ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2015 року Справа № 922/837/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Васищака І.М., Селіваненка В.П., розглянувши матеріали касаційноїскаргифізичної особи-підприємця ОСОБА_4напостанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.06.2015у справігосподарського суду Харківської області №922/837/15за первісним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4провизнання права користування,за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5провиселення та повернення нерухомого майна,за участі представників сторін:

від позивача - не з'явилися,

від відповідача - не з'явилися,

У С Т А Н О В И В:

10.02.2015 фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання за ФОП ОСОБА_5 права користування орендованим приміщенням площею 88,1 кв.м. на умовах договору оренди нежитлового приміщення №120715 від 15.07.2012 на строк до 14.07.2015.

05.03.2015 фізична особа-підприємець ОСОБА_4. звернулась до господарського суду Харківської області із зустрічним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про зобов'язання ФОП ОСОБА_5 звільнити нежитлові приміщення першого поверху №1-1-:-1-9 загальною площею 88,1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення та повернення їх ФОП ОСОБА_4.

02.04.2015 рішенням господарського суду Харківської області (суддя Жигалкін І.П.) у задоволенні первісного позову відмовлено, задоволено зустрічний позов, зобов'язано ФОП ОСОБА_5 звільнити нежитлові приміщення першого поверху №1-1-:-1-9 загальною площею 88,1 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення та повернення їх ФОП ОСОБА_4

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством не передбачено такого способу захисту порушеного права, як визнання права користування орендованим приміщенням, а позивачем за первісним позовом не надано доказів і не підтверджено матеріалами справи вчинення відповідачем за первісним позовом перешкод у здійсненні підприємницької діяльності першого. Одночасно, задовольняючи зустрічний позов, господарський суд зазначив, що позивач за зустрічним позовом належним чином повідомив відповідача за зустрічним позовом про розірвання договору, звільнення та передачу приміщення, направивши йому повідомлення, лист та претензію з відповідними вимогами.

26.05.2015 постановою Харківського апеляційного господарського суду (судді Істоміна О.А., Барбашова С.В., Білецька А.М.) скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічних позовних вимог та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні цих вимог. У іншій частині рішення залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, апеляційна інстанція керувалась тим, що одностороння відмова від договору оренди не допускається, позивачем за зустрічним позовом не доведено наявності правових підстав для припинення дії спірного договору, а зміст повідомлення, листа та претензія позивача за зустрічним позовом не містять порушень орендарем умов договору оренди.

У касаційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_4 посилалась на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема положень ст.ст.627, 629, 651, 785 Цивільного кодексу України, тому просили скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Судами обох інстанцій установлено, що 15.07.2012 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 було укладено договір №120715 оренди нежитлового приміщення. За умовами п.1.1. договору орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху загальною площею 88.1 кв.м. в літ А -3 №№ 1-1-;-1-9 (далі - Приміщення), що належать орендодавцю на праві власності на нерухоме майно, реєстраційний № 19038223 від 30.05.2012 року за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення в ньому аптеки. Вказане нежитлове приміщення передається Орендареві на підставі акту прийому-передачі, що є невід'ємною частиною даного Договору (п.1.2.).

Пунктом 3.1. договору сторони визначили обов'язки орендаря, зокрема, вчасно вносити плату за оренду приміщення у відповідності з умовами цього договору, використовувати передане в оренду приміщення за цільовим призначенням та утримувати його в належному стані.

Розділом 5 договору визначені випадки припинення договору: закінчення строку дії; угоди сторін; якщо кожна зі сторін виступить із пропозицією про розірвання цього договору за 60 (шістдесят) календарних днів до бажаної дати припинення договірних відносин, шляхом направлення письмового повідомлення на адресу іншої сторони; по інших підставах, передбаченим чинним законодавством України; якщо орендодавець не вносить орендну плату чи відшкодування комунальних платежів більш ніж 2 (два) місяці; якщо об'єкт використовується всупереч цільовому призначенню, без погодження орендодавцем.

У випадку припинення дії даного Договору, відповідно до статті 5, орендар зобов'язаний у дводенний термін, із установленої дати розірвання даного Договору, повернути орендодавцю приміщення по акту прийому-передачі в тому стані, у якому воно було передане орендодавцем, з урахуванням природного фізичного зносу. приміщення вважається фактично переданим орендодавцю з моменту підписання акта прийому-передачі і повного звільнення орендованого приміщення (п.6.1 договору).

Умовами п.11.1 договору визначено, що він набирає сили з моменту підписання акта прийому-передачі і діє до 14.07.2015.

Звертаючись до суду з позовом, підприємець ОСОБА_5 (орендар) обґрунтувала свої вимоги тим, що нею своєчасно вносилась орендна плата, а з січня 2015 року ФОП ОСОБА_4 (орендодавець) вчинялись перешкоди у користуванні орендарем цим приміщенням, зокрема, спроби відключення від електроенергії тощо.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Аналізуючи викладені норми закону та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з предмету позовних вимог, судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вірно установлено, що діючим законодавством не передбачено такого способу захисту порушеного права, як визнання права користування орендованим приміщенням. Більше того, позивачем за первісним позовом не надано доказів, а матеріалами справи не підтверджено вчинення відповідачем за первісним позовом перешкод у користуванні першим орендованим приміщенням, тобто не доведено, що це право було порушено. Відтак, перевіривши обставини справи, попередні судові інстанції обґрунтовано відмовили у задоволенні первісного позову, виходячи з безпідставності його вимог.

Приводом для звернення до суду із зустрічним позовом, за доводами підприємця ОСОБА_4, стало те, що вона неодноразово зверталась до орендаря з повідомленням від 01.12.2015, листом від 19.01.2015 та претензією від 04.02.2015 про розірвання спірного договору та повернення орендованого майна, тому згідно зі ст.651 ЦК України та умов договору, останній є розірваним.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 291 Господарського кодексу України урегульовано, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно зі ст.188 цього ж Кодексу зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Зважаючи на викладене, саме по собі повідомлення ФОП ОСОБА_4 (орендодавця) про припинення договору оренди №120715 від 12.07.2012 не може бути підставою для автоматичного припинення цього договору, адже законодавством передбачена певна процедура розгляду та реагування на таку пропозицію орендодавця, з метою унеможливлення односторонньої відмови від договору.

Надавши належну правову оцінку усім доводам сторін та наданим на їх підтвердження документам, суд апеляційної інстанції, виходячи з умов укладеного між сторонами договору та приписів діючого законодавства, обґрунтовано дійшов висновку, що на момент розгляду спору судом спірний договір не був розірваний у відповідності до вимог цивільного законодавства та відповідно до приписів ст.204 ЦК України був діючим, а позивач за зустрічним позовом не довів наявність підстав для його припинення.

Правомірність висновків апеляційного господарського суду підтверджується і тим, що зі змісту листування ФОП ОСОБА_4 з приводу припинення договору та повернення приміщень, не убачається порушень ФОП ОСОБА_5, як орендарем, умов договору оренди, що свідчить про відсутність підстав для застосування ст.651 ЦК України.

Твердження заявника, викладені у касаційній скарзі з приводу невнесення ФОП ОСОБА_5 (орендарем) орендної плати з лютого по червень 2015 року спростовуються матеріалами справи, з яких убачається, що остання листом №17/02-15/1 від 17.02.2015 запропонувала ФОП ОСОБА_4.(орендодавцю) надати рахунок на оплату орендної плати та з'явитись за отриманням цих платежів. Відтак, на момент подачі 05.03.2015 зустрічного позову, вини орендаря у невнесенні орендної плати не убачається.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. Належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки попередніх апеляційного господарського суду, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови, при ухваленні якої здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст. 111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 у справі господарського суду Харківської області №922/837/15 - без змін.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Суддя І.М. Васищак

Суддя В.П. Селіваненко