ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року Справа № 910/20329/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016та на рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2016у справі№910/20329/15 господарського суду міста Києваза позовомУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.доТовариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз-Альянс"про стягнення 4285369,85 доларів США в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Грицик А.С.,

- відповідача Бакулін О.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.02.2016 у справі №910/20329/15 (суддя Смирнова Ю.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 (судді: Алданова С.О., Коршун Н.М., Дикунська С.Я.), відмовлено у задоволенні позову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. (надалі позивач/банк/скаржник) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз-Альянс" (надалі відовідач/ТОВ "Нафтогаз-Альянс") про стягнення 4285369,85 доларів США.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 4 000 000 доларів США заборгованості по кредиту за кредитним договором №ВКЛ-2009866/1 від 14.12.2012, що в еквіваленті станом на 05.08.2015 становить 86 856 536,00 грн., 285 369,85 доларів США заборгованості по процентам (6 196 559,25 грн.), 782 546,32 грн. пені за несвоєчасне повернення відсотків за користування кредитними коштами, 13 028 480,40 грн. штрафів.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на порушення виконання відповідачем кредитного договору №ВКЛ-2009866/1, укладеного між позивачем та відповідачем 14.12.2012. При цьому, як зазначає позивач, 02.03.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" та з 03.03.2015 призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в банку. 18.05.2015 протоколом №7 засідання комісії ПАТ "Дельта Банк" з перевірки правочинів за кредитними операціями, на виконання положень ст. 38 Закону України "Про гарантування вкладів фізичних осіб" визнано нікчемним договір застави майнових прав №ВКЛ-2009866/1/S-2 від 30.12.2014, позаяк відсутні підстави вважати заборгованість відповідача за кредитним договором №ВКЛ-2009866/1 такою, що є погашеною за рахунок заставленого майна.

Суди попередніх інстанцій не погодилися із такими доводами позивача, наведеними в обґрунтування підстав позову, та відмовили у позові, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Згідно з ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 ст. 345 ГК України унормовано, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні положення містяться в ст. 193 ГК України.

Статтею ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 14.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (кредитор/банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз-Альянс" (позичальник/відповідач) був укладений договір кредитної лінії № ВКЛ-2009866/1, відповідно до п.п. 1.1, 1.1.1 якого, кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами - траншами, на умовах визначених у цьому договорі, в межах відновлювальної відкличної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 4000000,00 доларів США зі сплатою за користування кредитом у розмірі 14,00% річних, в порядку визначеному цим договором та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 14.03.2013 включно на умовах, визначених цим договором.

Крім того, як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, в наступному, сторони вказаного договору неодноразово укладали до нього додаткові угоди, відповідно до яких, вносили зміни до кредитного договору в частині збільшення відсоткової ставки, кінцевого строку повернення кредитних коштів, незастосування до відповідача в той чи інший період штрафних санкцій за порушення виконання умов кредитного договору.

Так, згідно з останнім додатковим договором №5 від 30.12.2014 до кредитного договору, сторони узгодили, що розмір плати за користування кредитом буде становити 14,00% річних з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом - не пізніше 31.12.2015; у період з 01.10.2014 по 31.12.2014 до позичальника (відповідача) не застосовуються штрафні санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною 1 ст. 574 ЦК України визначено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Так, згідно зі ст. 49 Закону України "Про заставу" заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Як встановили суди попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 30.12.2014 у якості забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитної лінії №ВКЛ-2009866/1 від 04.12.2012 між ПАТ "Дельта Банк" (заставодержатель) та ТОВ "Нафтогаз-Альянс" (заставодавець) було укладено договір застави майнових прав №ВКЛ-2009866/1/S-2, відповідно до п. 1.1.якого, предметом застави за цим договором є майнові права на отримання грошових сум у повному обсязі, включаючи право на отримання сум наступних депозитних вкладів:

- в розмірі 44 432,00 дол. США, пені та штрафів, тощо, які існують на дату укладання цього договору або виникнуть у майбутньому у заставодавця з договору банківського вкладу "Класичний Корпоратив" №Д-2005468/01/2109, який укладений між заставодавцем та заставодержателем 25.12.2014 р. та додаткових договорів до нього (депозитний договір 1);

- в розмірі 2 120 000,00 дол. США, пені та штрафів, тощо, які існують на дату укладання цього договору або виникнуть у майбутньому у заставодавця з договору банківського вкладу "Класичний" №Д-25468/01/1086, який укладений між заставодавцем та заставодержателем 30.11.2012, та додаткових договорів до нього (депозитний договір 2);

- в розмірі 135 000,00 дол. США, пені та штрафів, тощо, які існують на дату укладання цього договору або виникнуть у майбутньому у заставодавця з договору банківського вкладу "Класичний Корпоратив" №Д-2010036/01/1090, який укладений між заставодавцем та заставодержателем 03.12.2012, та додаткових договорів до нього (депозитний договір 3);

- в розмірі 998 905,00 дол. США, пені та штрафів, тощо, які існують на дату укладання цього договору або виникнуть у майбутньому у заставодавця з договору банківського вкладу "Класичний Корпоратив" №Д- 2010036/01/2110, який укладений між заставодавцем та заставодержателем 25.12.2014, та додаткових договорів до нього (депозитний договір 4);

- в розмірі 770 000,00 дол. США, пені та штрафів, тощо, які існують на дату укладання цього договору або виникнуть у майбутньому у заставодавця з договору банківського вкладу "Класичний Корпоратив" №Д-2005037/01/2107, який укладений між заставодавцем та заставодержателем 25.12.2014, та додаткових договорів до нього (депозитний договір 5).

Відповідно до п. 1.1.1. договору застави заставою за цим договором забезпечується виконання заставодавцем зобов'язань за кредитним договором №ВКЛ-2009866/1 від 14.12.2012 із всіма змінами та доповненнями до нього, а саме: повернення кредиту у сумі 4 000 000 доларів США в строк до 31.12.2015, сплата процентів за користування кредитом, комісій та можливих штрафних санкцій в розмірі, в порядку та в строки, передбачені кредитним договором.

Як встановили суди, належне вкладнику право вимоги на суми депозитів за вищевказаними договорами банківського вкладу відповідач набув на підставі укладених з ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К. Янгеля", ПАТ "Страхова компанія "Уніка" та ПАТ "Страхова компанія "Уніка Життя" договорів відступлення прав вимоги №26/12-2014ДВ від 26.12.2014, №1 від 26.12.2014, №2 від 26.12.2014, №2 від 26.12.2014, №1 від 26.12.2014.

30.12.2014 між TOB "Нафтогаз-Альянс" та ПАТ "Дельта Банк" були укладені договори відступлення права вимоги по депозитних договорах №Д-2005468/01/2109, №Д-25468/01/1086, №Д-2010036/01/1090, № Д-2010036/01/2110, №Д-2005037/01/2107.

За змістом п.п. 2, 3 зазначених договорів відступлення права вимоги, відступлення прав вимоги здійснюється з метою реалізації майнових прав, що є предметом застави згідно з договором застави майнових прав № BKJI-2009866/1/S-2 від 30.12.2014, який був укладений між сторонами в порядку звернення стягнення на майнові права, що є предметом застави за договором застави.

Договір укладений з відкладальною умовою, у зв'язку з чим, права та обов'язки сторін за цим договором настають, за умови набуття ПAT "Дельта Банк" права звернення стягнення на майнові права, що є предметом застави за договором застави майнових прав №BKJI-2009866/1/S-2 від 30.12.2014.

19.02.2015 між TOB "Нафтогаз-Альянс" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договори про розірвання депозитних договорів (банківського вкладу), відповідно до яких заборгованість TOB "Нафтогаз-Альянс" по договору кредитної лінії ВКЛ-2009866/1 від 14.12.2012 погашається за рахунок депозитних договорів № Д-2005468/01/2109, № Д-25468/01/1086, № Д-2010036/01/1090, № Д-2010036/01/2110, №Д-2005037/01/2107, що були предметом застави за договором застави майнових прав № ВКЛ - 2009866/1/S-2 від 30.12.2014

19.02.2015 позивач та відповідач уклали договір про розірвання договору кредитної лінії ВКЛ-2009866/1 від 14.12.2012, відповідно до п. 1 якого сторони домовились достроково розірвати договір кредитної лінії ВКЛ-2009866/1 з 19.02.2015.

Довідкою № 2/01-17/2102 від 20.02.2015 ПAT "Дельта Банк" повідомило TOB "Нафтогаз- Альянс", що станом на 20.02.2015 TOB "Нафтогаз-Альянс" не має кредитної заборгованості перед ПАТ "Дельта Банк" (АТ "Дельта Банк").

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Частиною 1 ст. 651 ЦК України унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з приписами ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Таким чином, встановивши наведені вище обставини, керуючись наведеними нормами, суди попередніх інстанцій прийшли до правомірного висновку про те, що зобов'язання сторін кредитного договору №ВКЛ-2009866/1 від 14.12.2012 припинилися внаслідок погашення наявної за вказаним кредитним договором заборгованості шляхом звернення стягнення банком на предмет застави за договором застави майнових прав №ВКЛ-2009866/1/S-2 від 30.12.2014.

В той же час, як встановили суди попередніх інстанцій на підставі постанови Правління НБУ № 150 від 02.03.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк". Тимчасову адміністрацію в ПAT "Дельта Банк" запроваджено строком на три місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015 включно та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк".

08.04.2015 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 71 про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду № 51 від 02.03.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", відповідно до якого тимчасову адміністрацію в ПАТ "Дельта Банк" запроваджено строком на шість місяців з 03.03.2015 до 02.09.2015 включно.

12.06.2015 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ "Дельта Банк" Кадировим В.В. складено повідомлення про нікчемність договору застави майнових прав № BKJI -2009866/1/S-2 від 30.12.2014, укладеного між TOB "Нафтогаз-Альянс" та ПАТ "Дельта Банк" в порядку ст. 38 Закону України "Про фонд гарантування вкадів фізиних осіб", в якому (повідомленні) вказано про те, що договір застави майнових прав № BKJI -2009866/1/S-2 від 30.12.2014 є нікчемним у зв'язку з тим, що банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

В той же час, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2015 у справі №826/13676/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2016, за адміністративним позовом ТОВ "Нафтогаз-Альянс" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В., визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В., оформлене повідомленням №3269 від 12.06.2015 про визнання договору застави майнових прав №ВКЛ-2009866/1/S-2 від 30.12.2014 нікчемним, тобто, саме того договору, за рахунок якого були погашені зобов'язання ТОВ "Нафтогаз Альянс" перед ПАТ "Дельта Банк" за кредитним договором № BKJI -2009866/1.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Отже, ухвала апеляційного адміністративного суду, якою залишено без змін постанову адміністративного суду в силі, набрала законної сили з дня її проголошення.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації") щодо реалізації права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", з посиланням на справу "Брумареску проти Румунії" (параграф 61), зазначив, що одним з основних елементів Верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, на даний момент, за відсутності надання сторонами будь-яких доказів скасування судових рішень в адміністративній справі №826/13676/15, відсутні жодні підстави неврахування при розгляді даної справи висновків та обставин, що встановлені в них, а саме: визнання протиправним та скасування повідомлення №3269 від 12.06.2015 уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ "Дельта Банк" про визнання договору застави майнових прав №ВКЛ-2009866/1/S-2 від 30.12.2014 нікчемним.

Відповідно до приписів ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, позаяк, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що обставини, встановлені у постанові окружного адміністративного суду м. Києва від 04.12.2015 у справі №826/13676/15 мають преюдиціальне значення, а тому повторного доведення не потребують.

Таким чином, враховуючи, що договір кредитної лінії ВКЛ-2009866/1 від 14.12.2012 було розірвано 19.02.2015, заборгованість відповідача, яка існувала на момент розірвання договору була погашена в результаті звернення стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав №ВКЛ-2009866/1/S-2 від 30.12.2014, відсутність заборгованості станом на 20.02.2015 підтверджено довідкою ПAT "Дельта Банк" № 2/01-17/2102 від 20.02.2015, а рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ "Дельта Банк" про визнання договору застави майнових прав № ВКЛ-2009866/1/S-2 від 30.12.2014 нікчемним визнано протиправним та скасовано за рішенням суду, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором ВКЛ-2009866/1 від 14.12.2012 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно доводів касаційної скарги про безпідставне відхилення судами попередніх інстанцій клопотання позивача про здійснення розгляду справи у закритому засіданні для надання позивачем документів, що становлять, на думку позивача, банківську таємницю, колегія суддів зазначає, що вказане клопотання правомірно було відхилено судами попередніх інстанцій з тих підстав, що документи, які збирався надати позивач є загальновідомими, стосуються неплатоспроможності ПАТ "Дельта Банк"; до того ж, позивач не навів жодних підстав, яким чином представлення ним документів про неплатоспроможність банку може вплинути на розгляд даної справи.

Щодо доводів скаржника про безпідставне незалучення судами, на думку позивача, до участі у розгляді даної справи у якості третьої особи Націоналго банку України, колегія суддів зазначає, що залучення чи незалучення до участі у розгляді справи третьої особи є правом, а не обов'язком суду; при цьому, публічність та резонансність розгляду справ з участю ПАТ "Дельта Банк" дає підстави сумніватися в тому, що НБУ не знає про розгляд конкретно даної справи, проте не скористався своїм особистим правом ані бути залученим до розгляду даної справи, ані оскаржити прийняті у даній справі судові рішення.

Стосовно доводів скаржника про безпідставну нереалізацію судами попередніх інстанцій права, передбаченого у ч. 1 ст. 83 ГПК України, а саме: невизанння недійсним договору застави майнових прав № ВКЛ-2009866/1/S-2 від 30.12.2014, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Визнання недійсним договору, пов'язаного з предметом спору, повністю або у певній його частині є саме правом господарського суду, а не обов'язком.

Пунктом 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що якщо вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України).

Обов'язковою умовою застосування п. 1 ст. 83 ГПК України є переконлива мотивація суду необхідності виходу за межі позовних вимог та відходу від принципу змагальності сторін.

В той же час, правовідносини сторін у даній справі, так само як і порушення, про які заявляє позивач у даному позові, (що фактично становить підстави даного позову) виникли саме з кредитного договору № ВКЛ-2009866/1, а не з договору застави майнових прав № ВКЛ-2009866/1/S-2, а відтак, суди попередніх інстанцій правомірно, в межах заявлених позовних вимог, які ґрунтуються саме на кредитному договорі, здійснили розгляд справи без виходу за межі позовних вимог, у зв'язку з відсутністю такої необхідності.

Інші доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, оскільки, є ідентичними доводам, викладеним як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2016 у справі №910/20329/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

В.І. Картере