ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року Справа № 913/282/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В.,суддівДанилової Т.Б., Корсака В.А.за участю представників:позивачаКалінін М.В. (дов. від 18.12.2015 р. №01/44-845Д)відповідача Лямзіна Т.В. (дов. від 04.01.2016 р. №16)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДП "Енергоринок"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 08.06.2016 р.у справі №913/282/16 Господарського суду Луганської областіза позовомДП "Енергоринок"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання "простягнення заборгованості 1 731 162 457,29 грн.В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство "Енергоринок" звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання про стягнення 1 763 977 359,06 грн., з яких: 1 136 435 232,86 грн. суми основного боргу, 324 368 498,36 грн. пені, 1 136 435,23 грн. штрафу, 273 536 430,55 грн. інфляційних нарахувань, 28 500 762,06 грн. 3% річних.

Заявою від 11.06.2016 р. № 01/44-3834 позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у зв'язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості та просить стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу у розмірі 1 103 620 331,09 грн.

Таким чином, загальна сума позову складає 1 731 162 457,29 грн., з яких: 1 103 620 331,09 грн. сума основного боргу, 324 368 498,36 грн. пені, 1 136 435,23 грн. штрафу, 273 536 430,55грн. інфляційних нарахувань та 28 500 762,06 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Луганської області від 12.04.2016 р. у даній справі (суддя Ворожцов А.Г.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2016 р. (колегія у складі суддів: головуючий суддя Ломовцева Н.В., судді Стойка О.В., Чернота Л.Ф.), позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" на користь Державного підприємства "Енергоринок" 1 103 620 331,09 грн. - суму основного боргу, 159 973 774,07 грн. - інфляційних нарахувань та 28 500 762,06 грн. - 3 % річних, крім того, 154 275,53 грн. судового збору. У задоволенні вимог про стягнення штрафних санкцій відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, ДП "Енергоринок" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань, пені та штрафу, та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.07.2016 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У додаткових поясненнях та відзиві Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання " висловлює свою позицію щодо даної касаційної скарги, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Від ДП "Енергоринок" надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги та лист до якого додано карту АТО щодо ситуації на сході України станом на 15.03.2015 р.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 10.08.2016 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 28.03.2007 р. між Державним підприємством "Енергоринок" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання був укладений договір №3669/02, за умовами якого позивач зобов'язується продавати, а відповідач зобов'язується купувати електроенергію та здійснювати її оплату відповідно до умов договору (п.2.1.).

Згідно з п. 4.1 договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання (ЕК) надає до Державного підприємства "Енергоринок" (ДПЕ) повідомлення про замовлення добове (по годинах) та місячне (по годинах) споживання електроенергії, повідомлення на замовлений місячний обсяг купівлі електроенергії з ОРЕ, а також інформацію про замовлений обсяг купівлі електроенергії з ОРЕ по всіх постачальниках електроенергії на території ліцензованої діяльності ЕК.

Пунктом 4.1.1 договору сторонами узгоджено, що в повідомленні про місячні обсяги купованої електроенергії обов'язково зазначається замовлений обсяг електроенергії (кВт год.) на місяць в цілому та вартість замовленого обсягу купівлі електроенергії (грн.), а також розміри оплати по декадах або етапах. Розмір оплати по декадах або етапах визначається відповідно до п. 6.3 або п. 6.14 - 6.18 цього договору. В разі визначення оплати за п. 6.14 - 6.18 цього договору в повідомленні у графі останнього етапу розмір оплати записується словами - "по факту".

Документ, що підтверджує факт переходу права власності на електроенергію від ДПЕ до ЕК, є підписаний з боку ДПЕ та ЕК та скріплений печатками Акт купівлі-продажу електроенергії (п. 4.13 договору.)

Згідно з п. 11.6. цей договір укладено на термін з 01.04.2007 р. до 31.12.2007 р. Дія договору автоматично продовжується на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін не заявила письмово про намір розірвати цей договір за один місяць до дати закінчення строку його дії.

Додатковою угодою від 23.01.2009 р. №5289/01 доповнено розділ 4 договору після п.4.15 новими підпунктами, розділ 6 договору новим підпунктом 6.14.1, п.п. 7.6.1. доповнено новим реченням, викладено в іншій редакції пункти п.6.5., змінено 5.10.1, 5.11, абзац третій п. 6.3., п.п. 6.3.1., п.п. 7.3.2., п.п. 7.3.5., п.п. 7.3.6., п.п. 7.4.4., п.7.7., п.8.2.

Додатковою угодою від 31.12.2014 р. №11057/03 статтю 13 договору "Юридичні адреси та реквізити сторін" доповнено новими реквізитами Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання", всі інші умови договору залишаються незмінними.

Договір про купівлі-продажу електричної енергії від 28.03.2007 р. №3669/02 та додаткові угоди до нього підписані з обох сторін та скріплені печатками підприємств.

Приймаючи рішення по даній справі суди попередніх інстанцій правомірно зауважували про наступне.

Так, частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зі змісту спірного договору вбачається, що він за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

У відповідності до приписів статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 26 Закону України "Про електроенергетику" визначено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії, а також несе відповідальність за порушення умов договору та правил користування електричною енергією.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зі змісту статей 526, 527 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з січня 2015 р. по квітень 2015 р. належним чином виконав зобов'язання за договором, було відпущено 1344497,184 тис. кВт/год електроенергії, про що свідчать акти купівлі-продажу електричної енергії від 31.01.2015 р., 28.02.2015 р., 31.03.2015 р., 30.04.2015 р. підписані без зауважень представниками обох сторін.

Так, станом на 01.01.2016 р. заборгованість відповідача складала 1 136 435 232,86 грн., що підтверджується довідкою про стан заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" перед Державним підприємством "Енергоринок" за електроенергію за період з 01.01.2015 р. по 30.04.2015 р. та актом звірки від 28.01.2016 р. №07/51-4-992, який підписано без зауважень представниками обох сторін.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що остаточний розрахунок за куплену ЕК в ДПЕ електроенергію в розрахунковому місяці здійснюється ЕК до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, з поточних або інших (крім поточного із спеціальним режимом використання) рахунків ЕК. У цьому випадку ЕК зобов'язана обов'язково вказати призначення платежу. Якщо до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, ЕК не здійснила повну поточну оплату вартості електроенергії за розрахунковий місяць, ДПЕ надсилає до ЕК факсимільним зв'язком попередження про можливість обмеження споживання в обсязі недоплаченої ЕК в розрахунковому місяці електроенергії. Обмеження може бути застосоване ДПЕ після 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Разом з тим, з огляду на матеріали справи, в порушення умов договору, відповідач не в повному обсязі виконав грошові зобов'язання з оплати електроенергії, внаслідок чого виник борг в сумі 1 103 620 331,09 грн., що підтверджується довідкою про стан заборгованості відповідача перед Державним підприємством "Енергоринок" за електроенергію за період з 01.01.2015 р. по 30.04.2015 р. станом на 01.03.2016 р.

Відповідач не заперечував про те, що отримав електричну енергію від позивача.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв'язку з вищевикладеним, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги в частині стягнення з відповідача боргу за куплену електричну енергію за період січень - квітень 2015 року в розмірі 1 103 620 331,09 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% в розмірі 28 500 762,06 грн. за період з 15.02.2015 р. по 01.02.2016 р. та інфляційні нарахування в розмірі 273 536 430,55грн. за період з 15.02.2015 р. по 01.02.2016 р.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та перевіривши здійснений судами попередніх інстанцій розрахунок 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком щодо стягнення з відповідача 3% в розмірі 28 500 762,06 грн. за період з 15.02.2015 р. по 01.02.2016 р.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань суди попередніх інстанцій зазначили про наступне.

Згідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що він не відповідає вищевказаним вимогам закону, адже такий розрахунок проводився виходячи із сум заборгованості, що змінювались протягом одного місяця, тобто частинами, а не на суму заборгованості на останнє число місяця.

Таким чином, перевіривши розрахунок здійснений судами попередніх інстанцій, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів щодо задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань за період з 15.02.2015 р. по 01.02.2016 р. частково, а саме в розмірі 159 973 774, 07 грн.

Стосовно нарахування позивачем пені у розмірі 324 368 498,36 грн. за період з 20.02.2015 р. по 01.02.2016 р. та штрафу у розмірі 1 136 435,23 грн. колегія суддів касаційної інстанції зазначає про таке.

З пояснень відповідача вбачається, що він починаючи з серпня 2014 року не мав можливості належним чином виконувати свої зобов'язання за договором від 28.03.2007 р. внаслідок настання надзвичайних та невідворотних обставин (форс-мажору), які виникли після його укладення, продовжують існувати на даний час та не залежать від волі сторін.

В якості доказу на підтвердження своїх доводів відповідач надав сертифікат Торгово-промислової палати України від 22.08.2014 р. № 2563/05-4 про форс-мажорні обставини за договором від 28.03.2007 р. № 3969/02.

У вищевказаному сертифікаті відображено, що Указом Президента України від 14.04.2014 р. № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 р. "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України". Прийняття вищевказаного Указу Президента зумовило проведення антитерористичної операції на сході України.

За інформацією Служби безпеки України (лист від 13.06.2014 р. № 33/2117, 13.08.2014 р. № 33/3880) та Міністерства внутрішніх справ України (лист від 26.06.2014 р. № 12/3-2428), 07.04.2014 р., згідно з вимогами чинного законодавства України (статей 10, 11 Закону України "Про боротьбу з тероризмом") прийнято рішення щодо проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях. Станом на 13 серпня поточного року антитерористична операція триває, рішення про її припинення не прийнято. У проведенні антитерористичної операції в установленому законом порядку задіяні сили (особовий склад, спеціалісти) і засоби (зброя, транспортні, спеціальні та інші матеріально-технічні засоби) суб'єктів боротьби з тероризмом та інших суб'єктів, відповідно до законів України. При цьому в ході проведення антитерористичної операції уповноваженими правоохоронними органами виявляються та розслідуються численні кримінальні правопорушення, які мають ознаки терористичних актів, диверсій, умисних вбивств, захоплень будівель і споруд, незаконного заволодіння транспортними засобами, незаконного позбавлення волі, захоплення, блокування і пошкодження об'єктів транспортної системи тощо. Зазначені правопорушення, вчинювані озброєними організованими злочинними та окремими фізичними особами, створюють загрозу життю і здоров'ю людей, збереженню їх майна, обмежують свободу пересування територією зазначених областей.

З огляду на матеріали справи, листом від 03.09.2014 р. № 01-29/2-128 відповідач повідомив позивача про настання обставин непереборної сили та надав в їх підтвердження сертифікат Торгово-промислової палати України від 22.08.2014 р. № 2563/05-4.

Укладаючи спірний договір сторони визначили, що випадками форс-мажору є обставини непереборної сили (стихія, страйк, локаут, інший промисловий розлад, дія суспільного ворога, оголошена та неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, громадська демонстрація, саботаж, акт вандалізму, блискавка, пожежа, буря, повінь, землетрус, нагромадження снігу або ожеледь, нестача води через погодні чи довкільні умови, вибух, ситуації, що створюють загрозу сталості ОЕС України та енергетичній безпеці України, або її окремих регіонів, що спричиняють неможливість виконання однією із сторін зобов'язань за цим договором) (пункт 9.1 договору).

Відповідно до п. 9.2 договору сторони передбачили не звільнення від відповідальності, а звільнення від виконання самого зобов'язання. Оскільки спірні правовідносини сторін регулюються не тільки договором, а і нормами законодавства в сфері електроенергетики, зокрема, через дію в електроенергетиці України єдиної централізованої диспетчерської системи оперативно-технологічного управління виробництвом, передачею, розподілом та постачанням електричної енергії (стаття 14 Закону України "Про електроенергетику"), лише домовленість сторін щодо звільнення їх від виконання обов'язків, що базуються на нормах закону (в даному випадку - обов'язок узгоджувати з можливістю коригування очікуваний обсяг за певний період) не може бути взята до уваги.

Разом з тим, передбачена сторонами в п. 9.2 договору можливість звільнення сторін від виконання зобов'язання за обсягом правових наслідків включає таку складову, як звільнення від відповідальності за їх невиконання, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зауважує, що в даному випадку проведення антитерористичної операції є обставинами непереборної сили, що виникли з незалежних від відповідача причин, а також передбачені вимогами договору як такі, що звільняють від виконання зобов'язань за зазначеним договором.

Вирішуючи питання щодо розповсюдження таких обставин на спірний період, колегія суддів зауважує про те, що будь-яких доказів недійсності або невідповідності даного сертифікату Торгово-промислової палати України вимогам закону матеріали справи не містять, про наявність таких обставин сторонами не заявлено.

За змістом статті 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 р. "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 р. N 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 р. "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 р. N 405/2014.

Таким чином, тривалість АТО на сході країни, що зазначена у якості причини виникнення форс-мажорних обставин в спірному сертифікаті ТПП України, закріплена на законодавчому рівні та її закінчення має бути визначено відповідним Указом Президента України, який на даний момент відсутній.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вказує, що спірний Сертифікат засвідчує зв'язок між наявністю АТО на спірній території та неможливістю виконання відповідачем своїх обов'язків за договором, оскільки проведення АТО триває, тобто обставини не припинили свої дії.

Крім того, відповідно до витягу з ЄДРПОУ місцезнаходженням юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" є: 91021, Луганська область, м. Луганськ, квартал Гайового, буд. 35-А.

Відповідно до Розпоряджень Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. №1053-р та від 02.12.2015 р. № 1275-р підприємство відповідача знаходиться в населеному пункті, на території якого здійснюється антитерористична операція.

До того ж, факт відсутності державного контролю та забезпечення правопорядку у певній частині Луганської області, на якій здійснює діяльність з енергопостачання відповідач, наявність бойових дій та руйнування електромереж у спірний період на зазначеній території, унеможливлює притягнення його до відповідальності в межах позовних вимог у вигляді штрафних санкцій в порядку, визначеному договором.

У відповідності до статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що тільки 07.05.2015 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №263 "Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження".

Таким чином, тільки з травня 2015 р. ведеться окремий бухгалтерський облік господарської діяльності (по контрольованій та неконтрольованій території окремо) та визначено точки обліку купівлі електричної енергії на контрольовану територію та визначено точки обліку купівлі перетоків електричної енергії на неконтрольованій території.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно приписів частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Статтею 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожному гарантується право на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зауважує на тому, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Колегія суддів касаційної інстанції перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій.

Разом з тим, колегія суддів вказує, що висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та їх обмеження відповідальності підприємст-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" є помилковим.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів зауважує, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак це не може розумітися як вимога детально відповідати на кожен довод сторони.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ДП "Енергоринок" задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ДП "Енергоринок" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.2016 р. у справі № 913/282/16 Господарського суду Луганської області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: Т. Данилова

В. Корсак