ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2016 року Справа № 915/557/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.за участю представників: прокуратуриКоркішко В.М., посв. № 027484позивачів - Рудник Ю.М. - предст. дов. від 30.12.2015; - не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)відповідачів- не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно); - не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_6на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 02.02.2015у справі№ 915/557/15Господарського судуМиколаївської областіза позовомЗаступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу до- Військової частини А 1890; - фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 провизнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

02.04.2015 заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу з позовом про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі № 34 від 04.03.2011 з додатковими угодами, укладеного Військовою частиною А 1890 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6. Позовні вимоги на підставі статей 203 та 215 Цивільного кодексу України вмотивовано невідповідністю спірного договору вимогам статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", статтям 20, 77, 115, 116 Земельного кодексу України, оскільки при його укладенні порушено режим використання земельної ділянки полігону, порядок надання земель оборони для використання з іншою метою; договір укладено особою, не наділеною розпорядчими правами та повноваженнями щодо спірної земельної ділянки.

Відповідачі відхилили позов, вказавши, що військова частина А 1890 є фактичним та належним землекористувачем, а спірний договір спільного обробітку землі не суперечить вимогам Закону України "Про використання земель оборони", Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2015 (суддя Смородінова О.Г.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 (судді: Величко Т.А. - головуючий, Бєляновський В.В., Поліщук Л.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано з огляду на його прийняття при неповному з'ясуванні істотних обставин справи; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; визнано недійсним договір про спільний обробіток землі № 34 від 04.03.2011, укладений Військовою частиною А 1890 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_6 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову у даній справі, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме, всупереч вимогам статей 4-2, 43, 82 Господарського процесуального кодексу України не викладено доводів та доводів сторони, не визначено, в чому полягає порушення прав та інтересів держави укладенням спірного договору та хто є належним землекористувачем спірної земельної ділянки, не враховано, що позивачі не надали належні докази на підтвердження свого речового права щодо спірної земельної ділянки; в порушення статті 101 Господарського процесуального кодексу України не вмотивовано прийняття нових доказів на стадії апеляційної інстанції; суд апеляційної інстанції невірно визначив особу, яка мала надати погодження на використання земельної ділянки, помилково відніс земельну ділянку до військового майна та не врахував передбачені статтею 11 Цивільного кодексу України підстави набуття Військовою частиною А 1890 прав та обов'язків щодо спірної земельної ділянки в порядку правонаступництва; всупереч частині першій статті 215 Цивільного кодексу України не визначив обставин, з якими пов'язано недійсність правочину; до участі у справі не залучено орган місцевого самоврядування, необхідних погоджень для укладення договору.

Квартирно-експлуатаційний відділ та відповідачі не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції своїх представників; відзиву на касаційнуу скаргу не надіслали.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора, представника Міністерства оборони України, присутніх в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Місцевий господарський суд встановив, що за змістом Державного акта серії Б № 062408 від 1978 року на право постійного користування земельною ділянкою земельну ділянку площею 7102,7 га було виділено Військовій частині № 15540 для військових потреб; суд дійшов висновку, що Військова частина А1571 є правонаступником Військової частини № 15540

04.03.2011 Військова частина А1571 (сторона-1) та фізична особа-підприємець ОСОБА_6 (сторона-2) уклали Договір про спільний обробіток землі № 34, за змістом якого сторони з метою відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності військової частини домовилися про співпрацю і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані Стороні-1 в безстрокове користування та можливостей Сторони-2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових та технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.

За пунктом 1.2 договору сторони домовились, що спільний обробіток землі буде здійснюватися таким чином:

Військова частина А 1571 бере на себе зобов'язання залучити площу земельної ділянки під спільний обробіток землі та проводити її обстеження на предмет наявності та, в подальшому, проведення заходів своєчасного знешкодження шкідливих для оточуючої середи, життя та здоров'я людей предметів з метою створення безпечних умов праці; фізична особа-підприємець ОСОБА_6 бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, яка обумовлена Договором.

Відповідно до пункту 3.1 вказаного договору Військова частина А 1571 зобов'язалась залучити до спільної діяльності земельні ділянки, що надані Військовій частині А 1571 в безстрокове користування згідно з Державним актом серії Б № 062408 площею 421,34 га, терміном на 5 сільськогосподарських років, тобто, до 01.12.2015.

Розділами 5, 6 та 8 договору учасники обумовили порядок ведення спільних справ, внески і частки сторін, розподіл результатів спільної діяльності.

Пунктами 12.1 та 12.2 договору сторони дійшли згоди, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання уповноваженими особами та скріпленням печатками сторін.

Договір підписано та скріплено печатками сторін, а також погоджено сільським головою Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області та начальником КЕВ м. Миколаїв, про що свідчать відповідні відмітки на договорі.

05.03.2011 сторони склали та затвердили акт обміру земельної ділянки загальною площею 421,34 га.

Військова частина А 1571 та фізична особа-підприємець ОСОБА_6:

- 02.06.2011 уклали Додаткову угоду, якою внесено зміни в пункт 8.1 розділу 8 договору та визначили, що прибуток, який отримується сторонами від спільного обробітку землі, відповідно до статті 1139 Цивільного кодексу України підлягає розподілу пропорційного вартості вкладів, при цьому Сторона-1 в будь-якому випадку повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеними у статті 6 цього договору;

- 19.10.2012 уклали додаткову угоду, якою внесли зміни до пункту 6.1 договору відносно розміру внеску сторони-1 у вигляді вартості права обробітку земельних ділянок та зазначили, що він складає 67431,25 грн.;

- 26.12.2012 уклали додаткову угоду, якою внесли зміни до пунктів 3.1 та 6.1. договору, додатком до якої виступила схема земельної ділянки до договору.

Суд також встановив, що 15.01.2013 Військова частина А 1571, фізична особа-підприємець ОСОБА_6 та Військова частина А 1890 уклали договір про заміну сторони в договорі спільного обробітку землі, обумовивши, що відбувається відступлення прав та обов'язків Військової частини А 1571 на користь Військової частини А 1890 на підставі Директиви Міністерства оборони України від 30.11.2012 № Д-322/1/16, директиви командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 10.12.2012 № Д-7дск, наказу командира Військової частини А1314 від 21.12.2012 № 1032.

05.05.2013 Військова частина А 1890 та фізична особа-підприємець ОСОБА_6 склали акт огляду земельної ділянки загальною площею 435,96 га.

В подальшому сторони вносили до договору зміни додатковою угодою № 2 від 05.03.2013 та додатковою угодою № 3 від 14.02.2014.

З'ясовуючи статус Військової частини А 1890, місцевий господарський суд з'ясував, що за змістом довідки № 116/14/2/2130 від 29.12.2012 за Директиви Міністерства оборони України від 30.11.2012 № Д-322/1/16 Військова частина А 1571 підлягала розформуванню, а її правонаступником з фінансових питань визначена Військову частину А 1890; згідно з актом прийому-передачі будівель та споруд військового містечка від 07.03.2013 Військова частина А 1571 передала, а Військова частина А 1890 прийняла військове містечко № 1 (гарнізон Вознесенський); прийнято земельну ділянку разом з будинками та спорудами на ній; відповідно до акта приймання-передачі будівель, споруд та території військового містечка від 15.01.2014 військова частина А1890 здала, а КЕВ м. Миколаїв прийняло військове містечко № 1 і земельну ділянку з вказаними будівлями, спорудами, інженерними мережами.

За свідоцтвом про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах від 29.10.2010 № 547 військовій частині А1890 дозволено вирощування зернових та технічних культур.

Опис № 46335дск від 24.04.2015 та акт від 19.02.2013 № 4 про відбір відповідних печаток та штампів Військової частини А1571 для передачі в архів підтверджує її ліквідацію.

За довідкою Управління Держземагентства у Миколаївському районі № 02-19-506/15 від 14.02.2015 у постійному користуванні за межами населеного пункту в межах території Ставківської сільської ради обліковується 7083,0559 га земель, в тому числі сільськогосподарських угідь - 4280,4982 га.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд на підставі наведених вище обставин справи дійшов висновку, що дії відповідачів на момент укладення спірного договору та додаткових угод не суперечили чинному законодавству, оскільки зміст договору відповідає вимогам статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", статтям 20, 77, 115, 116 Земельного кодексу України, Військова частина № 1571 виступала належним землекористувачем як правонаступник Військової частини А 15440 та, відповідно, передала право постійного землекористування Військовій частині А1890.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції встановив, що за змістом архівного витягу з ліквідаційного акта 206 авіаційного полігону оперативного командування „Південь" Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1571), Директиви Міністра оборони України від 18.03.2013 № д - 322/1/4рск, Директиви командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.05.2013 3Д-5, спільної Директиви Міністра оборони України та Генерального Штабу Збройних Сил України від 22.10.2013 № Д-322/1/18 дск, спільної Директиви Міністра оборони України та Генерального Штабу Збройних Сил України від 20.12.2013 № Д-322/1/9дск, спільної Директиви Міністра оборони України та Генерального Штабу Збройних Сил України від 15.03.2014 № Д-322/1/02, спільної Директиви Міністра оборони України та Генерального Штабу Збройних Сил України від 08.12.2014 № Д-322/1/43дск, наказу командувача військ оперативного командування „Південь" від 14.04.2015 № 29, земельна ділянка, яка використовується 206 авіаційним полігоном, була передана для подальшого використання Квартирно-експлуатаційному відділу м. Миколаїв.

Згідно з даними витягів з Державного земельного кадастру, органом, уповноваженим розпоряджатися земельними ділянками державної форми власності (вид використання - J15.01.; документ, що посвідчує право - державний акт серії Б №062408 від 1978) площею 6977,5 га (кадастровий номер НОМЕР_1) та 105,5559 га (кадастровий номер НОМЕР_2) є Миколаївська обласна державна адміністрація, відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме із вказаним органом виконавчої влади мало бути погоджено надання дозволу фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури на землях державної власності, переданих у постійне користування військовій частині, чого не здійснено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вказав, що спірний договір укладено з порушенням частини першої статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", оскільки на момент його укладення був відсутній порядок надання військовим частинам дозволу фізичним та юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування, що унеможливлювало реалізацію військовими частинами цього права; договір укладено без погодження з органом виконавчої влади, з яким мало бути здійснено погодження надання дозволу фізичним та юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури на спірній земельній ділянці.

Також суд апеляційної інстанції розглянув та відхилив доводи апеляційної скарги щодо неналежності позивачів, як таких, що спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів зазначає, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові; договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі, а його умови, в тому числі координація спільних дій учасників, ведення їх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (статті 1130, 1131 Цивільного кодексу України). Таким чином, укладаючи договір про спільну діяльність, учасник договору повинен бути наділений розпорядчими речовими правами щодо об'єктів, виділених для спільної діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами -землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Відповідно до пункту третього частини 5 статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Закону України "Про використання земель оборони"; за частинами першою, другою та четвертою статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. За частиною 1 статті 115 Земельного кодексу України зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

За змістом статті 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Частиною першою статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" встановлено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Враховуючи положення статей 12, 122, пункту 12 Розділу Х Земельного кодексу України (в редакції станом на час укладення та погодження спірного договору), повноваження, надані органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади, статус та місцезнаходження земельної ділянки суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що при укладенні договору про спільний обробіток землі було порушено порядок надання дозволу на використання земель оборони, а, відтак, волевиявлення сторони договору вчинено, а права та обов'язки за договором (зміст договору) визначено з порушенням чинного законодавства, зокрема, частини першої статті 4 Закону України "Про використання земель оборони".

Доводи касаційної скарги щодо відсутності доказів в підтвердження порушення прав та інтересів держави спірним договором та щодо належного землекористувача земельної ділянки спростовуються приписами статті 77 Земельного кодексу України; докази, на необґрунтоване прийняття яких апеляційним судом посилається скаржник, витребувані самим апеляційним судом.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин, вірно встановлених судом апеляційної інстанції, та не спростовують порушення відповідачами наведених вище положень законодавства щодо укладення спірного договору.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд вирішив спір відповідно до вимог статей 4-2, 34, 43, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи; підстав для скасування постанови апеляційної інстанції з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 у справі № 915/557/15 Господарського суду Миколаївської області залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді І. Алєєва

Т. Дроботова