ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року Справа № 910/3731/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Моор і Кросондовіч"на ухвалу від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 04.03.2016 Київського апеляційного господарського суду 30.05.2016у справі Господарського суду№ 910/3731/16 міста Києваза позовомОСОБА_5до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Моор і Кросондовіч" 2. Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Оболонського району Управління Державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києвіпровизнання недійсним рішення та скасування державних реєстраційних дійу судовому засіданні взяли участь представники:- позивача ОСОБА_6;- відповідачів 1. Амбарцумян К.М.; 2. повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2016 у справі № 910/3731/16 (суддя Лиськов М.О.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 (колегія суддів у складі: Зубець Л.П.- головуючий, Алданова С.О., Мартюк А.І.), з метою забезпечення позову накладено арешт на корпоративні права, а саме: 100% часток статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Моор і Кросондовіч", та на все майно, належне Товариству з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Моор і Кросондовіч".

Не погоджуючись з вказаними ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Моор і Кросондовіч" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 у справі № 910/3731/16.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме ст. ст. 66, 67 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_5 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Моор і Кросондовіч" та Відділу державної реєстрації юридичних і фізичних осіб-підприємців Оболонського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Моор і Кросондовіч" від 12.02.2016 та скасування державних реєстраційних дій, проведених Відділом державної реєстрації юридичних і фізичних осіб-підприємців Оболонського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після смерті ОСОБА_4 до ОСОБА_5 як спадкоємця перейшли майнові права померлої на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Моор і Кросондовіч" у розмірі 50%. Учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Моор і Кросондовіч" ОСОБА_11, який володіє 50% часткою в статутному капіталі товариства, 12.02.2016 було незаконно за відсутності кворуму, одноособово на загальних зборах учасників прийнято рішення, яким внесено зміни до установчих документів, змінено склад та інформацію про засновників, змінено відомості про юридичну особу.

Одночасно позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на корпоративні права, а саме: 100% часток статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Моор і Кросондовіч", та на все майно, належне Товариству з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Моор і Кросондовіч".

Заява позивача мотивована тим, що ОСОБА_11 має можливість одноособово проводити та скликати загальні збори учасників товариства, вирішувати питання про відчуження своєї частки у статутному капіталі третім особам, про внесення зміни до установчих документів та до ЄДР, крім того існує значний ризик заволодіння нерухомим майном товариства, що в подальшому унеможливить виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Задовольняючи заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованими доводи позивача.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про господарські товариства" господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Частиною першою статті 167 Господарського кодексу України передбачено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі (частина перша статті 100 ЦК України).

Згідно із статтею 55 Закону України "Про господарські товариства" при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв'язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.

При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.

Відповідно до частини п'ятої статті 147 ЦК України частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства.

Крім того, частиною першою статті 1219 ЦК України передбачено, що не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.

Отже, факт одержання статусу спадкоємця учасника товариства лише засвідчує перехід до спадкоємця майнових прав померлого (частка у статутному капіталі, яка належала померлому учаснику товариства) та дає спадкоємцю право на вступ до господарського товариства. Право ж безпосередньої участі в управлінні господарським товариством (корпоративні права) спадкоємці набувають тільки з моменту вступу до господарського товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів товариства. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.10.2014 у справі № 914/2748/13.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України визначені заходи забезпечення позову, серед яких, зокрема, накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

Види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами (ч. 6 ст. 67 ГПК України).

Приписами постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" унормовано, що відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: - розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; - забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; - наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; - імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; - запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, виходячи з наведеного, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Вказані роз'яснення викладені в постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 № 16.

Проте, ухвала місцевого та постанова апеляційного господарських судів про вжиття заходів до забезпечення позову наведеним вимогам не відповідають з огляду на таке.

Так, ухвала місцевого господарського суду про вжиття заходів до забезпечення позову не містить мотивів щодо наявності правового зв'язку між заявленими позовними вимогами та заходами до забезпечення позову, при цьому суд першої інстанції взагалі не зазначив, які докази можуть вказувати на наявність обставин, з котрими пов'язується застосування заходів до забезпечення позову, та у чому саме вбачається неможливість чи утруднення виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Разом з тим, всупереч положенням ст. ст. 33, 66 ГПК України заява позивача про забезпечення позову базується лише на власних міркуваннях та припущеннях.

Згідно з положеннями ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В той же час, суд апеляційної інстанції, здійснюючи перегляд в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду про вжиття заходів до забезпечення позову, наведеного вище не врахував та не виправив допущені судом першої інстанції порушення.

Отже, задовольняючи клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову господарські суди не врахували вимог зазначених процесуальних норм та не обґрунтували припущення того, що невжиття заходів до забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, оскаржувані судові акти не відповідають вимогам процесуального права, не ґрунтуються на матеріалах справи, а тому підлягають скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Моор і Кросондовіч" задовольнити.

Скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 у справі № 910/3731/16.

У задоволенні заяви ОСОБА_5 про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ