ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року Справа № 910/3558/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Божок В.С., Мачульського Г.М.,розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора міста Києвана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.06.2016у справі№910/3558/16 Господарського суду міста Києваза позовомЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради доТовариства з обмеженою відповідальністю "Барс 2000" проповернення земельної ділянкиза участю представників:

прокуратури: Безкоровайний Б.О. (прокурор Генеральної прокуратури України),

позивача: Дорошенко О.С. (представник за дов. від 13.06.2016 № 225-КМГ-1928),

відповідача: Глущенко М.М. (представник за дов. від 16.06.2016 №5)

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Барс 2000" про повернення земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог заступник прокурора міста Києва посилається на те, що всупереч вимогам чинного законодавства України, без документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою, відповідачем для розміщення газово-заправного пункту та тимчасової споруди - операторської використовується земельна ділянка, площею 0,005 га, розташована за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Симиренко (перетин вулиць Симиренко та Жолудєва), обліковий номер 75:325:113 (далі - земельна ділянка).

Вважаючи, що відповідач користується земельною ділянкою без достатніх правових підстав, чим порушує інтереси держави, на підставі ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", заступник прокурора міста Києва звернувся до суду, просив зобов'язати відповідача повернути спірну земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.04.2016 у справі №910/3558/16 позовні вимоги задоволено в повному обсязі з огляду на обгрунтованість позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 рішення Господарського суду м. Києва від 04.04.2016 у справі №910/3558/16 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що прокуратурою не доведено, що відповідачем порушено права та охоронювані законом інтереси позивача, а факт самовільного використання паркомісць, спростовується наявною в матеріалах справи копією Договору від 04.01.2016 №-ОС-04/01/2016.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, заступник прокурора м. Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права (ст.ст. 116, 125, 126 Земельного кодексу України) та норм процесуального права (ст.ст. 4-2, 43 Господарського процесуального кодексу України).

10.08.2016 до суду касаційної інстанції від ТОВ "Барс 2000" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з зайнятістю їх представника в іншому судовому засіданні, яке не підлягає задоволенню, оскільки ТОВ "Барс 2000" не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно із ст. 28 ГПК України, з числа, як своїх працівників, так і осіб не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Доказів щодо неможливості такої заміни представника і неможливості розгляду справи без участі представника ТОВ "Барс 2000" суду не надано.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, головним спеціалістом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Біловським І.В. було проведено обстеження земельної ділянки, розташованої по вул. Симиренко (перетин вулиць Симиренко та Жолудєва) у Святошинському районі міста Києва, код ділянки 75:325:113 (далі - земельна ділянка), за результатами якого були складені акти обстеження земельної ділянки № 75/08 від 23.06.2015 та № 16-0425-08 від 01.03.2016 , з яких вбачається, що згідно з даними міського земельного кадастру земельна ділянка, що обстежувалась, обліковується, як землі не надані у власність чи користування у Святошинському районі міста Києва.

В актах також зазначено, що під час обстеження земельної ділянки за вказаною адресою було встановлено, що земельна ділянка площею близько 0,005 га використовується ТОВ "Барс 2000" для експлуатації та обслуговування газово-заправного пункту та тимчасової споруди - операторської. Рішення стосовно відведення вказаної земельної ділянки за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала. Документи, що посвідчують право оренди (власності) на земельну ділянку, передбачені ст. 126 Земельного кодексу України у Департаменту земельних ресурсів станом на 31.12.2012 не зареєстровані. Вбачається самовільне зайняття земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Згідно ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Доказів наявності у відповідача документів, що посвідчують право власності або право користування спірною земельною ділянкою, та доказів, що підтверджують звернення відповідача до позивача, як органу місцевого самоврядування, уповноваженого передавати у власність або користування спірну земельну ділянку, з клопотанням про оформлення речового права на неї або доказів вжиття відповідачем інших заходів, спрямованих на оформлення його прав на спірну земельну ділянку, останній суду не надав.

При цьому судом встановлено, що відповідач використовує спірну земельну ділянку для експлуатації та обслуговування газово-заправного пункту та тимчасової споруди - операторської.

Відповідно до п. 1.2 Інструкції щодо вимог пожежної безпеки під час проектування автозаправних станцій, затвердженої Наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи № 376 від 06.12.2005, операторська - приміщення з робочим місцем оператора автозаправної станції, електричною щитовою і побутовим блоком, які розташовані в окремому будинку або будинку з приміщеннями сервісного обслуговування водіїв та/або пасажирів, автотранспорту.

Стаціонарний автомобільний газозаправний пункт - автозаправна станція, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки скрапленим вуглеводневим газом із стаціонарних резервуарів ємністю відповідно до ДБН В.2.5-20-2001 "Інженерне обладнання будинків і споруд. Газопостачання".

В свою чергу, автозаправна станція - комплекс будинків, споруд, технологічного обладнання, призначений для приймання, зберігання моторного палива та заправлення ним автотранспорту (мототранспорту).

Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник має право виконувати будівельні роботи після:

1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України;

2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності;

3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.

Відповідач документів, передбачених ч. 1 ст. 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", стосовно газово-заправного пункту, розміщеного на спірній земельній ділянці, суду також не надав.

При цьому судом встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно відомості щодо права власності відповідача на будь-яке нерухоме майна відсутні.

Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про те, що відповідач, всупереч наведеним нормам чинного законодавства України, користується спірною земельною ділянкою для розміщення газово-заправного пункту та тимчасової споруди - операторської без достатніх правових підстав, колегія визнає правильними, що з урахуванням доказів вжиття заходів до оформлення права на цю земельну ділянку дозволяє кваліфікувати таке використання спірної земельної ділянки відповідачем як самовільне її зайняття.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про задоволення вимоги заступника прокурора міста Києва про зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку власнику, привівши її у придатний для використання стан, колегія суддів визнає правомірним та обґрунтованим.

Розглядаючи касаційну скаргу та перевіряючи юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом 2-ї інстанції норм матеріального та процесуального права у відповідності до приписів ст. 1115, 1117 ГПК України, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 84 ГПК України, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.

На відміну від рішення суду 1-ї інстанції, прийнята у справі постанова суду апеляційної інстанції цим вимогам не відповідає.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що 01.10.2015 між ПП "Рост Верк" (сторона-1) та ТОВ "Де - Люкс" (сторона-2) укладено Договір Р-01-10/15, за яким сторона-1 надає, а сторона-2 приймає у строкове платне користування та експлуатацію 5 місць для паркування транспортних засобів на паркувальному майданчику розташованому за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Симиренка/вул. Жолудева.

Як на підставу для відмови в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції посилається на наявність у ТОВ "Барс 2000" договору від 04.01.2016 №ОС-04/01/2016, укладеного з ТОВ "Де-Люкс" про строкове, платне користування та експлуатацію п'яти місць для паркування транспортних засобів на паркувальному майданчику розташованому за адресою: м. Київ, вул. Симиренко/Жолудева з метою встановлення комплекту обладнання автосервісу (автомобільного газозаправного пункту модульного типу) та допоміжної споруди для охорони, як частини паркувального майданчику (п.1.1. Договору).

Однак, при цьому, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою та обставина, що договір від 04.01.2016 №ОС-04/01/2016 носить ознаки договору суборенди, правом на укладання якого ТОВ "Де-Люкс" в силу положень договору Р-01-10/15 від 01.10.2015 не наділено.

Не враховано судом апеляційної інстанції і те, що договір від 04.01.2016 №ОС-04/01/2016 не є підставою для виникнення у ТОВ "Барс 2000" права користування земельною ділянкою та розміщення на ній газово-заправного пункту з огляду на вище зазначені норми Земельного кодексу України.

Також, не є підставою для виникнення права користування земельною ділянкою посилання суду апеляційної інстанції на лист Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон) від 18.03.2016 № 8/17-2834 про схвалення "Концепції щодо розміщення газового автомобільного заправного пункту модульного типу на території парувального майданчику за адресою: вул. Симиренка/Жолудєва у м. Києві з урахуванням діючих державних будівельних і санітарних норм та вимог безпеки", оскільки вказане Міністерство відповідно до положень земельного законодавства України не є органом, до повноважень якого входить розпорядження земельними ділянками в м. Києві.

При цьому, вказаним листом погодження надано не відповідачу у справі, а ТОВ "Де-Люкс".

Враховуючи наведене, колегія вважає, що апеляційним господарським судом при вирішенні даного спору були неправильно застосовані норми матеріального права, не встановлено усю сукупність обставин, які мають значення для справи, не з'ясовано дійсні правовідносини сторін та не застосовано законодавство, яке регулює спірні правовідносини, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови із залишенням рішення місцевого господарського суду в силі, оскільки воно відповідає чинному законодавству України та обставинам справи.

Відповідно до ст.ст. 49, 11111 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають перерозподілу.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 у справі № 910/3558/16 скасувати.

Рішення господарського суду м. Києва від 04.04.2016 у справі №910/3558/16 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Барс 2000" на користь прокуратури м. Києва судові витрати в розмірі 1653, 60 грн. за подачу касаційної скарги.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: В.С. Божок

Г.М. Мачульський