ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року Справа № 910/32744/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівГольцової Л.А. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістика"на рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 01.02.2016 Київського апеляційного господарського суду 30.05.2016у справі Господарського суду№ 910/32744/15 міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Брайка Станіслава Анатолійовичадо1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістика" 2. Публічного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство 13061"простягнення грошових коштіву судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Корчагін М.П.;- відповідачів 1. повідомлений, але не з'явився; 2. повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

28.12.2015 Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Брайка Станіслава Анатолійовича звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістика" та Публічного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство 13061" про стягнення солідарно заборгованості за кредитом у розмірі 276 568, 22 Євро, заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 37 098, 08 Євро, пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 1 233 738, 52 грн. та пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 167 636, 95 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2016 у справі № 910/32744/15 (суддя Цюкало Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 (колегія суддів у складі: Сітайло Л.Г. - головуючий суддя, судді Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.), позов задоволено; стягнуто солідарно із Товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістика" та Публічного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство 13061" на користь Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" заборгованість за кредитом у розмірі 276 568, 22 Євро, заборгованість по відсоткам за користування кредитом у розмірі 37 098, 08 Євро, пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 1 233 738, 52 грн. та пеню за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 167 636, 95 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Автологістика" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 у справі № 910/32744/15, та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістика" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 у справі № 910/32744/15 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

09.08.2016, через канцелярію Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістика" та Публічного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство 13061" надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю з поважних причин прийняти участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.

Розглянувши заявлені клопотання суд касаційної інстанції не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки сторони, заздалегідь повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги (ухвала про порушення касаційного провадження від 20.07.2016 направлена сторонам 20.07.2016, про що свідчить відповідна відмітка канцелярії Вищого господарського суду України); ст. ст. 69, 111-8 ГПК України обмежено строк розгляду касаційної скарги; в силу наданих ст. 1117 ГПК України повноважень, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, збирати нові, тощо, а перевіряє судові рішення виключно на дотримання судами при їх прийнятті норм матеріального та процесуального права; більш того, в ухвалі про порушення касаційного провадження сторони повідомлялись, що нез'явлення їх повноважних представників у судове засідання касаційної інстанції не тягне перенесення справи на інші строки, не перешкоджає розгляду справи без їх участі.

Крім того, 09.08.2016, через канцелярію Вищого господарського суду України Товариство з обмеженою відповідальністю "Автологістика" та Публічне акціонерне товариство "Київське автотранспортне підприємство 13061" подали до суду касаційної інстанції клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення Конституційним Судом України конституційного подання Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Розглянувши заявлені клопотання суд касаційної інстанції не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки ст. 79 ГПК України встановлює вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі; зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним; при цьому, ст. 79 ГПК України не передбачає зупинення провадження у справі у зв'язку з поданням Верховним Судом України звернення до Конституційного Суду України щодо відповідності (конституційності) законодавства.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для солідарного стягнення із відповідачів визначених позивачем заборгованості за кредитом, заборгованості по відсоткам за користування кредитом та пені.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 18.06.2013 між Публічним акціонерним товариством "Енергобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автологістика" укладено договір про надання кредитної лінії № 1306-27.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Таким чином, виконанням договору є вчинення дій щодо встановлення, зміни або припинення цивільних прав і обов'язків. Права і обов'язки, які виникають із таких дій, становлять зміст цивільно-правового зобов'язання.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, для виконання кредитного договору необхідне вчинення сторонами передбачених умовами договору дій, які призводять до встановлення між ними кредитного правовідношення.

Таке відношення встановлюється між сторонами з часу отримання позичальником від банку кредиту.

З настанням цієї події договір як підстава для виникнення кредитного правовідношення у повному обсязі вважається таким, що відбувся.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов кредитного договору позивач надав відповідачу кредит в межах ліміиу передбаченого кредитним договором у розмірі 276 568, 22 євро, що підтверджується наявним у матеріалах справи банківськими виписками (т. 1 а. с. 40-82).

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно із ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

18.06.2013, з метою забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Автологістика" зобов'язань за договором про надання кредитної лінії № 1306-27, між Публічним акціонерним товариством "Енергобанк" та Публічним акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство 13061" укладено договір поруки.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з порушенням боржником строків сплати відсотків за користування кредитом, кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та умовами кредитного договору право, та звернувся до боржника із вимогою № 2225/5 від 25.06.2015 про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором № 1306-27 від 18.06.2013.

Відповідно до п. 8.2 кредитного договору банк, в т.ч., має право вимагати від відповідача дострокового повернення заборгованості в повному обсязі у випадках прострочення сплати чергового платежу та процентів за користування кредитом, а також у разі невиконання позичальником будь-яких умов кредитного договору. Для реалізації такого права банк надсилає письмове повідомлення позичальнику із відповідною вимогою. Після спливу 30 календарних днів та за умови, що порушення не усунуте, на 31 календарний день після отримання позичальником такої вимоги термін повернення кредиту вважається таким, що настав і позичальник зобов'язаний сплатити наявну заборгованість за кредитом в повному обсязі.

У зв'язку із тим, що вимога Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" № 2225/5 від 25.06.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Автологістика" не виконана у передбачений п. 8.2 кредитного договору строк, 20.08.2015 позивач звернувся до Публічного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство 13061" із вимогою № 2837/5 про виконання ним умов основного зобов'язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором.

Однак, зазначена вимога залишена Публічним акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство 13061" без задоволення.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій встановивши, що на виконання умов кредитного договору № 1306-27 від 18.06.2013 позивачем надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Автологістика" кредитні кошти, що підтверджується банківськими виписками, наявними у матеріалах справи; натомість, Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріальний фонд" не виконало належним чином взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної сплати відсотків за користування кредитом; у зв'язку з порушенням боржником строків сплати процентів за користування кредитом, кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та умовами кредитного договору право, та звернувся до боржника із вимогою № 2225/5 від 25.06.2015 про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором № 1306-27 від 18.06.2013, яка останнім не виконана; 20.08.2015 позивач звернувся до Публічного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство 13061" із вимогою № 2837/5 про виконання ним умов основного зобов'язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором; ані позичальник, ані поручитель не надали суду доказів виконання зобов'язань за договором кредитної лінії № 1306-27 від 18.06.2013; відтак, дійшли правомірного висновку про наявність підстав для солідарного стягнення із відповідачів визначених позивачем заборгованості за кредитом та заборгованості по відсоткам за користування кредитом.

Крім вимог щодо стягнення солідарно заборгованості за кредитом та заборгованості по відсоткам за користування кредитом, позивачем заявлено вимогу про солідарне стягнення з відповідачів пені, яка правомірно були задоволена судами, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Згідно з пунктом 9.1 кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісій банк має право нараховувати позичальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь термін дії кредитного договору та до повного виконання позичальником зобов'язань по погашенню простроченої заборгованості.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що умовами кредитного договору сторони передбачили строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, який відповідає вимогам частини шостої статті 232 ГК України (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14).

Таким чином, як встановлено судами, та знайшло своє підтвердження в суді касаційної інстанції, відповідачі порушили виконання грошового зобов'язання, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення солідарно з відповідачів пені, в силу наведених норм, є обґрунтованою.

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно відхилив посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістика" на зарахування зустрічних однорідних вимог з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Недопустимість зарахування зустрічних вимог передбачено ст. 602 Цивільного кодексу України, зокрема у п. 5 ч. 1 зазначеної статті закріплено, що не допускається зарахування зустрічних вимог в інших випадках, встановлених договором або законом.

11.06.2015 Національним банком України прийнято постанову № 370 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"".

Відповідно до частин 5, 6 статті 77 Закону України "Про банки та банківську діяльність" Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Статтею 1 Закону Україну "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону Україну "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком. Зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з пов'язаними з банком особами.

Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів передбачено ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема ч. 1 передбачено, що кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п'ятої статті 12 цього Закону; вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності); інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; вимоги за субординованим боргом.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. ст. 601, 602 Цивільного кодексу України, повинно здійснюватись із врахуванням норм спеціального Закону, а саме Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Як вбачається із матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Автологістика" не надано доказів того, що у нього перебували кошти на поточних та/або депозитних рахунках позивача на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автологістика" і банком.

Водночас, Товариство з обмеженою відповідальністю "Автологістика" посилається на те, що його право вимоги до банку виникло на підставі договору від 12.02.2015 про відступлення права вимоги (цесії) за договором № 30686/ен/840 про відкриття та обслуговування банківського рахунку "Ощадний вклад "Енергійний" від 04.04.2012.

Виходячи із приписів статей 1066, 1068 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Стаття 1071 ЦК України визначає перелік підстав списання грошових коштів з рахунка клієнта. Так, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Із аналізу наведених норм вбачається, що за договором банківського рахунка грошове зобов'язання банку перед клієнтом (власником рахунка) в межах коштів, розміщених на рахунку, може виникнути лише після направлення розпорядження клієнта на відповідну грошову суму.

Таким чином, укладення лише договору відступлення права вимоги від 12.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автологістика" і ОСОБА_7 не призвело до виникнення грошового зобов'язання банку перед товариством на суму коштів, розміщених на рахунку.

Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунка поточні рахунки. Поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Виходячи із викладеного, поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунка Інструкцією не передбачено.

Отже, банк позбавлений можливості виконувати розпорядження товариства за поточними рахунками, власником яких є фізична особа, внаслідок чого у товариства не виникло грошових вимог до банку.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.04.2016 у справі № 910/8058/15-г.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у судових рішеннях, що оскаржуються. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Отже, рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістика" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 у справі № 910/32744/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

В.І. КАРТЕРЕ