ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року Справа № 910/1715/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А.(доповідач), суддів:Іванової Л.Б., Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптекарь"на рішення та на постановуГосподарського суду міста Києва від 12.04.2016 Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016у справі№ 910/1715/16Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Аптекарь"до1. Приватного акціонерного товариства "Альба Україна"; 2. Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"провизнання зобов'язань припиненими та визнання договору про відступлення права вимоги від 05.06.2014 №70101-20/14-7 недійснимза участю представників:

позивача: Мотузюк Б.М., дов. від 09.03.2016;

відповідача-1: повідомлений, але не з'явився;

відповідача-2: Грищенко К.В., дов. від 01.07.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2016 у справі № 910/1715/16 (суддя - Борисенко І.І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Смірнова Л.Г., судді - Кропивна Л.В., Чорна Л.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2016 у справі № 910/1715/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 09.08.2016, у зв'язку з перебування судді Дунаєвської Н.Г. на лікарняному, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 910/1715/16.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 09.08.2016, у зв'язку з перебування судді Дунаєвської Н.Г. на лікарняному, для розгляду касаційної скарги визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Гольцова Л.А. (доповідач), судді - Іванова Л.Б., Картере В.І.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ПАТ "Альба Україна" (Продавець) та ТОВ "Аптекарь" (Покупець) 05.04.2012 укладений договір купівлі-продажу № 61-12, за умовами якого Продавець зобов'язався передавати (поставляти) лікарські засоби і вироби медичного призначення (товар) у власність Покупця, а Покупець зобов'язався приймати товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до умов цього договору.

04.01.2013 між ПАТ "ЕОФ "Креома-Фарм" (Продавець) та ПАТ "Альба Україна" (Покупець) укладений договір купівлі-продажу №2/13, за умовами якого Продавець зобов'язався передавати лікарські засоби та вироби медичного призначення (товар) у власність Покупця, а Покупець зобов'язався приймати та оплачувати їх на умовах даного договору.

В подальшому, 14.05.2014 між ПАТ "Екологоохоронна фірма "Креома-Фарм" (Первісний кредитор) та ТОВ "Аптекарь" (Новий кредитор) укладений договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого Первісний кредитор передає належне йому право вимоги за договором купівлі-продажу від 04.01.2013 №2/13, (Боржник - ПАТ "Альба Україна", Кредитор - ПАТ "Екологоохоронна фірма "Креома-Фарм"), а Новий кредитор приймає право вимоги, належне Первісному кредитору за основним договором на загальну суму 713570,27 грн.

Між ПАТ "Альба Україна" (Первісний кредитор) та ПАТ "Банк "Київська Русь" (Новий кредитор) 05.06.2014 укладений договір про відступлення прав вимоги № 70101-20/14-7, за умовами якого Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває за 713570,27 грн в порядку та на умовах, визначених цим договором, право вимоги за зобов'язаннями ТОВ "Аптекарь" (Боржник) в сумі 713570,27 грн, що випливає з договору купівлі-продажу від 05.06.2014 №61-12, укладеного між Боржником та Первісним кредитором.

Право вимоги первісного кредитора за зобов'язаннями боржника на суму зазначену в п. 1.1 договору, що випливає з договору купівлі-продажу, підтверджується актом звірки взаєморозрахунків між Первісним кредитором та Боржником за період з 01.04.2014 по 30.04.2014 (п. 1.1.1 договору про відступлення).

Однак, Позивач у даній справі вважає, що Договір про відступлення прав вимоги №70101-20/14-7 від 05.06.2014 є недійсним, оскільки на момент переходу права вимоги за оспорюваним правочином зобов'язання Боржника не існували, в зв'язку з їх припиненням шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Звертаючись до суду з позовом, як вірно зазначають суди попередніх інстанцій, позивач посилається на те, що ПАТ "Альба України було усно повідомлено про намір укласти з ПАТ "ЕОФ "Креома-Фарм" договір про відступлення прав вимоги за договором купівлі-продажу від 04.01.2013 №2/13 з метою подальшого зарахування зустрічних однорідних вимог з ПАТ "Альба Україна".

Також позивач зазначає, що на момент укладання спірного правочину (договір про відступлення прав вимоги від 05.06.2014 № 0101-20/14-7), зобов'язання ТОВ "Аптекарь", які були передані від Первісного кредитора Новому кредитору, припинили своє існування в зв'язку з зарахуванням однорідних зустрічних вимог між ТОВ "Аптекарь" та ПАТ "Альба Україна".

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, ГК України та надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Приписами ст. 512 ЦК України встановлено підстави заміни кредитора у зобов'язанні. Так, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

При цьому, в силу вимог ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

В розумінні приписів наведених норм права, на виключення із загального правила щодо необов'язковості згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, сторони договору можуть домовитися про можливість відступлення кредитором права вимоги виключно за згодою боржника. У цьому випадку, передання кредитором своїх прав іншій особі всупереч умовам первісного договору, за яким боржник має цивільний обов'язок є підставою для визнання правочину відступлення права вимоги недійсним за приписами ст. 203, 215 ЦК України.

Даної позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 15.04.2015 у справі № 3-43гс15).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуваний договір відступлення відповідає чинному законодавству України. Зокрема, судами з'ясовано, що в межах справи №910/706/15-г Господарського суду міста Києва встановлені обставини та факт укладення 05.06.2014 між ПАТ "Альба Україна" (Первісний кредитор) та ПАТ Банк "Київська Русь" (Новий кредитор) договору про відступлення прав вимоги №70101-20/14-7, за яким у ПАТ "Банк "Київська Русь" виникло право вимоги до ТОВ "Аптекарь".

Також, господарські суди відхили посилання позивача про наявність підстав для припинення зобов'язання за договором купівлі-продажу №61-12, де ПАТ "Альба Україна" було кредитором ТОВ "Аптекарь" на суму 713570,27 грн, та за договором купівлі-продажу №2/13 і договором про відступлення прав вимоги від 14.05.2014, де ТОВ "Аптекарь" було кредитором ПАТ "Альба Україна" на суму 713570,27 грн, шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог.

Відповідно до ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, припинення зобов'язання зарахуванням можливе лише за умов однорідності зустрічних вимог сторін.

Водночас, як встановили суди попередніх інстанцій, позивачем не доведено наявності заборгованості відповідача-1 перед позивачем на суму 713570,27 грн, яка, як стверджує позивач, виникла на підставі договору купівлі-продажу № 2/13 та не надано доказів однорідності, зустрічності та настання строку виконання відповідного зобов'язання за договором купівлі-продажу № 2/13.

Місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції дослідили, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.05.2014 №1390, яка адресована голові правління ПАТ "Альба Україна", не містить адреси для її надіслання. Крім того, доказів надіслання цієї заяви позивачем не надано, у зв'язку з чим посилання останнього про направлення зазначеної заяви 24.05.2014 судами попередніх інстанцій визнано не обґрунтованим та таким, що не підтверджено належними засобами доказування.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання договору про відступлення права вимоги від 05.06.2014 №70101-20/14-7 недійсним та не встановлено підстав для визнання зобов'язань припиненнями шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 1115, 1117 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства при прийнятті оскаржуваних судових рішень у даній справі не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції колегія суддів касаційної інстанції не вбачає.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптекарь" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 у справі №910/1715/16 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

В.І. КАРТЕРЕ