його укладення вимог, передбачених статтею 203 Цивільного кодексу України, які стосуються правомірності змісту, дієздатності сторін, волевиявлення сторін, реальності передбачуваних правових наслідків, тощо. Зокрема, зміст правочину (його умови) не повинен суперечити вимогам як Цивільного кодексу України, так і інших нормативно-правовим актів, які регулюють цивільні правовідносини, а також моральним засадам суспільства, що у прямій чи загальній формі знайшли своє нормативне закріплення. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності - здатності своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Відсутність в учасника правочину достатньої дієздатності може перешкодити настанню за правочином очікуваного правового результату, в тому числі призвести до визнання його недійсним.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215 216 Цивільного кодексу України, статтями 207 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове про задоволення позовних вимог, господарський суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що при укладенні спірної додаткової угоди відбулося порушення приписів статей 720, 1139 Цивільного кодексу України, оскільки за своєю правовою природою вказана угода є договором дарування, можливість якого повинна бути передбачена у статуті позивача. Крім того, умови зазначеної додаткової угоди передбачали відмову позивача як учасника договору про спільну діяльність від свого права на частину прибутку.

Статтею 717 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Відповідно до статті 718 Цивільного кодексу України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому. Згідно зі статтею 720 Цивільного кодексу України сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада. Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви. Крім того, статтею 1130 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Відповідно до статті 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Згідно зі статтею 1139 Цивільного кодексу України прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників. Умова про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку є нікчемною.

Як убачається з матеріалів справи, уклавши додаткову угоду № 8 від 20.02.14 сторони договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.03.2004 залучили до участі у спільній діяльності Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" та поклали на останнього обов'язок ведення спільних справ та здійснення поточного керівництва спільною діяльністю. Відповідно до пунктів 18, 21 спірної додаткової угоди прибутки між сторонами зазначеного договору розподіляються у такому співвідношенні: позивач - 40%, відповідач-1 - 50%, відповідач-2 - 10%; при цьому, внески сторін у спільну діяльність, а також створене та придбане в процесі спільної діяльності майно, є спільною частковою власністю сторін з наступним визначенням часток: позивач - 40%; відповідлач-1 - 50%; відповідач-2 - 10%. Таким чином, висновок господарського суду апеляційної інстанції про порушення умовами додаткової угоди № 8 приписів статей 720, 1139 Цивільного кодексу України є помилковим, оскільки умови вказаної угоди не передбачали відмову позивача від частини свого прибутку або безоплатний перехід майнових прав позивача до відповідача-2 у вигляді 10% частки у спільній діяльності. З аналізу положень спірної додаткової угоди вбачається, що зменшення частини прибутку позивача відбулося у зв'язку із пропорційним зменшенням внеску останнього у спільну діяльність. При цьому, разом із зменшенням частки позивача на 10% зменшився і його обов'язок з інвестування коштів у спільну діяльність, що виключає безоплатну передачу майнових прав позивача.

Щодо повноважень директора позивача на укладення спірної додаткової угоди необхідно зазначити наступне. Відповідно до статті 62 Закону України "Про господарські товариства" у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Як убачається з матеріалів справи, згідно з пунктом 3.2 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ "Техпроект" останнє має право від свого імені укладати правочини, що не суперечать законодавству України, набувати майнових і особистих прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в судах та господарських судах. Відповідно до статті 4 вказаного статуту товариство має право укладати договори про спільну діяльність та здійснювати спільну діяльність за договорами про спільну діяльність. Пунктом 8.6 статуту позивача визначено, що до компетенції загальних зборів учасників належить, зокрема, визначення основних напрямків діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання. Згідно з пунктом 8.10 статуту позивача виконавчим органом товариства, що здійснює керівництво його поточною та оперативною діяльністю, є директор. Директором може бути також особа, яка не є учасником товариства. Директор вирішує усі питання діяльності товариства за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Директор без довіреності представляє товариство у відносинах з установами, товариствами, підприємствами, організаціями, органами державної влади в України та за її межами, має право першого підпису на банківських документах, веде переговори від імені товариства, укладає договори, угоди, контракти в межах компетенції та в порядку, визначеному цим статутом.

З наведеного вище вбачається, що укладення, погодження чи затвердження договору про спільну діяльність і додаткових угод до нього не віднесено до компетенції загальних зборів учасників позивача. При цьому, підписання договору про спільну діяльність № 493 від 24.03.2004 і додаткових угод до нього спрямоване не на зміну основних напрямки діяльності позивача, а на здійснення діяльності в межах вказаних напрямків. Таким чином, висновок господарського суду апеляційної інстанції про перевищення директором позивача своїх повноважень при укладенні спірної додаткової угоди є необгрунтованим з урахуванням відсутності у статуті Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ "Техпроект" обмежень для виконавчого органу щодо підписання договорів про спільну діяльність або додаткових угод до них. При цьому, враховується, що приймаючи рішення про ведення спільної діяльності з об'єднанням вкладів фактично передбачається створення спільної власності.

Що стосується вимоги позивача до Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області здійснити додаткове взяття на облік Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ "Техпроект" в якості управителя майна, то відповідно до пункту 3.5 Порядку обліку платників податків і зборів (в редакції, що діяла на момент звернення позивача до Господарського суду Харківської області з позовом) на обліку в контролюючих органах перебувають угоди про розподіл продукції, договори управління майном (крім договорів щодо операцій, визначених у підпункті 153.13.10 пункту 153.13 статті 153 розділу III або у другому реченні абзацу другого підпункту 5 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України) та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені Податковим кодексом України. Взяття на облік такої угоди або договору здійснюється шляхом додаткового взяття на облік як платника податків відповідного інвестора (оператора), управителя майна або уповноваженої особи. Документи, що стосуються угоди або договору, зберігаються в обліковій справі інвестора (оператора), управителя майна або уповноваженої особи. Пунктом 1.7 зазначеного Порядку передбачено, що уповноважена особа - учасник договору (контракту) про спільну діяльність (юридична особа, зареєстрована в Україні відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон), або її відокремлений підрозділ), який є платником податку на прибуток і уповноважений вести облік результатів спільної діяльності іншими сторонами згідно з умовами договору (контракту) про спільну діяльність (далі - договір про спільну діяльність). Згідно з пунктом 4.6 Порядку обліку платників податків і зборів для взяття на облік договору про спільну діяльність уповноважена особа зобов'язана протягом 10 календарних днів після реєстрації договору або після набрання ним чинності подати до контролюючого органу за своїм основним місцем обліку такі документи: заяву за формою N 1-ОПП; копію договору (контракту) про спільну діяльність. Пунктом 10.5 Порядку обліку платників податків і зборів у разі отримання з Єдиного державного реєстру даних про зміну місцезнаходження (місця проживання) платника податків, пов'язану зі зміною адміністративного району, контролюючий орган, в якому платник податків перебуває за основним місцем обліку, вносить зміни до Єдиного банку даних юридичних осіб або Реєстру самозайнятих осіб та передає до Єдиного державного реєстру відомості про внесення відповідних відомостей до реєстрів Центрального контролюючого органу із зазначенням: дати внесення таких даних до відомчого реєстру, дати та номера запису про взяття на облік, найменування та ідентифікаційного коду контролюючого органу, у якому платник податків перебуває на обліку, та терміну, до якого платник податків перебуває на обліку у контролюючому органі за попереднім місцезнаходженням (місцем проживання), що відповідає даті спливу одного місяця після отримання зазначеним контролюючим органом даних про зміну місцезнаходження (місця проживання) платника податків.

Отже, вищевказаним порядком передбачена процедура взяття на облік договорів про спільну діяльність, яка полягає у додатковому обліку як платника податків відповідного інвестора (оператора) на підставі заяви вказаної особи з додатками. Як установлено господарським судом першої інстанції, у зв'язку із підписанням спірної додаткової угоди відбулася зміна оператора спільної діяльності. Новою уповноваженою особою визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз", яке було взято на облік Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі додаткової угоди № 8 від 20.02.14. Таким чином, висновок господарського суду апеляційної інстанції про обгрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області здійснити додаткове взяття на облік Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ "Техпроект" як управителя майна, з урахуванням відсутності підстав для визнання спірної додаткової угоди недійсною, не відповідає обставинам справи та вимогам законодавства. Окрім того, задовольняючи позов суд апеляційної інстанції помилково не зазначив чим порушив права позивача відповідач-3 у справі - Дергачівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Харківській області

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Проте, суд апеляційної інстанції викладеного не врахував, тому висновок апеляційного суду про скасування рішення у справі визнається помилковим. Враховуючи те, що суд першої інстанції установив усі обставини, які входять до предмета доказування при вирішенні даного спору, висновок місцевого суду про відмову у задоволення позову в повному обсязі, визнається законним. Таким чином, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження матеріалами справи. За приписам статей 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема залишити в силі рішення першої інстанції, при цьому, підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -