ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року Справа № 6/283-52/69

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доовідача), Карабаня В.Я., Черкащенка М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу житлово-будівельного кооперативу "Квазар-6" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 року у справі № 6/283-52/69 за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до житлово-будівельного кооперативу "Квазар-6" про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2007 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 61790,97 грн. та 8733,48 грн. інфляційних сум у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання за договором № 6900/4-06 від 02.07.1999 року з оплати за надані послуги з водопостачання та водовідведення в період з 01.07.1999 року по 01.11.2006 року.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив заявлені вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 61791,02 грн. та 8733,48 грн. інфляційних сум за період з червня 2002 року по листопад 2006 року за споживання холодної води, яка використовується для підігріву гарячої.

Проте, з поданого у лютому 2012 року уточненого розгорнутого розрахунку вбачається, що позивач визначає заборгованість відповідача за надані в період з червня 2002 року по листопад 2006 року послуги в сумі 61 790,97 грн.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Постановами Вищого господарського суду України від 25.06.2008 року та від 30.01.2014 року попередні судові рішення про відмову в позові було скасовано, а справа передавалася на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.03.2015 року (суддя Стасюк С.В.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 46 332,61 грн., 6548,61 грн. інфляційних сум, а в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 року рішення суду першої інстанції змінено, позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 18382,81 грн., інфляційні втрати в розмірі 343,57 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.01.2016 року постанову апеляційного господарського суду скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За наслідками нового розгляду справи постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 року (судді: Дикунська С.Я., Алданова С.О., Коршун Н.М.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, та в позові відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що судові рішення у справі є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що між сторонами було укладено договір від 02.07.1999 року № 6900/4-06, за умовами якого ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник), правонаступником якого є позивач, зобов'язується надавати ЖБК "Квазар-6" (абоненту) послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватись за надані послуги згідно умов договору та вимог Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року № 65 (далі - Правила).

За умовами п. 3.1. договору кількість води, яка подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Якщо водолічильники тимчасово знято представником постачальника або їх зіпсовано не з вини абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водолічильників. У разі тривалості роботи водолічильників менше 2-х місяців кількість води визначається за період роботи водолічильника не менше 10-днів. Такий порядок зберігається до установки нового водолічильника і перерахунок за попередній час не провадиться (п. 3.2 договору, п. 11.2. Правил).

Якщо водолічильники відсутні, постачальник визначає інший засіб обліку використаної води, передбачений Правилами (п. 3.3 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з Постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2 Правил.

За п. 3.6 зазначеного договору абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у п'ятиденний термін з дня надання постачальником платіжних документів до банківської установи.

Пунктом 3.7 договору встановлено, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

На підставі укладеного договору позивачем присвоєно відповідачу код абонента 10-824 та для розрахунків за спожиту питну воду відкрито особовий рахунок № 920-8.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення відповідача з обгрунтовуючими документами та проведення звіряння розрахунків, однак на момент укладання договору згідно з актом обстеження від 02.07.1999 року будинок № 11 по вул. Лук'янівська в м. Києві (ЖБК "Квазар-6") був обладнаний водоміром типу ВТ-50 за № 508000, який знаходився у не справному стані та ремонту не підлягав. Крім цього, постачальником неодноразово зверталась увага абонента на необхідність заміни водомірного вузла під новий тип лічильника, оскільки цих вимог виконано не було, постачальником проведено заміну водоміра старого типу на новий лічильник, що свідчить про переобладнання водомірного вузла під новий тип лічильника.

Предметом даного судового розгляду є вимоги постачальника про стягнення із споживача заборгованості та інфляційних сум у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання за договором з оплати за надані послуги з холодного та гарячого водопостачання і водовідведення.

Висновок судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову мотивовано доведеністю правових підстав для стягнення заборгованості з постачання питної води і її водовідведення, а також водовідведення гарячої води, та інфляційних сум за період з 01.06.2002 року по 01.12.2006 року, а відмову в позові щодо решти вимог обґрунтовано недоведеністю надання позивачем послуг з постачання гарячої води. Крім того, суд першої інстанції не знайшов підстав для застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості у зв'язку з вчиненням відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу, які полягають у здійсненні часткових періодичних оплатах заборгованості.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" Правила є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання.

У відповідності до ст. 22 цього Закону одним з основних обов'язків споживача є своєчасне внесення плати за використану воду.

Рахунки за воду складаються на підставі тарифів, що діють у даній місцевості або населеному пункті. Тарифи на користування послугами встановлюються відповідно до чинного законодавства України без будь-яких додаткових узгоджень з абонентом, що передбачено пунктами 1.10, 12.5 Правил.

Згідно з п.п. 11.1, 11.2 Правил кількість води, використаної абонентами, визначається за показниками перевірених водолічильників та інших приладів обліку, які мають бути опломбовані.

Якщо вести облік води за водолічильником неможливо з причин, що не залежать від абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за попередні два розрахункові місяці. У разі тривалості роботи приладів обліку менше 2-х місяців кількість води визначається за період роботи водолічильника не менше 10 днів.

Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника (п. 21.1 Правил).

Абонент на підставі п. 4.19 Правил відповідає за цілісність та збереження водолічильників, пломб і з'єднань водолічильника, запірної арматури, манометра та іншого обладнання водомірного вузла незалежно від місця його знаходження.

У разі пропажі або виходу з ладу водолічильника чи його з'єднань, а також псування від морозу або гарячої води абонент зобов'язаний придбати новий водолічильник або сплатити вартість його демонтажу, ремонту та встановлення.

У відповідності до п. 4.20 Правил у випадку, коли витрата води у абонента значно знизилася, збільшилася або витрата води у абонента не відповідає каліброві встановленого водолічильника, абонент зобов'язаний перемонтувати водомірний вузол згідно вимог та умов Водоканалу.

Якщо в зазначений термін умови Водоканалу не виконані або абонент переобладнав водомірний вузол на свій лад, водокористування вважається безобліковим з вини абонента і розрахунок за воду виконується відповідно до п. 9.6 цих Правил з дня виписування останнього рахунку до дня виконання вимог та умов Водоканалу.

Відповідно до п. 3.13 Правил суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

З огляду на вимоги Правил, умови договору та встановлені обставини справи щодо відсутності належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів або котелень, з яких здійснюється постачання гарячої води, суди попередніх інстанцій правильно визнали вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена на теплові пункти для підігріву необґрунтованими.

В той же час, відповідач зобов'язаний оплачувати надані послуги з постачання питної води та її водовідведення, а також за водовідведення обсягів води, яка обліковується позивачем за водовідведення гарячої води.

За змістом ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526, 530, 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Суди обох інстанцій врахувавши вимоги зазначених Правил, встановивши обставини надання позивачем в період з 01.06.2002 року по 01.12.2006 року послуг з водопостачання та водовідведення, невиконання відповідачем вказівки Водоканалу про заміну несправного водолічильника у встановлений строк та відсутності доказів звернення до Водоканалу щодо проведення звіряння розрахунків, а також часткового розрахунку відповідача за надані позивачем послуги з постачання води та прийняття стічних вод, дійшли правильних висновків про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 46 332,61 грн. заборгованості.

Разом з цим, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання судами попередніх інстанцій обгрунтовано задоволено позовні вимоги про стягнення інфляційних сум в розмірі 6 548,61 грн.

Крім того, виходячи з положень ст.ст. 256, 257, 260, 261 ЦК України є підставними висновки судів про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності.

Ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, висновки судів про часткове задоволення позову про стягнення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення й інфляційних сум, та відмову в решті позову за недоведеністю ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За таких обставин, оскаржені судові рішення є законними й обґрунтованими, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу житлово-будівельного кооперативу "Квазар-6" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 року - без змін.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді В.Карабань

М.Черкащенко