ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року Справа № 910/2747/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Мележик Н.І., Шевчук С.Р.розглянув касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.06.2016р.та рішеннягосподарського суду міста Києва від 11.03.2016р.у справі№ 910/2747/16 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ"до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно - імпортний банк України"провизнання недійсними умов договорів

за участю представників

позивача - Павленко Г.С., дов. №7 від 25.01.2016р.;

відповідача - Мосійчук Я.І., дов. №010-01/2344 від 11.04.2014р.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" про визнання недійсним умов договорів купівлі-продажу цінних паперів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.03.2016р. (суддя Отрош І.М.) у справі №910/2747/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016р. (колегією суддів у складі головуючого судді Дідиченко М.А., суддів: Буравльова С.І., Пономаренка Є.Ю.) у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016р. та рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2016р. у справі №910/2747/16 скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі: - визнати Договір купівлі-продажу цінних паперів №455-ДД/2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно - імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" 24.04.2013р. недійсним в частині п.3.3. У випадку несплати, неповної або несвоєчасної сплати Продавцем Покупцю відсоткового доходу за ЦП та/або непогашення, неповного або несвоєчасного погашення номінальної вартості ЦП в обсягах та у строки, що зазначені у Рішенні Загальних зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" про закрите (приватне) розміщення облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" від 29.03.2013р. протокол №63 (далі - Рішення) та проспекті емісії ЦП Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ", зареєстрованому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку 12.04.2013р. (далі - Проспект емісії) (тимчасове свідоцтво про реєстрацію випуску облігацій, видане Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, реєстраційний №55/2/2013-Т від 12.04.2013р.), продавець сплачує Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення Продавцем платежу за ЦП. Пеня нараховується на суму простроченого Продавцем платежу за ЦП та аналогічні за змістом п.п.3.3., що містяться в Договорах купівлі-продажу цінних паперів №456-ДД/2013 від 24.04.2013р., №457-ДД/2013 від 24.04.2013р., №458-ДД/2013 від 24.04.2013р., №459-ДД/2013 від 24.04.2013р., №460-ДД/2013 від 24.04.2013р. №461-ДД/2013 від 24.04.2013р., №462-ДД/2013 від 24.04.2013р. та №643-ДД/2013 від 24.04.2013р., а також стягнути з відповідача судові витрати.

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Державний експортно - імпортний банк України" зазначає про необгрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі позивача та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові акти залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та відзив на неї, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.04.2013 р. між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" (продавець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № 455-ДД/2013, договір купівлі-продажу цінних паперів №456-ДД/2013, договір купівлі-продажу цінних паперів №457-дд/2013, договір купівлі-продажу цінних паперів №458-ДД/2013, договір купівлі-продажу цінних паперів №459-ДД/2013, договір купівлі-продажу цінних паперів №460-ДД/2013, договір купівлі-продажу цінних паперів №461-ДД/2013, договір купівлі-продажу цінних паперів №462-ДД/2013 та договір купівлі-продажу цінних паперів № 463-ДД/2013 (надалі в тексті постанови - договори купівлі-продажу цінних паперів від 24.04.2013р.).

У пунктах 3.3 договорів купівлі-продажу цінних паперів від 24.04.2013р. сторонами погоджено, що у випадку несплати, неповної або несвоєчасної сплати продавцем покупцю відсоткового доходу за ЦП та/або непогашення, неповного або несвоєчасного погашення номінальної вартості ЦП в обсягах та у строки, що зазначені у рішенні Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" про закрите (приватне) розміщення облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" від 29.03.2013р. протокол № 63, та проспекті емісії ЦП Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ", зареєстрованому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку 12.04.2013р. (тимчасове свідоцтво про реєстрацію випуску облігацій, видане Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, реєстраційний номер 55/2/2013-Т від 12.04.2013р.), продавець сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення продавцем платежу за ЦП. Пені нараховується на суму простроченого продавцем платежу за ЦП.

Підставою для виникнення спору у даній справі стало те, що за твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" положення п. 3.3 вказаних договорів купівлі-продажу цінних паперів від 24.04.2013р. суперечать п. 3 ст. 1 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" та Проспекту емісії облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ", оскільки передбачають умови, які можуть надати Публічному акціонерному товариству "Державний експортно-імпортний банк України" додаткові можливості у порівнянні з правами інших власників облігацій, а саме право на стягнення пені у випадку несплати, неповної або несвоєчасної сплати продавцем покупцю відсоткового доходу за ЦП та/або непогашення, неповного або несвоєчасного погашення номінальної вартості ЦП відповідно до умов Проспекту емісії облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" та рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" про закрите (приватне) розміщення облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" від 29.03.2013р. протокол № 63. А за твердженням позивача, чинним законодавством а також Проспектом емісії облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" не передбачено право власника цінних паперів на стягнення пені у разі порушення емітентом зобов'язань за Проспектом емісії облігацій щодо виплати відсоткового доходу та погашення номінальної вартості цінних паперів, відтак, останній просив визнати п.3.3. вказаних договорів купівлі-продажу цінних паперів від 24.04.2013р. недійсним на підставі ст. 215 та ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, що і є предметом спору у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

З аналізу норм чинного в Україні законодавства вбачається, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Зазначеної позиції дотримується Верховний суд України у постанові Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9.

Відповідно до статті 6 та ч.1 статті 43 Господарського кодексу України одним з принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Згідно з ч.1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" випуск цінних паперів - сукупність певного виду емісійних цінних паперів одного емітента, однієї номінальної вартості, які мають однакову форму випуску і міжнародний ідентифікаційний номер, та забезпечують їх власникам однакові права незалежно від часу придбання і способу їх емісії.

У ст. 194 Цивільного кодексу України визначено, що цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення). Згідно частини 5 цієї ж статті Закону погашення відсоткових та дисконтних облігацій здійснюється виключно грошима. Погашення цільових облігацій здійснюється шляхом передачі товарів та/або надання послуг, а також сплати коштів власнику таких облігацій у випадках та порядку, передбачених проспектом емісії облігацій (для державних облігацій України - умовами їх розміщення).

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" передбачено, що проспект емісії цінних паперів - документ, що містить інформацію про розміщення цінних паперів та інші відомості, передбачені цим та іншими законами, що визначають особливості розміщення певних видів цінних паперів.

З аналізу зазначених вище положень вбачається, що вірним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що однаковими правами власників цінних паперів (в даному випадку, відсоткових облігацій) у розумінні зазначеного вище п.3 ч.1 ст.1 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" є встановлення однакових прав на повернення номінальної вартості облігацій та виплату доходу за облігаціями. Водночас, норми чинного в Україні законодавства не містять заборони на погодження сторонами у договорах купівлі-продажу умов відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, яким є зобов'язання з погашення номінальної вартості емітованих облігацій.

При цьому, вірним є висновок судів попередніх інстанцій, стосовно того, що спірний п. 3.3 договорів купівлі-продажу цінних паперів від 24.04.2013р. не визначає будь-яких інших (відмінних) прав Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", аніж ті, які визначені Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок" та Проспектом емісії облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ".

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів стосовно того, що положення пунктів 3.3 договорів купівлі-продажу цінних паперів від 24.04.2013р. не суперечать п. 3 ст. 1 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" та Проспекту емісії облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ", оскільки спрямовані на забезпечення належного виконання зобов'язань позивачем (продавцем) умов вказаних договорів та захист інтересів відповідача від порушень позивачем взятих на себе зобов'язань, що не суперечить положенням норм Цивільного кодексу України, якими передбачено відповідальність за несвоєчасне виконання взятих на себе грошових зобов'язань та ст.30 Закону України "Про ціні папери та фондовий ринок".

З огляду на зазначені вище положення, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання спірних пунктів 3.3. договорів купівлі-продажу цінних паперів від 24.04.2013р. недійсним згідно ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України, а відтак, і щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на те, що доводи заявника касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права ґрунтуються на неправильному тлумаченні ним положень чинного в Україні законодавства, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування оскаржуваних рішення та постанови судів попередніх інстанцій, а доводи щодо порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження та фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що у відповідності до вимог ст.1117 Господарського процесуального кодексу України не є компетенцією суду касаційної інстанції, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016р. у справі №910/2747/16 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В.Владимиренко

Судді Н.І.Мележик

С.Р.Шевчук