ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2016 року Справа № 910/27732/15
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Грек Б.М. і Палій В.В.
розглянув касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант", м. Київ,
на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2015 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016
зі справи № 910/27732/15
за позовом приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", м. Київ (далі - Позивач),
до товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - Відповідач)
про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування в розмірі 38 390,80 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
Позивача - не з'яв.,
Відповідача - Ліповуза Д.І.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2015 (суддя Комарова О.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 (колегія суддів у складі: Агрикова О.В. - головуючий, Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.): позов задоволено; з Відповідача стягнуто на користь Позивача основний борг у сумі 38 390,80 грн. та 1 218 грн. судового збору.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відповідач просить: скасувати оскаржувану постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 з даної справи та змінити рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2015; стягнути з Відповідача на користь Позивача 15 988,88 грн. страхового відшкодування та 507 грн. судового збору. Скаргу мотивовано порушенням і неправильним застосуванням попередніми судовими інстанціями у вирішенні спору норм матеріального права, в тому числі Цивільного кодексу України та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.
За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Суди попередніх інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.
19.09.2014 Позивачем (страховик) та товариством з обмеженою відповідальністю "Пожежне спостерігання" (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу (автокаско) № АЗ-036/011/140000126 (далі - Договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону та які пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом, вказаним у пункті 7 цього Договору, який пройшов реєстрацію в ДАІ або в інших компетентних органах, має індивідуальний (заводський) номер кузова (двигуна, шасі) і належить йому на правах власності, повного господарського відання, оперативного управління або на інших законних підставах, а також додатковим обладнанням до нього, згідно з обраною програмою страхування.
Згідно з пунктом 7 Договору об'єктом добровільного страхування є транспортний засіб "BMW Х-5", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску.
03.06.2015 на просп. 40-річчя Жовтня у м. Києві стався страховий випадок, а саме відбулося зіткнення автомобіля "Toyota Camry", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6 та автомобіля "BMW", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням страхувальника. В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль "BMW", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Відповідно до постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 18.06.2015 у справі № 752/9755/15-п ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно із страховим актом від 18.05.2015 № КАСКО/036/000/15/1129 вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, без урахування фізичного зносу деталей, відповідно до рахунка-фактури від 08.06.2015 № К-00000155 складає 62 500 грн.
Українською інвестиційно-будівельною компанією "НОВОГРАД" застраховано цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу "Toyota Camry", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, шляхом укладення з Відповідачем полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/4380088.
За наслідками шкоди, понесеної в результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди, Позивачем відповідно до умов Договору виплачено страхове відшкодування в розмірі 62 500 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 19.06.2015 № 43003.
13.08.2015 Позивач направив Відповідачу претензію вих. № 3558/7, в якій просив перерахувати у добровільному порядку протягом 30 днів з моменту отримання цього листа страхове відшкодування за пошкоджений застрахований автомобіль у сумі 62 500 грн.
Згідно з платіжним дорученням від 14.09.2015 № 14813 Відповідач перерахував на рахунок Позивача 11 109,20 грн. страхового відшкодування в порядку регресу відповідно до страхового акта № ЦВ/15/0916 за договором страхування від 12.05.2015 № АЕ-0004380088.
Полісом № АЕ/4380088 встановлено франшизу 500 грн., ліміт за шкоду майну - 50 000 грн. Вартість матеріального збитку автомобіля "BMW", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, визначеного на підставі рахунка-фактури фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 від 08.06.2015 № К-00000155, склала 62 500 грн.
Позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача суми страхового відшкодування за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації водієм ОСОБА_6 транспортного засобу "Toyota Camry", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, у сумі 38 390,80 грн. з розрахунку [50 000 грн. (оцінена шкода) - 11 109,20 грн. (сплачена заборгованість Відповідачем) - 500 грн. (франшиза)] є обґрунтованими.
Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача заявленої до стягнення суми страхового відшкодування.
Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Таким чином, страховик виплативши страхове відшкодування набуває право зворотної вимоги до страховика (винної особи) в сумі страхового відшкодування у межах суми фактичних витрат страхувальника за вирахуванням франшизи.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду України наведений в його постанові від 15.04.2015 № 910/7163/14 і згідно з частиною першою статті 11128 ГПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні відповідних норм права.
З огляду на наведені законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи попередні судові інстанції, встановивши, що Позивач як страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування і таке право переходить до нього саме в обсягах фактично понесених витрат, дійшов не спростовуваного доводами касаційної скарги висновку про необхідність задоволення позову.
Водночас перевірка доводів скаржника, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та здійсненням оцінки доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, визначеними частиною другою статті 1117 ГПК України, за якою названі судові інстанції не мають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи Відповідача про необхідність зменшення суми відшкодування на коефіцієнт фізичного зносу Вищий господарський суд України вважає безпідставними, оскільки Позивач виплатив страхове відшкодування на користь страхувальника в сумі без урахування фізичного зносу, що не суперечить приписам статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", тому що даний Закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором, а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить.
Посилання скаржника на постанови Верховного Суду України у справах №№ 3-303гс15 та 6-691цс15 не можуть бути прийняті, оскільки відповідні судові рішення ухвалено за іншої фактично-доказової бази та іншого суб'єктного складу учасників спірних правовідносин, ніж у даній справі.
Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 зі справи № 910/27732/15 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" - без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя Б. Грек
Суддя В. Палій