ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року Справа № 906/67/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Данилова Т.Б. (доповідач)

судді: Данилова М.В., Корсак В.А.

розглянувши матеріали касаційної скаргипублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 25.05.2016р. у справі господарського суду№906/67/16 Житомирської області за позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"допублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Коростишівгаз"про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення 554 681,26грн. пр. Пронюк В.Я. - дов. №14-182 від 15.07.14р. пр. Ткачук М.О. - дов. №01/2 від 04.01.16р.В С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Коростишівгаз" про стягнення з відповідача на користь позивача 54848,97грн. 3% річних та 499832,29грн. інфляційних втрат за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу природного газу №14/2222/11 від 30.09.2011р.

Рішення господарського суду Житомирської області від 07.04.2016р. (суддя Гансецький В.П.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.05.2016р. (судді Юрчук М.І., Крейбух О.Г., Демидюк О.О.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 803,99грн. 3% річних за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу природного газу №14/2222/11 від 30.09.2011р. В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення і постанову скасувати в частині відмови задоволення позовних вимог та в скасованій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 54044,98 грн. 3% річних та 499832,29грн. інфляційних втрат.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 30.09.2011р. між публічним акціонерним товариством Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та публічним акціонерним товариством "Коростишівгаз" (покупець) укладено договір №14/2222/11 на купівлю-продаж природного газу, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у ІV кварталі 2011року та у 2012 році імпортований природний газ для потреб суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (в обсягах природного газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами), та використовується теплогенеруючими (теплопостачальними) підприємствами на власні потреби та втрати, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.

Згідно актів приймання-передачі природного газу за період з жовтня 2011 року по лютий 2012 року позивач передав (поставив) відповідачу природний газ на загальну суму 2338652,53грн.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 18.04.2013р. у справі №906/178/13-г за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Коростишівгаз" про стягнення 1180300,87грн., встановлено факт неналежного виконання ПАТ по газопостачанню та газифікації "Коростишівгаз" умов договору купівлі-продажу природного газу №14/2222/11 від 30.09.2011р. в частині оплати отриманого природного газу та стягнуто з ПАТ по газопостачанню та газифікації "Коростишівгаз" 716644,77грн. заборгованості, з яких: 652132,57грн. основного боргу, 26821,89грн. пені, 7063,67грн. інфляційних та 30626,64грн. 3% річних за період з листопада 2011 року по лютий 2012 року.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.05.2013р. рішення господарського суду Житомирської області від 18.04.2013р. змінено в частині стягнення пені, а саме стягнуто 44703,15грн. пені.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для звернення позивача з позовом стало те, що відповідачем не було виконано рішення господарського суду Житомирської області від 18.04.13р. у справі № 906/178/13-г в частині сплати основного боргу за отриманий природний газ, поставлений у період з листопада 2011 року по лютий 2012 року, тому, посилаючись, зокрема, на ч.2 ст.625 ЦК України, заявив до стягнення 499832,29грн. інфляційних нарахувань та 54848,97грн. 3% річних.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору купівлі-продажу природного газу №14/2222/11 від 30.09.2011р.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди виходили з того, що згідно із ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Частиною 1 статті 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

В силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1 ст.509 ЦК України, ч.1 ст.173 ГК України).

Згідно із ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Згідно із ст.202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Згідно із пп.7.1 Договору купівлі-продажу природного газу №14/2222/11 від 30.09.2011р., за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, наведена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Пунктом 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Таким чином, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, рішення господарського суду Житомирської області від 18.04.2013р. та постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 27.05.2013р. у справі №906/178/13-г, які набрали законної сили, визнані судами такими, що мають преюдиційне значення для вирішення спору у даній справі.

Однак, Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" від 23.06.2005р. №2711-IV, визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу. Метою цього Закону є сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутству та підвищенню рівня інвестиційної привабливості шляхом урегулювання процедурних питань та впровадження механізмів погашення заборгованості, надання суб'єктам господарської діяльності права їх застосування, визначення порядку взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, розпорядників бюджетних коштів із суб'єктами господарської діяльності щодо застосування механізмів погашення заборгованості.

Преамбулою Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" визначено, що метою цього Закону є сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств ПЕК, запобіганню їх банкрутству та підвищенню рівня інвестиційної привабливості шляхом урегулювання процедурних питань та впровадження механізмів погашення заборгованості, надання суб'єктам господарської діяльності права їх застосування, визначення порядку взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, розпорядників бюджетних коштів із суб'єктами господарської діяльності щодо застосування механізмів погашення заборгованості.

Відповідно до п.1.2 ст.1 вказаного Закону механізмами погашення заборгованості є списання, взаєморозрахунки, реструктуризація, часткова оплата на умовах, визначених цим Законом.

Пунктом 1.1 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" передбачено, що підприємства паливно-енергетичного комплексу - гірничі підприємства (шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики), газодобувні підприємства, котельні, підключені до магістральних теплових мереж, а також підприємства, які на дату виникнення заборгованості мали ліцензію хоча б з одного виду діяльності: виробництва електричної енергії; передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами; передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; постачання електричної енергії за регульованим тарифом; оптового постачання електричної енергії; транспортування природного газу магістральними трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу розподільними трубопроводами; транспортування нафтопродуктів магістральними трубопроводами; постачання природного газу за регульованим тарифом.

Відповідно до п.3.4 ст.3 вказаного Закону, процедура погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу діє до 1 вересня 2015 року, крім державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", що має стратегічне значення для енергетичної безпеки держави, для якого процедура погашення заборгованості діє до 1 січня 2016 року.

Згідно із абз.6 п.3.7 ст.3 Закону, на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства із стягнення заборгованості, яка виникла до 1 січня 2013 року, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Отже, до 01.09.2015р. та протягом перебування в Реєстрі підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до вищевказаного Закону, будь-які стягнення за виконавчими документами щодо підприємства зупиняються.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач включений до Переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, які прийняли рішення про участь у процедурі погашення заборгованості та відповідають вимогам п.1.1 ст.1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" від 23.06.2005р., затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України від 10.11.2005р. №568, та відповідно на строк участі підприємств паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Постановами відділу державної виконавчої служби Коростишівського районного управління юстиції від 02.09.2014р. зупинені виконавчі провадження за №40024358 та №38969249 з примусового виконання наказів у справі №906/178/13-г від 27.05.2013р. та від 14.06.2013р.

Судами встановлено, що у даній справі позивачем були нараховані інфляційні втрати за період з січня 2013 року по червень 2015 року, тобто до 1 вересня 2015 року, коли діяла процедура погашення заборгованості, що суперечить Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" від 23.06.2005р. №2711-IV, тому суди дійшли до висновку про відмову у задоволенні стягнення інфляційних нарахувань.

Щодо стягнення 3% річних то суди визнали обґрунтованою заявлену до стягнення 3% річних суму 803,99грн., яка була нарахована позивачем з 01.09.2015р. по 15.09.2015р. включно.

Що ж стосується решти суми 3% річних, починаючи з 03.01.2013р. по 31.08.2015р., то суди відмовили у задоволенні, відповідно до пп.3.4 ст.3 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" від 23.06.2005р. №2711-IV, оскільки виконання рішення суду у справі №906/178/13-г було зупинене виконавчою службою, а не бездіяльністю боржника.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що правова позиція щодо відсутності підстав для настання наслідків, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України висловлена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2016р. у справі №905/3137/14-908/5775/14.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.05.2016р. у справі №906/67/16 господарського суду Житомирської області залишити без змін.

Головуючий суддя Т. Данилова

Судді М. Данилова

В. Корсак