ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2016 року Справа № 903/1140/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Алєєвої І.В. Рогач Л.І.за участю представників:позивача не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Ай-Ев"на постановувід 21.03.2016 р. Рівненського апеляційного господарського судуу справі№ 903/1140/15 господарського суду Волинської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Фермерського господарства "Ай-Ев"простягнення 74 287,88 грн.,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2015 року ФОП ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Волинської області з позовом до ФГ "Ай-Ев" про стягнення 65 000,00 грн. - основного боргу, 3875,07 грн. - пені за прострочення розрахунку, 3917,81 грн. - 50% річних та 1495,00 грн. - інфляційних нарахувань, що разом складає 74 287, 88 грн., на підставі приписів статей 11, 525, 526, 530, 549, 601, 612, 625, 692 Цивільного кодексу України та статей 173, 193, 230, 232 Господарського кодексу України, посилаючись на неналежне виконання зобов'язань за договором продажу товарів №2 від 23 липня 2015 року.

25.11.2015 року позивач надав до суду першої інстанції заяву в якій просив стягнути з відповідача оплату послуг адвоката в сумі 2 000,00 грн.

В письмових запереченнях відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що вважає договір №2 від 23.07.2015 року та видаткову накладну недійсними, оскільки останні були підписані зі сторони ФГ "Ай-Ев" неправомочною особою.

Рішенням господарського суду Волинської області від 24.12.2015 р. (суддя І.О. Якушева) позов задоволено повністю.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявні матеріали справи свідчать про обґрунтованість позовних вимог позивача.

За апеляційною скаргою ФГ "Ай-Ев" Рівненський апеляційний господарський суд (судді: М.Г. Петухов, О.В. Мельник, І.В. Розізнана), переглянувши рішення господарського суду Волинської області від 24.12.2015 р. в апеляційному порядку, постановою від 21.03.2016 року, вказане рішення залишив без змін з тих же підстав.

ФГ "Ай-Ев" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 24.12.2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 41, 79 Господарського процесуального кодексу України, статті 1 Закону України "Про судову експертизу", статті 207 Цивільного кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4 просить рішення та постанову залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що договір продажу №2 від 23.07.2015 року є укладеним, оскільки сторони досягли згоди щодо його укладення та відбулося реальне виконання його умов - передача товару та проведення позивачем часткової оплати.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 23.07.2015 року між ФОП ОСОБА_4 (продавець) та ФГ «АЙ-ЕВ» (покупець) було укладено договір продажу №2 (а.с. 13).

За умовами пунктів 1.1, 1.2, 1.3. вказаного договору, цей договір визначає умови продажу прес Sipma Z-224/1 на суму 85 000 грн.

Предметом купівлі - продажу є товар, який належить продавцю на момент укладення договору або набутий продавцем у майбутньому.

Продавець зобов'язався поставити товар, а покупець - оплатити його на умовах, визначених договором.

Пунктами 2.1, 2.2 договору сторони погодили, що асортимент товару, його ціна і кількість, місце передачі та термін поставки визначаються в додатках до договору, рахунках та видаткових накладних, що є невід'ємною частиною договору. Всі рахунки та видаткові накладні, що виписані в період дії даного договору, є його невід'ємною частиною.

У розділі 4 договору сторони погодили порядок приймання товару по кількості та якості.

Так, згідно з пунктами 4.3., 4.4., 4.5. договору в разі виявлення можливих недоліків покупцем має бути складений відповідний акт та негайно повідомлено про це продавця. Акт складається з обов'язковою присутністю представника продавця.

Якщо продавцеві на протязі трьох робочих днів з дня отримання товару не надходить повідомлення про недоліки товару, товар вважається прийнятим покупцем, як такий, що відповідає вимогам.

Претензії покупця розглядаються продавцем і визнаються обґрунтованими тільки при умові дотримання зазначених вимог, а також інструкцій виробника, інших нормативних документів по транспортуванню, зберіганню та застосуванню товару.

У відповідності до пункту 4.7 договору сторони дійшли згоди, що право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом покупцем товару.

Пунктами 5.1, 5.3 договору визначено, що покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатку та/або вказаною в рахунку-фактурі, що може виписуватися продавцем.Оплата товару проводиться наступним чином: 20 000 грн. вартості товару, відпущеного згідно договору оплачується в строк до 24 липня 2015р.; 65 000 грн. вартості товару, відпущеного згідно договору оплачується в строк до 30 серпня 2015 року.

Відповідно до пункту 8.2. договору №2 від 23.07.2015р. у випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі 2% від суми, діючої у відповідний період прострочення платежу, від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу за кожен день прострочення розрахунку, а також проценти за користування грішми у розмірі 50% річних від простроченої суми.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, на виконання умов договору продажу №2 від 23.07.2015 р. позивач передав відповідачу товар - прес «Sipma Z-224/1» на суму 85 000 грн. Вказане підтверджується копією видаткової накладної №РН-0000004 від 24.07.2015 р., яка містить підписи представника відповідача та представника позивача, скріплена відбитками їх печаток (а.с. 12).

З наявної у матеріалах справи копії прибуткового касового ордера №2 від 24.07.2015 року вбачається, що відповідач здійснив часткову оплату за переданий на підставі договору №2 від 23.07.2015 р. товар в розмірі 20 000 грн. (а.с. 10).

Листом від 28.09.2015 року позивач направив на адресу відповідача претензію №50, в якій просив перерахувати решту суми заборгованості за товар, переданий за договором №2 від 23.07.2015р. (а.с. 11).

Листом № 30 від 26.10.2015 року ФГ «Ай-Ев» на претензію позивача повідомило, що при поставці товару порушено пункт 2.3. договору № 2 від 23.07.2015 рокц, яким передбачено, що якість товару відповідає сертифікату якості виробника, який продавець повинен передати покупцю разом з товаром (а.с. 40).

Ураховуючи факт проведення відповідачем часткової проплати, заборгованість відповідача перед позивачем за переданий за договором №2 від 23.07.2015 р. становить 65000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, предметом спору у даній справі є вимога ФОП ОСОБА_4 про стягнення з ФГ "Ай-Ев" 65 000,00 грн. - основного боргу, 3875,07 грн. - пені за прострочення розрахунку, 3917,81 грн. - 50% річних та 1495,00 грн. - інфляційних нарахувань, що разом складає 74 287, 88 грн., у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором продажу товарів №2 від 23 липня 2015 року.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України та статі 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення договору продажу №2 від 23.07.2015 року.

За приписами частини 2 пункту 1 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Згідно норм статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Всупереч вимогам статті 193 Господарського кодексу України, відповідачем не були виконані належним чином договірні господарські зобов'язання, що є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Приймаючи до уваги вищевикладене та встановлені обставини справи щодо неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором продажу №2 від 23.07.2015 року, судова колегія вважає рішення та постанову у даній справі такими, що підлягають залишенню без змін, а доводи скаржника, викладені ним у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Щодо посилань скаржника на необґрунтоване стягнення з нього судових витрат пов'язаних з оплатою позивачем послуг адвоката в розмірі 2000,00 грн., колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Як передбачено статтею 44 Господарського процесуального кодексу України до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Матеріали справи містять копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №446 від 15.04.2010р. (а.с .25), оригінал платіжного доручення №893 від 24.11.2015р. про перерахування адвокату Пасічнику О.О. 2000 грн. (а.с.24), договір про надання правової допомоги №5/15 від 04.11.2015 р., укладений між адвокатом Пасічником О.О. і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (а.с. 19).

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Доводи заявника викладені ним у касаційній скарзі, колегія вважає непереконливими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами та встановленими обставинами справи.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 р. у справі № 903/1140/15 та рішення господарського суду Волинської області від 24.12.2015 року залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач